Школярі часто придумують один одному прізвиська: образливі та не дуже, ті, що змінюються з часом, та ті, що прилипають до людини ледь не на півжиття, у всякому разі, на її шкільну частину.
Сучасний погляд
#img_right#Якось в магазині госптоварів я побачила графік роботи продавців. У всіх імена як імена: на касі Катя, Володя, Марина та інші, а ось у відділі сантехніки п’ять днів з семи працює Кирпич. І це виділено жирним шрифтом за касою на стіні для всезагального огляду.
Чомусь одразу згадалася фраза Гліба Жеглова з відомого фільму: „А у вас і імен-то немає, одні клікухи погані".
„Ну, Жеглов нам не указ, та і коли справа-то була", – скаже багато хто. Тоді давайте звернемося до „експертів", тобто до тих, хто живе в середовищі, де прізвисько – звичайне діло – до дітей, семикласників. Що вони думають стосовно цього?
„Мені здається, що прізвисько ставить людину на певний рівень відношень з тими, хто його так називає… Якби всі діти були порядними, відповідальними та добре вихованими, то нічого такого б не існувало". (Євген)
„Висміяти іншу людину намагаються ті, у кого своїх недоліків чимало. Тим самим вони ніби компенсують собі ці недоліки… Ідеальних людей не буває. Але, дозволяючи ображати себе іншим людям, ми втрачаємо впевненість у собі". (Марина)
„Прізвиська – це безперервні образи та приниження. Я намагаюсь уникати образ, але примусити себе не слухати їх неможливо. Я все більше починаю ненавидіти того, хто їх висловлює". (Катя)
Всі вищенаведені міркування стосуються негативних прізвиськ, які їх носіям зовсім не до вподоби. А ось проти прізвиськ, які подобаються або хоча б не викликають роздратування, діти зазвичай заперечень не мають.
Корінь такого неповажного ставлення до людини, яке проявляється в називанні його прилюдно не за ім’ям, а довільним образливим словом, бере початок в сімейному вихованні. Адже рідко хто з батьків робить зауваження своїй дитині, коли вона, розповідаючи про шкільні справи, називає однокласників за прізвиськами. А якщо зауваження не зроблено, то дитина починає вважати, що подібне дозволено і не виходить за межі загальноприйнятих норм поведінки. Але дозвіл, отриманий в сім’ї, в майбутньому стане життєвою програмою. Є про що подумати!
