Blog

До вашої уваги нова колекція весільних нарядів від американського дизайнера Віри Ванги (Vera Wang), представлена 17 квітня в Нью-Йорку (частина 2 фотоогляду).

#img_gallery#

#img_left_nostream#Щороку лікарні і медичні центри континентального Китаю проводять велику кількість трансплантацій органів для багатьох людей, що прибувають сюди з усіх континентів, проте джерела отримання органів тримаються в таємниці. Останніми роками, після введення смертельних ін’єкцій як способу страти, надходження органів від злочинців зменшилися, і природно, головним їх джерелом стали ті, кого готують до смерті у в’язницях.

19 і 20 березня кореспондент Великої Епохи Фей Сінь спілкувався по телефону щодо ниркових трансплантантів з персоналом головного військового шпиталю округу Шеньян, лікарні № 463 Народно-визвольної армії Китаю (також відомої як Центральний шпиталь ВПС КНР в Шеньяні) і лікарні Чаоян в Пекіні.

Медперсонал пояснив кореспонденту, що випадків, коли нирки жертвують родичі, дуже небагато, в основному їх беруть у злочинців, причому у живих.

"Відома" таємниця

Лікарі лікарень сказали, що нирки беруть у злочинців. Така ситуація у всіх лікарнях континентального Китаю, це давно вже "відома" таємниця. Пацієнти з різних країн, включаючи Японію і Південну Корею, прибувають до Китаю для пересадки нирок, тому що в їх країнах немає ніяких донорських джерел.

Кореспондент запитав: "Чому злочинець дарує нирку? Це робиться за гроші?" Лікар відповів ухиляючись: "Ні. Деякі нюанси я не можу повідомити. Ви повинні запитати моє керівництво або можете приїхати сюди і обговорити це детальніше".

Коли кореспондент запитав, чи мають органи злочинців високу якість, один з лікарів повідомив, що нирки беруть не тільки у злочинців. Звідки ж їх беруть? Про це знають тільки люди, які видаляли нирки, і керівництво.

Вони також сказали, що якість нирок дуже добра, всі вони надходять від молодих здорових людей. Частка успішних операцій з трансплантації – більше 90%, а ціна в межах 60-120 тис. юанів (US$ 7 500 -15 000). Вони також гарантували, що операцію роблять за допомогою новітнього устаткування, почекати треба буде всього декілька днів.

Один лікар лікарні № 463 сказав: "В середньому щомісяця в нашій лікарні проводиться 10 операцій трансплантації нирок. 30 з 43 палат – для пацієнтів з нирковими трансплантантами".

Коли кореспондент запитав, чи не є видалення нирок у живих людей жорстокістю, лікар відповів: "Всі лікарні видаляють їх у живих людей. Це не торкається інших людей і не входить в предмет нашого обговорення". Інший лікар додав: "Я не можу Вам пояснити це, ми не знаємо всіх подробиць, Ви можете запитати у керівництва".

Як тільки кореспондент говорив, хто він, вони ставали дуже збудженими і відповідали недбало: "Ми багато чого не знаємо. Ви повинні запитати наше начальство." "Цю інформацію не дозволяється розголошувати". "Це допомогли злочинці-волонтери, процедури законні".

Англійська версія:
The Epoch Times

#img_left_nostream#Антарктида –  серце "материка холоду". І тут відбувається зовсім неймовірне явище – танення льодовиків і надзвичайно сильний для цієї пори року вітер – 32 метра на секунду, повідомляють РІА Новини. Це  свідчить про зміну клімату, що пов’язаний із глобальним потеплінням.

За зовнішню схожість із звичайним ведмедем тварину назвали «бей-шунг» (білий гірський ведмідь), а за характером живлення (харчуються в основному бамбуком) дали назву бамбуковий ведмідь. Зоологи вивчивши анатомічні особливості тварин, віднесли його до сімейства єнотових і назвали великою пандою.

У великої панди чорні або темно-бурі вуха, «окуляри» навколо очей, мочка носа, губи і кінцівки, а решта тіла біла, іноді з рудуватим відливом. Морда малої панди майже біла з рудувато-бурою смугою, що перетинає очі та йде від них навколо рота. Решта тіла руда або горіхова зверху і рудувато-бура до чорного знизу. Пухнастий хвіст з рудими і жовтуватими кільцями, що чергуються.

За допомогою біохімічних аналізів через довгий час вдалося встановити істину – велика панда повернулася в «лоно ведмедів».

Про розмноження великих панд довго не було нічого відомо, поки у вересні 1963 року в Пекінському зоопарку не народився малюк вагою 142 грами. Ріс він дуже швидко і до п’яти місяців набрав десять кілограмів. Малюка назвали Мін-Мін, тобто «блискучий». Перші десять днів після народження самка не відпускала його від себе. Двомісячного дитинчату вона перекидала з лапи на лапу, граючи їм як лялькою. У три місяці Блискучий став пересуватися самостійно – мати засне, а він на прогулянку, але вона швидко прокидалася, вмить знаходила своє чадо і тьопала лапою. У вересні 1964 року та ж самка народила другого малюка, і вчені змогли визначити, що своїх дитинчат великі панди виношують близько 5 місяців.

Великі панди у молодому віці дуже грайливі, добродушні, забавні, багато рухаються, приймають самі незвичайні пози: можуть стояти на голові, допомагаючи при цьому собі передніми лапами, відмінно перекидаються через голову, вправно лазять по гратах і сітках, сходах, канатах, жердинах. Передніми лапами вони утримують м’ячі, емальовані і алюмінієві миски в очікуванні, коли їх наповнять їжею. До людей відносяться без всякої ворожості, проте при грі й метушні відчуття міри не знають, можуть випадково схопити зубами, подряпати кігтями передніх лап і придавити до стіни. Але разом з тим вони добре приручаються, швидко запам’ятовують дані їм клички.

У природі вони надзвичайно обережні. Людей бояться, але буддійським ченцям, що живуть у високогірних храмах, вдавалося приручати молодих і навіть дорослих панд. Звіри приходили до них поодинці та навіть групами, брали ласощі і підпускали до себе на декілька метрів.

В середині 1990-х років в природі залишалося не більше 1000 особин великих панд. Зображення цього чудового звіра стало емблемою Міжнародного фонду охорони дикої природи.

ПАНДИ – назва двох видів ссавців, схожих один на одного зовні і по способу життя, але що відносяться до різних сімейств. Велика панда, або бамбуковий ведмідь, завдовжки 1,5 м (не рахуючи 12-сантиметрового хвоста) важить 160 кг Вага малої панди всього 6 кг, а довжина голови і тулуба 65 см, хвоста – 50 див. Обидва види харчуються в основному бамбуком і живуть на висоті 2000-4000 м над у.м.

#img_left_nostream#Знов настає весна, з її приходом активізується життя всього живого на Землі. Під впливом енергії сонячних променів, на очах розквітає зелень, і чорно-біле оточення насичується кольором і пахощами. Міські парки та лісові галявини перетворюються на привабливі місця для пікніків і прогулянок.

Відчувши тепло, також ожили і прокинулися численні дрібні істоти, що мешкають у природному середовищі. Є серед них і такі, які завжди раді зустрічі з людиною, до них належать і кліщі.

Відомо і описано близько 850 видів кліщів, що живуть на земній кулі. З них вісім видів сімейства „твердих кліщів”, сумно відомі як переносники збудників хвороб.

Пора кліщів – з весни до пізньої осені. Коли земля нагрівається до 3-5 ºС, кліщі стають найбільш активними і продовжують жити у такому ритмі, доки середня температура повітря не впаде практично до такої ж відмітки.

На високих деревах кліщів, як правило, немає. В основному кліщі підстерігають жертву в чагарниках і густій траві. Вони сидять на рослинах у характерній позі з виставленими вперед лапками з термочутливими органами. У кліща зазублений хоботок, а виділена слина застряє в ранці, утворюючи „цементний футляр. Тому витягнути кліща, який присмоктався, не так вже просто.

Для відпочинку краще обирати добре освітлювані сонцем місця, далеко від чагарників, дерев і високої густої трави.

Необхідно кожних півтори години оглядати одяг і тіло. У чоловіків кліщі частіше ховаються в районі стегон і на ногах, у жінок – у місцях верхнього плечового поясу і на грудях, а у дітей – в районі голови.

Лікарі радять: якщо вас укусив кліщ, то щоб не вбити його завчасно, не потрібно намагатися видаляти його самостійно, краще звернутись у лікарню, де потерпілому нададуть допомогу, а кліща обстежать на наявність інфекції.

Якщо ж немає можливості потрапити до лікарні, необхідно позбутися паразита самостійно. Для цього змастіть кліща вершковим маслом або рослинним жиром, кремом або гасом. Потім візьміть нитку і оберніть тіло кліща, яке стирчить, максимально ближче до поверхні тіла, захоплюючи його разом з лапками. Після цього необхідно зав’язати один простий вузлик, обернути ще раз і зав’язати двічі, щоб геть зафіксувати нитку. Розведіть кінці нитки (5-10 см) в боки і прокрутіть в одному напрямі, кліщ буде витягнутий.

Після виконаної операції змастіть місце укусу йодом або зеленкою, спиртом або одеколоном.

В Афінах засідає суд. Судять філософа Сократа. Його звинувачують в тому, що він псує вдачу юнаків. А ще в тому, що він поклоняється новим богам.

#img_right#Сократу сімдесят. Сивий і босий він сидить перед суддями з посмішкою і слухає, що говорять обвинувачі.

– Сократ – ворог народу – говорять одні.

– Наша демократія ґрунтується на тому, що всякий громадянин має доступ до влади, щоб всі були рівні: усюди, де можна, ми вибираємо начальників по долі.

Сократ: – Але це так само смішно, як вибирати керманича на кораблі по долі, коли потрібні знання і досвід.

– Сократ – друг народу – говорять інші. Тридцять тиранів любили Сократа? Ні, вони боялися його. Вони теж запевняли, ніби він псує вдачу юнацтва. Таємних уроків він не давав, жив він не ховаючись, розмовляв з усіма просто. І завжди говорив: «державою повинні керувати хороші люди». Він якраз і навчав людей бути хорошими, будь ти багатій чи бідняк, лише б мав бажання вчитися добру.

– Сократ – дивак і насмішник, – погоджуються ті, та інші. Він ставить питання і не дає відповідей. З ним цікаво, але неспокійно.

Обвинувачі говорять: страчувати його, звичайно, це занадто, але провчити треба, щоб не заважав жити.

Обвинувачі закінчили і Сократ сказав промову в свій захист:

– Громадяни афіняни говорять, ніби я не визнаю державних богів. Але в усіх обрядах і жертвопринесеннях я завжди брав участь!

– Кажуть, ніби я поклоняюся новим богам. Просто я слухаю свій внутрішній голос. Коли дельфійська піфія чує голос Бога, коли ворожіям боги дають знамення, ви вірите. Чому ж мені боги не можуть що-небудь сказати?

– Кажуть, що я псую вдачу юнацтва. Але як? Навчаю зніженості, жадності, пихатості? Але я сам не зніжений, не жадібний, не пихатий. Навчаю непокорі владі? Ні. Я кажу: «Якщо закони вам не подобаються, введіть нові, а поки не ввели, покоряйтеся цим».

– Навчаю непокорі батькам? Ні. Я кажу батькам: «Адже ви довіряєте ваших дітей вчитися тому, хто краще знає грамоту, чому ж ви не довіряєте їх тому, хто краще знає чесноту?»

– Ні, афіняни, мені ставлять в провину інше. Колись дельфійський оракул сказав: «Сократ – мудріший од всіх мєжелінів». Я здивувався: цього бути не може, адже я нічого не знаю. Але оракула оспорювати не можна. І я пішов вчитися до політиків, до поетів, до гончарів, до теслярів.

– У своєму ремеслі вони розбиралися більше, ніж я. Але про такі речі, як чеснота, справедливість, краса, розсудливість, дружба будь-який з них знав нітрохи не більше, ніж я. Проте, кожен вважав себе знавцем і ображався, коли мої розпитування ставили його в безвихідь.

– Ось тут-то я зрозумів, що хотів сказати оракул. Я знаю те, що я нічого не знаю. У цьому – мудрість. І багато хто мене за це ненавидить. Ці люди звинувачують мене, що я навчаю юнаків чомусь поганому. А я нічому їх не вчу, тому що сам нічого не знаю. Я нічого не стверджую, а тільки ставлю запитання.

– Замислюючись над різними питаннями, ніяк не можна стати поганою людиною, а хорошою можна. Тому я вважаю, що зовсім не винен.

Судді голосують. Вони визнають Сократа винним. Обвинувач повинен запропонувати свою міру покарання, обвинувачений свою, а суд вибрати. Обвинувачі запропонували страту.

– Хай Сократ зі свого боку запропонує достатній штраф, і цим відкупиться – запропонували за Сократа міру його покарання ті ж обвинувачі.

Але Сократ говорить:

– Громадяни афіняни, як же я можу пропонувати собі покарання, якщо вважаю, що ні в чому не винен? Я навіть думаю, що корисний державі тим, що розмовами своїми не даю вашим розумам впасти в сплячку і турбую їх, як овід турбує товстого коня.

– Тому я б призначив собі не покарання, а нагороду – ну, наприклад, обід за казенний рахунок, тому що я людина бідна. А то який же штраф можу я заплатити, якщо всього добра у мене і на п’ять мін не набереться?

Це вже схоже на знущання. Народ шумить, судді голосують і призначають Сократу страту. Засудженому надається останнє слово.

Він говорить: – Адже я, громадяни, стара людина і смерті мені боятися не пристало. Що приносить людям смерть, я не знаю. Якщо загробного світу немає, то вона позбавить мене від дряхлості, і це добре; якщо є, то я зможу за труною зустрітися з великими мужами старовини і звернутися зі своїми розпитуваннями до них, і це буде ще краще. Тому давайте розійдемося: я – щоб померти, ви – щоб жити, а що з цього краще, нам невідомо.

Був святковий місяць і всі страти відкладалися. Друзі пропонували йому бігти, він сказав:

– Навіщо? Щоб порушити закон і справді заслужити покарання? І куди? Хіба є таке місце, де не вмирають?

Йому сказали:

– Але ж боляче дивитися, як ти страждаєш незаслужено! Він відповів:

– А ви б хотіли, щоб заслужено?

Його запитали:

– Як тебе поховати?

Він відповів:

– Погано ж ви мене слухали, якщо так говорите: ховати ви будете не мене, а моє мертве тіло.

Страчували в Афінах. Йому подали чашу з отрутою – він випив її до дна.

В. Лісіцина. По книзі М. Гаспарова «Розповіді про старогрецьку цивілізацію»