У Росії кореспонденти газети «Собеседник» повідомили про припинення публікацій після оголошення іноагентом ТОВ «Собеседник Медиа», Reuters.
Цього року в день 40-річчя тижневика журналісти зібралися в одній із кімнат редакції в російській столиці, а в іншій кімнаті сидів полковник із тіньового підрозділу МВС Росії, Центру по боротьбі з екстремізмом, і викликав їх одного за іншим на допит, згадує головний редактор Олег Ролдугін.
За день до цього в «Собеседнике» на двох шпальтах було опубліковано інформацію про смерть опозиціонера Олексія Навального. Тираж про Навального був швидко конфіскований, але наступні видання виходили з-під друкарського верстата і надходили в газетні кіоски щотижня.
Однак у середині вересня надійшла звістка про те, що влада навісила на видавця газети ярлик «іноземного агента». Ролдугін побоювався, що його рекламодавці розбіжаться. Через кілька днів після оголошення іноагентом «Собеседник» оголосив, що припиняє публікацію.
«Газету довелося б продавати в запечатаному вигляді з позначкою 18+, як порнографію. Тому що ми займалися журналістикою, а не пропагандою», — сказав Ролдугін, який очолює газету з 2021 року.
У своїх інтерв’ю колишні кореспонденти тепло відгукувалися про газету, тираж якої на початку цього року становив близько 154 000 примірників. Деякі з них приписували її відносно довге життя незалежності: на відміну від багатьох сучасних видань, «Собеседник» ніколи не належав одному власнику.
«Незалежна преса завжди має одну роль — підтвердити або спростувати таємні думки читача, вселити йому відчуття, що він не самотній», — каже поет і літературний критик Дмитро Биков, який почав писати в газету в рік її виходу, ще будучи студентом факультету журналістики. Згодом він став редактором і автором близько 3 000 статей, присвячених політиці та культурі.
Багато росіян читали «Собеседник» усе своє доросле життя, каже Биков. З його закриттям вони втратили «постійного, щирого, ненав’язливого і добре поінформованого співрозмовника», додав він.
«На нас регулярно подавали до суду», — каже Биков. Газета часто засмучувала Юрія Лужкова, мера Москви з 1992 до 2010 року, а за Путіна позови почастішали.
Ілля Давлятчин, журналіст-розслідувач, який працював у «Собеседнике» з 2020 року до минулого року, каже, що неприязнь уряду до незалежних ЗМІ почала підтискати газету у фінансовому плані. Пошта Росії стала брати більше грошей за розповсюдження. Деякі газетні кіоски відмовилися її продавати. В умовах браку грошей співробітникам довелося тіснитися в невеликих офісах. До вересня в редакції залишилося всього п’ять штатних репортерів.
«”Собеседник” повернувся до того, з чого починалася газета, — майже до підпілля», — каже Давлятчин. Він покинув газету (і Росію) після того, як його самого затаврували як іноземного агента.
Ролдугін, зі свого боку, сподівається, що газета коли-небудь повернеться.
В останньому номері під кросвордом залишилася звична заключна фраза газети: «Спасибі, що читаєте нас, побачимося через тиждень!».
