Наша юність особливо сповнена таких снів, але ми ніколи не помиляємося, ми знаємо, що це не сни. Ми знаємо, що це – спогади. У роки нашої юності виразність їх дуже чітка, щоб ми могли ввійти в оману, хоча б на мить».
Цицерон (106-43 рр. до н.е.): «Доказом того, що люди знали безліч речей до свого народження, служить той факт, що ще, будучи маленькими дітьми, вони схоплюють будь-яку інформацію дуже швидко. Мабуть, вони не вперше все це сприймають, а згадують зі свого минулого».
Ромен Ролан: (1866-1949 рр.) «Зовнішні чинники приносили мені тільки реалізацію моєї власної свідомості, яку я помічав, але не мав до неї ключа. Ні Шекспір, ні Бетховен, ні Толстой не відкрили мені нічого нового, окрім «Сезам, відкрийся!» мого власного підземного міста, мого Гекуланума, сплячого під лавою. І я впевнений, що він спить в глибині багатьох навколо нас. Але вони не знають про його існування, так само як я не знав. Не раз я читав по пам’яті уроки думки, одержані мною колись (Але від кого? Це було одним з моїх найдавніших існувань)». («Пороги нової Індії»).
Вільям Блейк: (1757-1827 рр) «У моєму мозку кабінети і палати, повні книг і картин старих часів, які я написав за нескінченні століття до мого смертного життя». (Лист до скульптора Джона Флаксмана).
Гюстав Флобер (1821-1880 рр.) «Мені здається… що я існував завжди! Я бачу ясно себе в різні часи історії, де займаюся різними ремеслами, людиною з різною долею… Багато що було б пояснене, якби тільки ми знали нашу справжню генеалогію».
Чарльз Діккенс: (1812-1870 рр.) «Я бачив невелику сценку, яка … здавалася мені абсолютно знайомою… На передньому плані стояла група мовчазних сільських дівчат, що притулилися до парапету маленької річки… Тіні ночі, що наближалася, лежали на всьому. Якби я був убитий тут в якому-небудь зі своїх колишніх життів, я не міг би пам’ятати це місце краще…» (Картини Італії).
Випадок з Шанті Деві
Шанті Деві народилася в 1926 р. у старому Делі. У три роки вона почала розказувати своїм рідним про колишнє життя, коли вона, будучи одруженою з чоловіком на ім’я Кендарнарт, що жив недалеко від міста Муттра, мала двоє дітей і померла при народженні третьої дитини в 1925 р.
Вона детально описала будинок в Муттрі, де, за її словами, вона жила з чоловіком і дітьми. Вона стверджувала, що в тому житті її звали Луїджі. Вона розказувала також про свою рідню в колишній сім’ї і про рідню чоловіка, про те, яким було її колишнє життя і про те, як вона померла.
Коли її батьки більше не могли відволікати її від «казок», старший родич Кішен Ченд послав листа в Мунтру, щоб з’ясувати, чи є що-небудь в розповідях дівчинки, схоже на правду. Він відправив лист за адресою, яку вказала дівчинка. Лист одержав приголомшений вдівець на ім’я Кендарнарт, який все ще оплакував втрату своєї дружини Луджі. Але навіть будучи істинним індусом, він не міг повірити в реальність фотографії її нової сім’ї. Підозрюючи розіграш, Кендарнарт послав свого двоюрідного брата, містера Лала, який проживав в Делі, щоб подивитися і розпитати дівчинку. Якби це був обман, кузен би зрозумів це. Коли містер Лал прийшов в будинок Деві нібито у справі, Шанті відкрила йому двері і потім, скрикнувши, кинулася з обіймами до здивованого гостя.
Вийшла її мати, і перш ніж гість встиг що-небудь сказати, Шанті (якій тоді було вже 9 років) сказала: «Мамо, ось двоюрідний брат мого чоловіка! Він жив недалеко від нас в Мунтрі, а потім переїхав в Делі. Я така рада йому, хай він увійде до будинку. Я хочу розпитати його про мого чоловіка і синів».
Містер Лал підтвердив сім’ї Шанті всі факти, про які Шанті розповідала багато років. У результаті всі вирішили, що Кендарнарт і його син повинні приїхати в Делі як гості сім’ї Деві.
Коли Кендарнарт приїхав в Делі з сином, Шанті кинулася цілувати їх, називаючи ласкавими іменами. Вона поводилася з Кендарнартом як любляча дружина, вона пригощала його тістечкам, сиром. Коли Кендарнарт почав ридати, Шанті прийнялася заспокоювати його, повторюючи найласкавіші слова, відомі тільки Луїджі і Кендарнарту. В результаті всього цього в пресі з’явилися повідомлення, в сім’ю стали навідуватися учені, дослідники. Вони вирішили взяти Шанті в Муттру і дозволили їй вести їх в будинок, де вона нібито жила і померла в попередньому житті.
Коли потяг прибув в Муттру, Шанті, побачивши людей на платформі, скрикнула від радості і стала їм махати рукою. Вона сказала, що це були мати і брат її чоловіка. І це виявилося правдою. І що ще важливіше, зійшовши з потягу, вона почала говорити на діалекті цієї місцевості. Раніше вона ніколи не чула і не навчалася цьому діалекту.
Ці події знайшли віддзеркалення і в міжнародній пресі, стали причиною численних дискусій. Наскільки відомо з розповідей очевидців, всі, хто знав Луджі, приймали Шанті за перевтілену Луджі. (Фрагмент з книги Р. Альмедера).
Валентина Лісіцина
