“Що далі? Чи є життя після Путіна? Як він піде і хто його замінить?” Саме ці питання цікавлять уми російської еліти, бюрократів і бізнесменів цими днями, коли вони спостерігають, як українські військові наступають, талановиті люди тікають з Росії, а Захід відмовляється відступати перед енергетичним і ядерним шантажем Володимира Путіна. “У московських ресторанах і на кухнях дуже багато лайки і злих розмов”, — каже один із представників еліти. “Усі зрозуміли, що Путін схибив і програє”.
Це не означає, що Путін збирається піти у відставку, бути відстороненим від влади або запустити ядерну зброю. Але це означає, що ті, хто керує країною і володіє там активами, втрачають довіру до свого президента. Політична система Росії, схоже, вступає в найбільш неспокійний період своєї пострадянської історії. І західні уряди починають турбуватися, що Росія може стати некерованою.
“Ніколи ще Володимир Путін не опинявся в такій ситуації за 23 роки свого правління”, — говорить Кирило Рогов, російський політичний аналітик, в аналізі, опублікованому в журналі .
У минулому, стикаючись зі складними ситуаціями, як-от загибель підводного човна “Курськ” і 118 членів його екіпажу 2000 року або жахлива облога школи 2004 року, унаслідок якої загинули 333 особи, Путін зумів уникнути відповідальності і зберегти свій імідж сильного лідера.
“Тепер він планує і проводить операції, які помітно провалюються”, — додав Рогов.
Вторгнення в Україну 24 лютого стало шоком для російського істеблішменту, який був упевнений, що Путін не ризикне почати повномасштабну війну. Але поєднання його перших, нехай і обмежених, військових успіхів, відсутність економічного краху в Росії та перші спроби мирних переговорів дещо росіян заспокоїли. Деякі представники еліти навіть були переконані на якийсь час, що Путін не може програти.
Ця думка була зруйнована оголошеною Путіним “частковою” мобілізацією. Це показало, що його “спеціальна військова операція” зазнає невдачі, а мобілізація більшої кількості військ розглядалася як втягування усієї країни в конфлікт. І, як показала масова втеча і повсюдне ухилення від призову, спроба Путіна перетворити вторгнення на нову “Велику Вітчизняну війну” поки що провалилася.
Мобілізація порушила основну передумову прийняття війни суспільством: що вона не потребуватиме його активної участі. У Москві, найбагатшому місті Росії, мер Сергій Собянін 17 жовтня був змушений оголосити, що призов закінчено. Інші регіони, що мають меншу лобістську силу, повинні будуть заповнити недолік.
Путін не може виграти свою війну, тому що у нього від самого початку не було чітких цілей. І втративши так багато, він не може покінчити з цим, не будучи глибоко приниженим. Навіть якщо бойові дії в Україні припиняться, повернення до мирного довоєнного життя практично неможливе за його войовничого президентства. Тим часом в економіці починають проявлятися наслідки санкцій і відтік найбільш кваліфікованих і освічених членів робочої сили, а довіра споживачів падає.
Церемонія 30 вересня, під час якої після різкої антизахідної промови Путін “анексував” чотири області України, які він фактично не контролює, була настільки абсурдною, що, ймовірно, підірвала ауру його влади навіть усередині Росії. Як каже Тетяна Станова, політичний консультант: “До вересня російські еліти робили прагматичний вибір на користь Путіна… але події зайшли так далеко, що тепер їм, можливо, доведеться вибирати між різними програшними сценаріями”.
Військова поразка може призвести до краху режиму з усіма супутніми ризиками для тих, хто його підтримував. Тим часом войовничість глави Кремля “підіймає питання про те, чи готові російські еліти йти з Путіним до кінця, особливо на тлі зростаючих загроз застосувати ядерну зброю”, — зазначає Станова.
У списку потенційних кандидатів політолога Аббаса Галлямова — Дмитро Патрушев, син Миколи Патрушева, голови Ради безпеки та одного з головних ідеологів режиму. Патрушев-молодший — колишній міністр. Хоча він був членом сім’ї, його можна було сприймати як нове обличчя через його молодість. Більш знайомі можливості включають Сергія Кирієнка, заступника глави адміністрації Кремля, Собяніна, мера Москви, і Михайла Мішустіна, прем’єр-міністра, який міг би укласти союз із деякими із силовиків та відігравати роль поміркованого перемовника із Заходом.
Однак, як заявив нещодавно в газеті The Washington Post лідер російської опозиції, який перебуває в ув’язненні, Олексій Навальний, надія на те, що “заміна Путіна на іншого представника його еліти докорінно змінить цей погляд на війну, і особливо на війну за “спадщину СРСР”, у кращому разі наївна”.
Єдиний спосіб зупинити нескінченний цикл імперського націоналізму, стверджує Навальний, — це децентралізація влади і перетворення Росії на парламентську республіку. У своєму зверненні до російської еліти Навальний сказав, що парламентська демократія також є розумним і бажаним вибором для багатьох політичних угруповань навколо Путіна.
“Це дає їм можливість зберегти свій вплив і боротися за владу, при цьому бути впевненими, що їх не знищить агресивніша група”, — додав він.
Ця “більш агресивна група” вже почала з’являтися. До неї входять Євген Пригожин, колишній кримінальник, який очолює групу найманців під назвою “Група Вагнера”, і Рамзан Кадиров, у якого є своя приватна армія. Обидві людини вважаються лояльними Путіну.
Катерина Шульман, політолог, порівняла людей Пригожина з “опричниками” — корпусом охоронців, створеним Іваном Грозним, — які кинули країну в хаос.
На думку політолога, хоча Путін хоче перетворити Україну на державу, що не склалася, натомість він швидко перетворює на неї Росію.
