Продовження знаменитої автомобільної саги. Через кілька років після подій третього фільму Даніель Моралес (Самі Насері) та Емільєн Кутан-Кербалек (Фредерік Дьєфенталь) знову разом, і ми знову маємо можливість спостерігати за їхніми пригодами. Цього разу – на Лазуровім березі.
#img_gallery#
Можна цілком відповідально заявити, що на всьому просторі колишнього Радянського Союзу персонажі «Таксі» знамениті анітрохи не менше, ніж у Франції. В національному прокаті фільм, зрозуміло, злетів у дебютний уїк-енд на вершини чартів із результатом понад $14 млн., відважно потіснивши всіх конкурентів, включаючи голлівудських. А в результаті збере мало не вдвічі більше, ніж, скажімо, такий міжнародний комедійний хіт, як «Ніч у музеї». Але й у нас на чергову картину Жерара Кравчика очікує, мабуть, анітрохи не менш жаркий прийом.
Чи заслужено? Не приховаю, що ще під час перегляду третьої частини закралася підозра, що ідеї у головах авторів дещо вичерпалися. Навіть залучення кумира із-за океану1 виглядало чи не відчайдушнішим кроком, щоб вичавити останні краплиночки з успішного проекту. А вже самі по собі чергові пригоди Даніеля і Емільєна здавалися і зовсім слабим відблиском їхніх минулих подвигів, одночасно захоплюючих і смішних. Так ось четверта стрічка починається в цьому відношенні ще більш передбачувано. Тільки тепер як своєрідну «зірку»-гостя задіяно темношкірого Джібріля Сіссе. Легендарний футболіст, що нібито уклав контракт на нечувану суму з клубом Марселя, непізнаний, вимушено вислухує запитання комісара Жільбера, чи не є емігрантом з… Азії? Соромно допускати настільки очевидних самоповторів!
Утім, подальший розвиток подій відбувається так, що це точно принесе задоволення як тим, хто нетерпляче чекав на черговий «сіквел», так і глядачам, які зовсім не є незмінними прихильниками тетралогії. І хай історія передбачувана і зовсім не фонтанує оригінальними сюжетними ходами. Не виключено, що когось розчарує порівняно невеликий хронометраж фільму, що не дав змогу вмістити по-справжньому грандіозну кількість ударних епізодів: автомобільної погоні та перестрілки. А проте фільм удався.
Жерар Кравчик, мабуть, досяг вершин майстерності в умінні видобувати комічний ефект із невідповідностей, які просто не можуть не створювати навколо себе нерозлучні друзі з такими різними професіями та характерами. Складно втриматися від реготу, спостерігаючи, на які хитрощі йде Моралес, який на прохання приятеля доглядає за їхніми дітьми. Дійсно кумедний і Бернар Фарсі, що до краю органічно зрощений з постаттю високого поліцейського звання – на стільки ж самовпевненого, як і нетямущого. Порівняно з його комісаром Жільбером, нібито все знає і на власному досвіді дізнався всього, а все ж умудряється влипати в одну безглузду ситуацію за іншою – і відомий жандарм Луї Де Фюнес видасться генієм.
Чого вартий тільки діалог із власним підлеглим-емігрантом, викритим у розкурюванні «травички» прямо в туалеті поліцейської дільниці! Небагато розторопнішим і кмітливішим виявляється, як повелося, і сам Емільен, який напартачив і в черговий раз – ганебно вигнаний з лав звитяжних марсельних охоронців закону. Епізод його грамотного, філігранного обдурення, проведеного надзвичайно небезпечним міжнародним злочинцем, напевно стане об’єктом заздрості колег Жерара Кравчика по рідному комедійному цеху. Чудово відіграно – при всьому пародійному звучанні – й інтригу, вилучену з типового фільму про пограбування.
Особливо приголомшує внутрішнє перетворення того самого «Бельгійця», що не лише з готовністю демонструє гострий розум і миттєву реакцію, але і високе мистецтво перевтілюватися. Знавці французького кінематографа не без здивування виявлять ряд іронічних ремінісценций2. Та все ж справжньою радістю для кіноманів виступає бравурний фінал із неодмінним штурмом лігва зухвалого карного злочинця – розкішної вілли, нахабно відібраної тим у колумбійського наркобарона. Відразу ясно, що непрямим об’єктом для висміювання стане важка, не позбавлена символічного звучання розв’язка легендарної гангстерської саги «Обличчя зі шрамом» /1983/ Брайана Де Палми. Ось тільки, всупереч очікуванням, тим гігантом із залізною волею, який піде напролом прямо під ураганом куль і з двома величезними ручними кулеметами напереваги, опиниться зовсім не «Бельгієць», а…
До речі, щодо питання про «Бельгійця». Як пам’ятаємо, саме національний (точніше, міжнаціональний) аспект наполегливо ставився авторами на чільне місце у своїх історіях про таксиста і поліцейського, кожного разу будучи не менше ніж основою для інтриги. І Жерар Кравчик, на щастя, знов не відмовився від удало намацаної «проблематики» (саме у лапках!). Більш того, «Таксі 4» у цьому сенсі по-особливому замикає круг. В оригіналі, як пам’ятаємо, справжніми винуватцями всього виявилися вихідці з цивілізованої Німеччини. Нині ж Жерар Кравчик анітрохи не менш їдко пройшовся за адресою, відповідно, бельгійців, які вважають себе за багатьма пунктами ще культурнішими й інтелігентнішими, ніж німці.
У зазначеному контексті поведінка вбивці й грабіжника, що гордо йменує себе «грозою Фландрії», смішніша в сто разів! І його доля відправитися на судовий процес не абикуди, а в таку відсталу державу, як Конго, теж красномовна. Але, напевно, кульмінацією екранного подарунка сусідам на європейській карті слід визнати епізод тортур безвільного брата «Бельгійця» все в тій самій злощасній поліцейській дільниці. Тортури… платівкою прославленого шансоньє, а також актора та режисера Жака Бреля, чию пісню Жільбер прокручує в прискореному темпі. І заслужено! Нічого жаліти ворожих агентів, що мають нахабство, втершись, претендувати на звання одного з тих, хто втілює французьку культуру в усьому світі!
Джерело: World-Art
