Коли Грейсон Гарт був школярем і заглядав у майбутнє, він завжди бачив там диплом коледжу. Грейсон був хорошим учнем у хорошій середній школі. Він хотів стати актором або, можливо, вчителем. У старших класах він вважав, що коледж — це єдиний шлях до хорошої роботи, стабільності та щасливого життя.
Але пандемія змінила його думку.
Через рік після закінчення школи Гарт уже керує молодіжною театральною програмою в Джексоні, штат Теннессі. Хоча він вступив до всіх коледжів, у які подавав документи, але всі їх відхилив. Головним чинником стала вартість навчання.
«Навіщо мені вкладати всі гроші, щоб отримати папірець, який насправді не допоможе в тому, чим я зараз займаюся?» — вирішив він.
Гарт — один із сотень тисяч молодих людей, які, досягнувши повноліття під час пандемії, не продовжили навчання в коледжі. Багато хто з них влаштувався на погодинну роботу, яка не потребує вищої освіти.
За даними Національного студентського інформаційного центру (National Student Clearinghouse), у період із 2019 до 2022 роки кількість студентів, які вступають до коледжів, знизилася на 8%, причому зниження відбулося навіть після повернення до очних занять.
Економісти кажуть, що наслідки можуть бути жахливими.
У гіршому випадку це може означати, що нове покоління зневірилося в цінності вищої освіти. Як мінімум, схоже, що ті, хто відмовився від навчання в коледжі під час пандемії, відмовилися від нього назавжди. Прогнози про те, що вони вступлять до коледжу за рік або два, не виправдалися.
Менша кількість випускників коледжів може посилити брак фахівців у різних галузях — від охорони здоров’я до інформаційних технологій. За даними Центру освіти й робочої сили Джорджтаунського університету, для тих, хто відмовляється від коледжу, це зазвичай означає нижчий заробіток — на 75% менше порівняно з тими, хто здобуває ступінь бакалавра. А коли економіка йде на спад, ті, хто не має диплома, частіше втрачають роботу.
У десятках інтерв’ю, даних Ассошіейтед Прес, викладачі, дослідники та студенти розповіли про покоління, яке розчарувалося в навчальних закладах. Опинившись значною мірою наданими самим собі в умовах віддаленого навчання, багато хто з них влаштувався на роботу на неповний робочий день. Дехто відчував, що в школі вони нічому не вчаться, і ідея ще чотирьох років навчання або навіть двох була малопривабливою.
У дитинстві Гарт мріяв вступити до Пенсильванського державного університету, щоб вивчати музичне театральне мистецтво. Його сім’я заохочувала навчання в коледжі, і він ходив у приватну християнську середню школу, оскільки це було обов’язковою умовою.
Але коли заняття перейшли в онлайн-режим, він став більше часу приділяти творчості. Підліток пережив нове почуття — незалежність, і стрес від навчання ослаб.
Гарт подумав: «Я можу робити те, що мені подобається. Можу робити речі, які важливі для мене».
Він почав працювати в магазині смузі і зрозумів, що може стабільно заробляти і без диплома. До моменту закінчення школи він залишив плани на коледж далеко позаду.
Подібні історії трапляються як у державних, так і в приватних школах. Деякі вчителі та директори були шоковані тим, що випускники стали влаштовуватися на роботу на склади Amazon або заробляти на життя в гіг-економіці.
Кількість студентів коледжів в Америці загалом зростала, поки пандемія не повернула назад десятиліття прогресу. Показники знизилися, попри зростання кількості випускників середніх шкіл у країні, а також попри економічні потрясіння, які зазвичай змушують більше людей вступати до вищих навчальних закладів.
Експерти кажуть, що якщо і є позитивний момент, то це те, що дедалі більше молодих людей обирають інші освітні програми, крім чотирирічної освіти. У деяких штатах зростає попит на професійне навчання, пройшовши яке, випускники зазвичай отримують сертифікати або інші документи.
Гарт каже, що займається улюбленою справою і робить свій внесок у мистецьку спільноту міста, що зростає. Проте, він ставить собі питання, що робити далі. Його робота оплачується досить стабільно, але не більше. Іноді він замислюється про Бродвей, але у нього немає чіткого плану на найближчі 10 років.
«Я турбуюся про майбутнє, про те, яким воно може бути для мене», — каже Гарт. «Але зараз я намагаюся нагадувати собі, що мені добре там, де я перебуваю, і ми будемо просуватися крок за кроком».
