Картина італійського режисера Флорії Сігізмогді задумана як розповідь про рокершу Джоан Джетт, про початок її кар’єри в 70-х, під час заснування нею рок-групи, у складі якої були тільки дівчата.
Але за час усього перегляду фільму, багатого непристойними виразами, наркотиками і нерозбірливими статевими зв’язками, я так і не побачила нічого про саму Джоан Джетт. Крім бажання бути такою ж, як чоловіки-рокери, іншої причини, що пояснює, навіщо вона все це робить, я так і не знайшла. Як не намагалася розглядати хоч відблиски прихованого глибоко сенсу картини, мені це не вдалося.
Вся кінострічка про одурманених наркотиками і алкоголем дівчат, які репетують зі #img_left_nostream#сцени гидоти, дівчат, які популярними стали лише тому, що наважилися!, стали авангардистками руху «чим гірше, тим краще». Насправді, я думаю, що були й інші причини популярності групи, більш гідні згадки, тільки про них у кінострічці нічого немає. Вічне питання про те, як розповісти.
Як пишеться в кінці фільму, Джоан Джетт продовжила кар’єру рок-музиканта, а жахливий продюсер групи "Раневейс" і сьогодні розгулює по Голівуду з зеленими волоссям (ось вже охоче вірю!), але солістці гурту насилу вдалося позбавитися від пристрасті до наркотиків, які мало не звели її в могилу. Насправді досить сумна історія, от тільки піднесена безглуздо.
Я не пишу про музику, тому що її у фільмі немає. Зате оглушливого рокоту і вереску – хоч відбавляй! І чому деяким режисерам здається, що, показавши реальність бруднішою і страшнішою, вони цим привернуть аудиторію? Глядач гідний отримати хоч трохи кіномистецтва!
Нічого не можу сказати, та й не хочу говорити, про виконавиць головних ролей. Крістен Стюарт і Дакота Фаннінг, можливо, і зіграли б не погано, от тільки що грати? Чи була думка про це у самого режисера? Я вважаю Крістен Стюарт талановитою молодою акторкою, мені шкода бачити її в такому фільмі.
Шкода так само і часу, витраченого на перегляд фільму, і психологічного здоров’я, тому що я глибоко впевнена, що негативні емоції шкідливі людському організму, та й краси не додають.
Це «твір» я можу порадити лише тим, хто насолоджується, чуючи брязкіт металобрухту, кого розчулює бруд навколишнього середовища і людських взаємин, і для кого нецензурна і вульгарна лайка – музика для вух.
