#img_right#Постійний Комітет національного народного конгресу Комуністичної партії Китаю розглядає ухвалення проекту "Пропозиція про закон реагування на непередбачені події", який забороняє повідомляти новини про непередбачені події без особливого дозволу, і визначив штраф за порушення цього закону в розмірі від 10 000 юанів до 50 000 юанів (від 1 250 до 6 250 доларів США). Влада підтвердила, що цей проект закону також стосується іноземних ЗМІ та ЗМІ Гонконгу.
Пан Лю Сяобо, відомий пекінський літературний критик і дисидент, президент незалежного китайського ПЕН-Центру, в інтерв’ю "Великій Епосі" відзначив, що таке придушення є величезним регресом китайських ЗМІ, а також типовим прикладом використання зловмисного закону в управлінні країною.
Пан Лю продовжив: "У суспільстві, де править КПК, офіційні ЗМІ можуть вижити, не банкрутуючи, тільки щодня повідомляючи брехню та всякі дурниці".
Нижче подано це інтерв’ю:
Трилогія про те, як КПК придушує ЗМІ
ВЕ: Як Ви вважаєте, чому КПК випустила "Пропозицію про закон реагування на непередбачені події" саме зараз? Які тенденції адміністрування й придушення ЗМІ КПК?
Пан Лю Сяобо: Насправді, вона вже давно планувала цей проект закону. З цього ми бачимо, що мінлива політична влада й реформи КПК є неміцними.
У 2003 р., коли Ху Цзіньтао й Вень Цзябао взяли кермо влади, закон про нагляд і репатріацію був скасований. Проте, через три роки вони прийняли інший злобний закон.
Сподіваючись на кампанію проти SARS (атипова пневмонія), касуючи нагляд і репатріацію, Ху й Вень заробили собі гарну репутацію всередині та поза Китаєм, і політика називалася "Нова політика Ху-Веня". Завоювавши громадську підтримку і, встановивши згоду, вони відразу ж повернулися назад на позицію надзвичайно лівої політики, особливо в галузі ідеології. Починаючи з 2004 р., вони почали жорстко контролювати й пригнічувати ЗМІ, що відбувалося в кілька етапів.
Спочатку, вони здійснювали придушення окремих випадків. Наприклад, газета "South China Morning Post" і будь-яка газета, якщо вона хоч трохи відкрита, такі як "Beijing News" і журнал "Freezing Point" від "China Youth Daily" та ін., всі стали мішенню для придушення. Придушення окремих випадків ніколи не припинялося.
Під час другого етапу Комітет відділу пропаганди Китаю і Комітет преси й публікацій запровадили в життя серію установок. Наприклад, репортери, які надають статті, повинні були писати свої справжні імена, і те ж саме стосувалося публікацій у мережі Інтернет. Провінція Цзянсу проявила себе гірше за всіх у створенні розпоряджень на рівні провінції. У цих розпорядженнях мовилося, що повідомлення, що містять критику або що мають викривальний характер, не можуть бути опубліковані без дозволу й підпису інспектора.
Жорсткий контроль над ЗМІ постійно росте. Придушення окремих випадків переросло в жорстку політику контролю, яка до цього моменту вилилася в "Пропозицію про закон реагування на непередбачені події".
Найяскравіша риса КПК – щодня підсилювати ідею про те, що держава повинна бути керована згідно із законом. Насправді, закон – знаряддя диктатури для підтримки її влади.
Мотивація, що стоїть за проектом закону
ВЕ: Один урядовець заявив, що причина, з якої вони розробили цей проект закону, полягала в тому, щоб удосконалити здатність уряду забезпечити гарантії громадської безпеки і розбиратися з непередбаченими подіями, щоб запобігти й зменшити збиток, який завдається непередбаченими подіями. Він стверджував, що цей проект також гарантує безпеку громадської власності й підтримує національну безпеку, стабільність та ін. Що Ви думаєте з цього приводу?
Пан Лю: Це те, про що вони кажуть відкрито, але їхня істинна мета полягає в тому, щоб здійснювати жорсткий контроль над ЗМІ й дати можливість уряду стати єдиним джерелом останніх новин.
Китайський комуністичний режим – своєрідний диктаторський чорний ящик. Навіть у західних демократичних країнах суспільство може довіряти тільки новинам, що надаються ЗМІ з системою й стандартами, а не тому, що повідомляє уряд.
Цей закон дозволив державній владі керувати ЗМІ, де тільки уряд уповноважений давати згоду на випуск новин про будь-які події. Якщо ЗМІ хочуть повідомити про щось, їм потрібно отримати на це дозвіл від місцевої влади. Уряд також уповноважений визначати спосіб [публікації] і встановлювати, наскільки важливими є новини. В уряду зосереджена абсолютна влада над ЗМІ, коли б не з’явилися останні новини.
З кожним днем китайські ЗМІ стають більш незалежними
ВЕ: Чи показує викладений у проекті закон, що китайські ЗМІ стають більш незалежними?
Пан Лю: Процес збільшення незалежності відбувається вже давно. Із середини 90-х газета "South China Morning Post" дозволила своїм репортерам висловлювати новини відповідно до совісті й професійно. Оскільки ЗМІ теж потрібно мати прибуток, серед ЗМІ існує тенденція незалежно працювати на ринку, і незалежно від уряду.
Неважливо, яку кількість окремих випадків подавив уряд у спробі запобігти появі тенденції у ЗМІ стати незалежними, все одно ЗМІ не зупиняться. ЗМІ, як "мертва точка", чинять опір, як можуть.
ВЕ: Чому уряд офіційно підкреслює, що проект закону також охоплює і зарубіжні ЗМІ?
Пан Лю: Без зарубіжних ЗМІ уряд міг би піддавати цензурі всі останні новини, здійснюючи контроль за власними ЗМІ. А зарубіжні ЗМІ створюють уряду труднощі в блокуванні новин.
У 2003 році під час кризи SARS, лист пана Цзян Яньюна на Центральне телебачення Китаю, телеканал "Phoenix Television" і у відділ охорони здоров’я був проігнорований. Врешті-решт, журнал "TIME" опублікував його, і ситуація боротьби з SARS змінилася на краще.
Китайський уряд отримав урок із цього випадку. Він тепер вважає, що блокада внутрішніх ЗМІ недостатня, і закон також блокує зарубіжні ЗМІ. Заблокувавши обидві сторони, воно дуже зменшить потік інформації про події, які уряд не може контролювати.
Фокус на групових подіях
ВЕ: Уряд офіційно опублікував приклади "непередбачених подій"; як Ви вважаєте, проти чого направлений цей закон?
Пан Лю: Проти таких подій як SARS, пташиний грип, і громадських подій, які стосуються здоров’я, а також подій, що стосуються забруднення навколишнього середовища на річці Сунхуа, аварій на вугільних шахтах і природних катаклізмів. Мені здається, закон націлений на здійснення контролю над непередбаченими подіями в суспільстві, особливо, на широкомасштабні групові події, що відбуваються.
За останні роки було багато випадків групового опору й конфліктів між громадськістю та місцевою владою, деякі з яких були вельми напруженими. Повідомляти про такі події завжди було заборонено, і офіційні ЗМІ Китаю не насмілюються повідомляти про такі речі. Такі випадки зазвичай освітлюються в Інтернеті та в зарубіжних ЗМІ. Тому уряд хоче, щоб цей закон був застосовний до зарубіжних ЗМІ.
ЗМІ найбільш чутливо відреагували на цей проект закону, оскільки вони публікують потрібну інформацію для суспільства про останні новини при першій нагоді, і це допомагає підтримувати соціальну стабільність, а уряду допомагає справлятися з непередбаченими подіями.
До того ж, коли б не трапилася непередбачена подія, робота ЗМІ особливо важлива для уряду для вивчення громадської думки. Тільки за допомогою ЗМІ суспільство може побачити, що зробив уряд [із цього приводу]. Якщо такі повідомлення заблоковані, уряд матиме монополію на новини, і суспільство отримуватиме неповну або неправдиву інформацію про останні новин і про те, які були дії уряду у зв’язку з цією подією.
The Epoch Times
