Традиційний для Кунена кліповий монтаж і відсутність довгого розхитування: сів і поїхав. Проте, найкраще у фільмі — винахідливі переходи від однієї сцени до іншої. Все інше задовільно тривіальне. Здається, що творчий почерк Кунена з часів "Добермана" абсолютно не змінився, чому світ реклами в його фільмі виглядає досить архаїчно.
У фільму є дві альтернативних кінцівки, які є копією початку. Тобто, у фільму є два альтернативних початки, що досить незвично. Октавіан, який стрибнув із даху, пролітає мимо "правильного" життя, зображеного на… рекламному плакаті. Правильне життя — це мирне існування на лоні природи, далеко від безглуздої міської суєти, тобто, те існування, до якого він звертається в другій альтернативній кінцівці. Але це теж ілюзія. Закільцованість, безвихідність є рефреном фільму. Герой фільму плодить ілюзії, але сам же ними харчується, перетворюючись на змію, яка кусає себе за хвіст. Він смутно усвідомлює, що є вигаданим персонажем фільму, колекційний дівіді з яким продадуть за 99 франків. Навіть померти спокійно не дадуть, на відміну хоча б від хом’яка, клітка з яким знаходилася в його прикрашеному бірюльками кабінеті. Вічна сансара.
В ролі Октавіана, короля слоганів і рекламних концепцій, знявся Жан Дюжарден, зовні досить схожий на Бегбедера. У фільмі є один примітний момент. Октавіан вважає рекламний ролик мистецтвом, і його обломлює, що йому доводиться підкорятися вимогам тупих замовників. Октавіан йде тупиковим шляхом розвитку, і це приводить його до деградації. Як відмітив ще В.Набоков, "реклама — це вульгарність", і яка б вона не була дотепна і барвиста, все одно її суть — втюхування товару споживачеві.
Тим часом, якщо поглянути на реальність, купа народу йде від "Канських левів" та іншого, і навіть готова платити хороші гроші, щоб відвідати "Ніч пожирачів реклами". Думається, це апофеоз споживчої дурості і в той же час найвищий зліт "мистецтва" піару, що низько летить.
Джерело:
Екранка.Ру
