Храм Юпітера у Баальбеку, як його називають сучасні історики, — це велична споруда давніх часів, що доволі добре збереглася, але не донесла до сучасних людей свого призначення — питання про те, хто і як зміг побудувати цю давню споруду, і для чого вона слугувала в ті часи, ставить дослідників у глухий кут.
Поширеною серед науковців є версія про те, що зводили його римляни на початку 1 століття нової ери. Однак величезні блоки, з яких складений фундамент, вражають своїми розмірами і ставлять під сумнів теорію про римське походження пам’ятки. Викликають питання у дослідників і масштаби самої споруди: навіщо у далекому куточку імперії будувати храм, який за розмірами конкурував із найвеличнішими її спорудами, до того ж біля такого поселення, яке навряд чи можна назвати масштабним.
Храмовий комплекс Баальбеку розмістився на висоті 1150 метрів над рівнем моря біля підніжжя гірського пасма Антиліван. В його фундаменті лежать трилітони — блоки масою в сотні тонн, щодо яких теорії науковців розійшлися. Тоді як офіційні історики дуже стримано дають оцінки щодо того, коли і ким були закладені кам’яні блоки, і часто озвучують «римську версію» їхнього походження, альтернативні дослідники стверджують, що їх поставили туди представники попередньої, технічно високорозвиненої цивілізації.
Так, британський журналіст і дослідник Грем Хенкок висуває теорію щодо того, що римляни лише використали як фундамент розміщені раніше на тому місці величезні блоки. Особливо виділяються три камені із західного краю комплексу — кожен із них має більше 19 метрів завдовжки, 4,3 метри заввишки і 3,6 метрів завширшки і масу близько 800 тонн. Інші дослідники відмічають десятки інших масивних каменів фундаменту, які лише трохи поступаються за габаритами трьом трилітонам.
«Переміщення і встановлення трьох 800-тонних мегалітів на висоту 18 або 20 футів [близько 5,5 метрів — авт.] над землею, як це має місце в Баальбеку, є завданням зовсім іншого порядку. Я вважаю, що це питання вимагає ретельного вивчення, а не просто заяв, мовляв „римляни зробили це“, які археологи нині схильні робити», — говорить Грем Хенкок.
Дослідник висуває теорію, що блоки на тому місці могли бути вкладені близько 12 тисяч років тому, але якою цивілізацією і з якою метою, він поки що не має припущень.
Інша — російська група дослідників на чолі з Андрієм Скляровим — також стверджує, що римські споруди були побудовані на базі зведеної в давні часи мегалітичної споруди. Згідно з їхніми даними, величезні кам’яні блоки були добре оброблені і досі напрочуд щільно прилягають один до одного, а в деяких місцях на них нібито видно сліди машинної обробки.
Але найбільш унікальний блок знайшли у каменярні за милю, або трохи більше ніж півтора кілометри, від храмового комплексу. Він був визнаний найбільшим у світі рукотворним кам’яним блоком. Гігант масою 1650 тонн має 19,6 метрів завдовжки, близько 6 метрів завширшки і 5 заввишки.
Кам’яний блок із Баальбеку. Фото: Wikimedia Commons
Ще один блок трохи менших розмірів був знайдений поруч. Згідно з припущеннями дослідників, знайдені блоки мали бути використані під час будівництва прадавнього об’єкту, який із невідомих причин не був завершений.
Загадкою залишається призначення великої кількості невеликих заглиблень на кам’яних брилах, що мали близьку до квадратної форму. Такі ж заглиблення були знайдені і на породі у каменярні, розміщеній поблизу із храмовим комплексом. Чи свідчать такі заглиблення про те, що блоки у давні часи вирубували із породи за допомогою якихось механізмів? На ці та багато інших питань сучасні дослідники комплексу знайти відповідей не можуть. Стародавній храм мовчазно зберігає свої таємниці.
Читайте також:
Неймовірні споруди, знайдені на дні морів: Топ-7
Єгиптолог розкрив таємницю зникнення 50-тисячної давньої армії
Загадкові кам’яні сфери Коста-Ріки: хто їх виготовив?
Давньоримські гладіатори виявились вегетаріанцями
