Повертаючись із саміту економік, що розвиваються, БРІКС, голова Китайської Народної Республіки (КНР) Сі Цзіньпін 26 серпня 2023 року знайшов час заїхати в Урумчі, столицю Сіньцзяна, який корінні жителі називають Східним Туркестаном. Там він закликав посилити репресії проти мусульман — уйгурів та інших тюркських народів, маючи на увазі, що того, що робила місцева влада досі, недостатньо. Заходи, які він назвав недостатніми, рівносильні геноциду, який офіційно визнаний урядами й парламентами більшості демократичних країн. Свій виступ Сі резюмував виразом “китаїзація”. Сенс цього поняття іноді передають і за допомогою іншого слова — “модернізація”, під яким китайський режим має на увазі виведення народів зі стану “відсталості”, в якому їх нібито утримують традиційні звичаї та релігійні вірування.
Під слушною ідеєю гармонізації народів і етносів для створення міцнішої і єдиної національної свідомості “китаїзація” насправді є ідеологічною спробою підпорядкувати всіх офіційній доктрині. Оскільки китайською державною доктриною є марксизм-ленінізм (від якого, нагадаю, загинуло щонайменше 100 мільйонів людей у світі, більшість з яких саме в Китаї), то “китаїзація” є нічим іншим, як “комунізацією” всього. З цього погляду плюралізм — лише фасад, що слугує для обману решти світу та введення його в оману за допомогою пропаганди. Насправді, хоча КПК стверджує, що плюралізм у країні існує, єдиний плюралізм, який допускає КПК, — це той, який схвалений і сертифікований самою КПК. Це особливо стосується релігій, віровчень і переконань, а також духовних шкіл, рухів і груп.
У статті 36 Конституції КНР 1982 року проголошується: “Громадяни Китайської Народної Республіки користуються свободою релігійних переконань. Жоден державний орган, громадська організація або приватна особа не можуть примушувати громадян вірити або не вірити в будь-яку релігію, не можуть дискримінувати громадян, які вірять або не вірять у будь-яку релігію. Держава захищає нормальну релігійну діяльність. Ніхто не повинен використовувати релігію для діяльності, що порушує громадський порядок, завдає шкоди здоров’ю громадян або перешкоджає функціонуванню державної системи освіти. Релігійні групи та релігійні справи не повинні бути об’єктом контролю з боку іноземних сил”.
Формулювання тут однозначне. У КНР, мовляв, існує релігійна свобода, і ніхто не може її обмежувати чи заперечувати. Але ключовим моментом є те, що для КПК тільки “китаїзована” релігія є справжньою релігією. Простіше кажучи, релігія — це те, що КПК називає релігією. Для тоталітаризму ніщо не має власної природи та реальності, незалежної від ідеологічної волі держави.
Таким чином, релігія — це лише функція комуністичної держави: її васал, слуга, лакей, раб, інструмент і навіть зброя. Про це відкрито йдеться у статті 36 Конституції КНР. Китайська держава захищає “нормальну” релігійну діяльність. Це означає, що тільки держава може беззаперечно вирішувати, що є нормальним і що є ненормальним у релігійних доктринах і справах, пригнічуючи незгодних із цим релігійних лідерів, авторитетів та експертів. Репресіям підлягають усі, хто займається діяльністю, що породжує смуту і заворушення під маскою релігії. Це цілком логічно. Однак тільки тоталітарна китайська держава вирішує, що є деструктивним, а що ні. Для КПК проста молитва може бути соціально руйнівною — як і піст у святі дні, відрощування бороди певним чином, носіння певного одягу, зберігання релігійної літератури вдома, володіння Біблією, прощі, духовне виховання дітей. І, нарешті, вишенька на торті: релігії вільні тільки в тому разі, якщо вони не мають закордонних зв’язків, інакше їх звинувачують у державній зраді.
Стаття 36, яка теоретично стверджує свободу релігії та переконань, є тим самим конституційним положенням, яке заперечує свободу віросповідання. Китайські громадяни вільні лише підкорятися державі в усіх питаннях, зокрема й в питаннях релігії.
Одним словом, стаття 36 демонструє, що аналіз і термінологія, які стали класичними, запроваджені 2006 року китайським соціологом Фенганом Яном, досі є найкращим описом релігійного сценарію в КНР. Ми в Bitter Winter від самого початку дотримуємося його моделі, оскільки вона ефективно пояснює факти. Ян розділив релігійний ринок у Китаї на три кольори: червоний, сірий і чорний. Червоний ринок — це підконтрольні релігії, вірування та групи. До них належать значна частина католиків, протестантів, мусульман, буддистів і даосів.
Сірий ринок — це проміжне поле, де репресивна машина КПК переслідує ті самі цілі, що й на червоному ринку, але через низку причин змушена йти на тимчасові компроміси, де КПК, за всієї своєї могутності, ще не досягла статусу тотального контролю. До цієї групи належать католики, які відмовляються від військової служби з міркувань совісті, які не входять до Патріотичної католицької церкви, місцеві групи, пов’язані з протестантськими так званими домашніми церквами, а також незалежні мусульманські, даоські та буддійські громади. Хоча сірий ринок проіснував кілька десятиліть, Сі Цзіньпін неодноразово заявляв, що тепер уся сфера незалежної релігії має бути поглинута червоним ринком або розділить долю чорного ринку.
Останній, чорний ринок, — це область “сє цзяо”. Часто хибно перекладений як “злі культи”, цей вираз, що увійшов у вжиток ще в середні віки, означає “неортодоксальні вчення” і не має загальноприйнятого наукового визначення (аналогічно західному терміну “культ”). По суті, воно лише тавтологічно вказує на релігійні течії, що входять до складеного урядом списку “сє цзяо”, до якого входять групи, що розглядаються урядом як ворожі, небезпечні й “не зовсім” релігійні. Активність у “сє цзяо” загрожує суворим тюремним ув’язненням за статтею 300 Кримінального кодексу КНР, до якої неодноразово вносили поправки, що посилюють покарання, і тепер воно може досягати довічного ув’язнення. Яскраві приклади таких груп: “Фалуньгун”, яку переслідують із застосуванням жахливої практики насильницького вирізання органів, “Церква Всемогутнього Бога”, “Асоціація учнів”, “Крикуни”, а також кілька груп, імпортованих до Китаю з Південної Кореї та інших країн. “Свідки Єгови” не входять до цього списку, але стаття 300 застосовується і проти них.
Така картина релігійних переслідувань у сучасному Китаї. Ця жахлива ситуація — драма, яка розігрується щоденно, як щоденно триває і культурний геноцид проти уйгурів, тибетців і монголів, паралельно з репресіями в Гонконзі. Хоча свобода віросповідання є головним правом людини, а також першим політичним правом, для КПК релігія залишається ворогом № 1. І зараз КПК не шукає компромісів у цьому питанні. Тому не слід шукати компромісу з такими порушниками головного права людини — свободи віросповідання.
Марко Респінті — італійський професійний журналіст, член Міжнародної федерації журналістів (IFJ), публіцист, перекладач і лектор.
За BITTER WINTER
