Можливо, це важко уявити, але багато відомих шедеврів зовсім не такі, якими їх спочатку малювали художники. У минулому картини часто змінювали, щоб вписати їх в інтер’єр, де їх можна було розглядати. Наприклад, частини картин Йоганна Вермера “Дівчина, яка читає лист біля розкритого вікна” і Джованні Баттіста Тьєполо “Бахус і Аріадна” були перемальовані, що змінило композицію; картина Дієго Веласкеса “Прядильниці” була збільшена, коли її повісили в новому королівському палаці в Мадриді; а картина Рембрандта “Нічна варта” була обрізана, щоб поміститися в менший простір мерії Амстердама (яка зараз є королівським палацом).
За винятком “Нічного дозору”, кожний з перерахованих вище творів мистецтва був постійно реставрованим руками людини, щоб спробувати відтворити те, як художник спочатку задумував його вид. Експерти Рейксмузея в Амстердамі недавно використовували штучний інтелект для моделювання відсутніх частин “Нічного дозору”, щоб надати аспект загальній композиції Рембрандта.
“Прядильниці” або “Байка про Арахну” Веласкеса — найостанніша з перерахованих картин, відновлена в первісному вигляді.
Дві різні композиції
Протягом останніх декількох років відвідувачі Національного музею Прадо в Мадриді могли бачити оригінальну картину Веласкеса XVII століття, проте рама, яка приховувала доповнення XVIII століття, не була постійним рішенням для збереження цієї роботи. 12 липня музей представив нову виготовлену на замовлення раму, що дозволяє відвідувачам побачити картину, яку спочатку створив Веласкес. З’явилася різниця в композиції.
Якщо порівняти оригінальну композицію Веласкеса зі збільшеною картиною (з доповненнями XVIII століття), ми зрозуміємо, чому деякі відвідувачі пізньої версії взяли її за просту жанрову сцену ткацтва жінок.
“За це століття полотно виросло на 50 сантиметрів по верхньому краю і трохи менше ніж 20 сантиметрів з кожного боку”, — сказав старший куратор іспанського живопису Прадо Хав’єр Портус. Художники XVIII століття настільки подовжили будівлю на картині, що замість того, щоб акуратно обрамляти сцену, вона домінувала в композиції. Це призвело до того, що фонова сцена ще більше віддалилася, і, своєю чергою, ще більше зосередила увагу глядачів на передньому плані, де жінки займаються ткацтвом.
Тільки в 1930-1940-х роках вчені зрозуміли, що “Прядильниці” містять міфологічний зміст. Фігури на задньому плані, як вважали багато глядачів, не просто показували гобелен, витканий жінками на передньому плані. На задньому плані Веласкес зобразив частину грецького міфу про Арахну, який є центральним сюжетом його картини і тому її альтернативна назва — “Байка про Арахну”.
Гордість Арахни
В “Метаморфозах” Овідій описує, як Арахна, дівчина скромного походження, ткала тканину так вишукано — від прядіння пряжі до готової обробки, – що “часто німфи гори Тмол покидали свої вкриті виноградом схили, а німфи річки Пактол — свої хвилі, щоб подивитися на її чудову роботу”. Але Арахна завжди заперечувала, що її талантом обдарувала богиня ремесел Паллада. Пихата Арахна викликала Палладу на змагання з ткацтва, щоб довести свою правоту, поклявшись, що якщо богиня переможе, то вона визнає, що її художні таланти від Бога.
Паллада тим часом переодяглася в стару, що символізує мудрість, і сказала Арахні: “Не все, що старе, потрібно уникати: Знання приходять з роками. Не відкидай мою пораду: Прагни до слави серед смертних за своє вміння ткати, але поступися богині і попроси у неї вибачення смиренним голосом, необачна дівчина: вона пробачить, якщо ти попросиш”.
Зухвала юна Арахна відповіла, що вона теж відчуває себе непоміченою, і запитала, чому Паллада не присутня на змаганні. Тоді Паллада скинула маскування, і змагання почалося.
На картині Веласкеса, Палладу можна побачити в образі баби за прядкою. А в правій частині картини Арахна повернута до нас спиною, ігноруючи благання старої. Поглинена суперництвом, вона розплутує моток вовни.
Падіння Арахни
Паллада виткала моральний урок в чотири кути свого гобелена. Кожна історія була ще одним милосердним попередженням Арахні про наслідки, які очікують смертних, які змагаються з божественним або кидають їм виклик. Паллада сподівалася, що Арахна прислухається.
Арахна своєю чергою, у своїх гобеленах виткала випадки, коли боги поводилися неналежним чином у світі смертних, наприклад, коли Зевс викрав Європу, замаскувавшись прекрасним білим биком.
Веласкес вирішив відтворити картину Тиціана “Зґвалтування Європи” в якості гобелена, що висить на задньому плані його картини. Зевс, який викрав Європу, був батьком Паллади. (Веласкес, бувши художником іспанського королівського двору, ймовірно, бачив картину Тиціана в королівському палаці).
Перед гобеленом ми бачимо Палладу як богиню війни зі своїм шоломом і щитом, що відповідає на ідеально виткану тканину Арахни. Вона бліда; Арахна наважилася затьмарити богиню.
Веласкес не показав те, що сталося далі в міфі Овідія: Паллада вражає Арахну своїм човником. Від нестерпного болю Арахна накидає петлю на свою шию. У цей момент Паллада перетворює Арахну в павука, щоб вона вічно ткала і висіла.
Різні тлумачення
Крім плутанини, викликаної доповненнями XVIII століття до “Прядильниці”, Веласкес створив картину в останні десятиліття свого життя, коли він, як відомо, писав складні і неоднозначні композиції.
На сайті музею Прадо цей витвір мистецтва вважається одою шляхетності живопису, тому що Веласкес майстерно використав свою кисть і фарби, щоб зобразити протягом часу з моменту прядіння, ткацтва та перетворення матеріалу в гобелен. Веласкес не тільки розповів історію Арахни за допомогою живопису, а й використовував відому картину для зображення її досягнень.
На сайті також зазначається, що Веласкесу було відомо думку міфолога Хуана Переса де Мойя про те, що міф про Арахну демонструє сталий розвиток мистецтва. В “Прядильниці” Веласкес зобразив розповідь про художній прогресі і суперництво, зобразивши гобелен на задньому плані і відтворивши оригінальну картину Тиціана, яку копіювали і продовжують копіювати багато художників, які прагнуть до майстерності.
Американські друзі музею Прадо і Фонд American Express профінансували створення нової рами в рамках ініціативи “Reframing the Prado”, щоб колекція Прадо була представлена в кращому вигляді. Щоб дізнатися більше про “Прядильниці” Веласкеса в Національному музеї Прадо, відвідайте сайт MuseodelPrado.es
Джерело:
