Усі, окрім, мабуть, президента Росії Володимира Путіна, розуміють, що його режим добігає кінця. Принаймні дискусії про майбутнє країни ведуться в Росії так, ніби ні Путіна, ні його системи більше не існує. Питання наступне: як саме руйнуватиметься режим, Леонід Гозман, російський політик, затаврований Кремлем як «іноземний агент», в аналітичній статті для The Moscow Times.
Довгий час була надія на те, що вибори призведуть до падіння уряду, хоча в Росії не було справжніх виборів, принаймні, останні 15 років. Але дехто все ще сподівався, що навіть невелика кількість незалежних депутатів зможе змінити атмосферу всередині країни, а інші вірили, що вибори можуть скинути режим. Сьогодні все це неможливо.
Кремль унеможливив ситуацію майже для всіх опозиційних політиків, посадивши їх у в’язницю або заборонивши балотуватися на абсурдних підставах. Референдум щодо зміни конституції та продовження правління Путіна на невизначений термін показав навіть найоптимістичніше налаштованим спостерігачам, що режиму все одно, що хтось думає, і що, якщо він у чомусь і досяг успіху, то це у фальсифікації результатів виборів. Будь-які вибори за Путіна можуть бути лише фарсом, стверджує політик.
Була також надія (і водночас страх), що режим поступиться шляхом революції, що, можливо, народ втратить терпіння і скине уряд, і що сили безпеки не наважаться протистояти сотням тисяч протестувальників. Проте події останніх дев’яти місяців показали, що думки про революцію — не більше ніж фантазія.
Зараз Путін перебуває у стані «війни» зі Сполученими Штатами та НАТО — двома організаціями, які більшість росіян вважають за ворогів. Тепер противники Путіна сприймаються не як ті, хто на боці народу, а як ті, хто на боці США, і тому не можуть розраховувати на народну підтримку. Разом із готовністю режиму застосувати силу, це робить революцію неможливою у найближчому майбутньому.
Водночас у путінського режиму немає шансів вижити у його нинішньому вигляді. Відсутність шляху до перемоги не лише в Україні, а й загалом, відсутність бачення майбутнього, виснаження моральних та політичних ресурсів, нездатність існувати в ізоляції та еміграція значної частини населення — все це робить зміни неминучими.
Звичайно, існує можливість ядерної війни, але, якщо залишити осторонь сценарій глобального апокаліпсиса, є лише два реалістичні сценарії кінця путінського режиму: один з них жахливий, а інший, хоча має мало спільного з демократією, але принаймні дає Росії шанс на майбутнє.
Перший сценарій — швидкий крах російського уряду. По суті, уряд вже занепадає: він явно втрачає контроль, накази не виконуються або, як у випадку з мобілізацією, виконуються настільки неортодоксально, що негативні наслідки значно переважують позитивні результати для режиму.
Контрнаступ України та соціально-економічні проблеми можуть створити ефект снігової грудки, і вся стабільність може бути втрачена. Таке вже одного разу траплялося: останніми днями існування Радянського Союзу, коли Михайло Горбачов видавав указ за указом, які ніхто не збирався виконувати і які він ніяк не міг реалізувати.
Це означає, що швидкий крах режиму неминуче призведе до відкритих бойових дій: зіткнуться військові формування з різними лідерами, у бій вступлять «підручні» Путіна — чеченський лідер Рамзан Кадиров та засновник групи «Вагнер» Євген Пригожин — зі своїми бійцями, а також інші регіональні структури, очолювані амбітними генералами та губернаторами. Рівень насильства та кровопролиття був би неймовірним. Це був би апокаліпсис, вважає Гозман.
Менш страшним сценарієм є «палацовий переворот». Це не обов’язково має бути вбивство. Не виключено, що Путіна можуть змістити або переконати уникнути влади. Його оточення, безумовно, розуміє, що він загнав країну — і що їх найбільше хвилює, себе особисто — у глухий кут. Їхня головна проблема — не Україна чи Росія, а їхня особиста здатність примиритися із Заходом і повернути собі можливість користуватися своїми активами та банківськими рахунками. Оточення Путіна розуміє, що доки він при владі, вони ніколи не зможуть цього зробити.
Є шанс, особливо у разі масштабних військових втрат, що кілька найдовіреніших радників Путіна запропонують йому стратегію виходу. Можливо, президентом може бути призначена незначна постать, якою легко маніпулюватиме. Перед цим номінальним лідером буде поставлено завдання закінчити війну, піти на всі можливі поступки Заходу і таким чином «купити пробачення» для найближчого оточення Путіна. Швидше за все, Захід співпрацюватиме в інтересах запобігання новій світовій війні.
Ми не знаємо, чи є в найближчому оточенні Путіна люди, які досить сміливі, щоб зробити йому таку пропозицію, бо кремлівський лідер упродовж багатьох років оточував себе безхребетними людьми. Ми також не знаємо, чи прийме Путін таку пропозицію, тим більше, що колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, який був упевнений, що зможе зберегти свій вплив, передавши президентство Касим-Жомарту Токаєву, людині, якій він довіряв і вважав за близьку, втратив всю свою владу і вплив лише за тиждень, коли Токаєв заявив про свою незалежність. Тепер навіть свобода та життя Назарбаєва залежать від Токаєва.
Ще більш страшливим для Путіна є приклад колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича, якого його власний народ відправив постати перед судом у Гаазі.
Будь-яка людина з найближчого оточення Путіна, яка наважиться звернутися до президента з пропозицією піти у відставку, має бути також людиною, готовою до подальших дій, якщо пропозиція не буде прийнята.
«Інакше, боюся, шанси нашої країни на виживання дорівнюють нулю», — сказав Гозман.
===
