До 1 квітня держава піднесла лікарям вищої категорії приємний сюрприз – підвищила зарплатню з 688 до 722 грн. Погодьтесь, день сміху був вибраний досить символічно для такого поблажливого подарунка…
#img_left#Я пропрацювала лікарем-лаборантом 30 років, з них 20 останніх у великій лікарні м. Києва. Не вказую де саме, оскільки ця проблема загальна для всіх лабораторій лікарень та поліклінік міста. Пішла на пенсію після 70 років, майже рік тому, тому всі мої спостерігання, можна сказати, практично свіжі та достовірні.
За останні 15 років до нас в лабораторію не поступив жоден молодий лікар, випускник медінституту. Тобто вони, певна річ, є, але робота в нашій лабораторії їх не влаштовує. Умови праці нелегкі, а оклад – від 650 грн. В лікарні декілька відділень хірургічного профілю з реанімаційними палатами, куди цілодобово надходять хворі. На даний час 20% співробітників – лікарі та медсестри – люди пенсійного віку, які пропрацювали не один десяток років в цій лабораторії. І я пішла на пенсію в такому похилому віці не тому, що я настільки незамінний робітник – просто нікому було мене замінити. Лікарі – живі люди: то хтось піде в декретну відпустку, то на курси підвищення кваліфікації, то здоров’я підведе.
Звісно, для роботи в таких часом екстремальних умовах потрібні, без сумнівів, молоді лаборанти, сповнені сил. Але нажаль за останні 10 років вони в нас не приживаються. Якщо в минулі часи влітку до нас приходили на виробничу практику випускники медичних училищ, і ми з пристрастю вибирали найбільш грамотних та активних дівчат, то зараз у нас з молоді працюють лише двоє заочників, які підуть від нас при першій можливості. Ось і крутяться наші медсестри, гасають спочатку по відділеннях, виконуючи сотні заявок, потім без кінця-краю зайняті в лабораторії. Адже тільки робота на півтори ставки може врятувати їх фінансове становище.
Загальновідомо, що новітні методики лікування вимагають відповідних методів обстеження. Наша лабораторія оснащена сучасними апаратами для дослідження крові, всі співробітники володіють методами роботи на них. Але інколи до апарату просто нема кого поставити. Шалені темпи роботи та гострий дефіцит кадрів – ось основні наші проблеми.
А молодь влаштовується кудись в інші місця. Адже не секрет, що в нашої професії така специфіка, що і вчитися дівчатам, і далі працювати доводиться в суто жіночих колективах. Ось чому в нас так багато невлаштованих доль. Майже 20% з них – матері-одиночки, або виховують дітей після розвалу сім’ї. Низький оклад сестер (від 460 грн) змушує їх шукати додаткову роботу на стороні, або просто йти туди, де зарплата дозволить вчити, годувати дітей та заробляти на майбутню більш гідну пенсію. До речі, у мене після 30 років роботи пенсія – 470 грн, що дорівнює сьогоднішньому прожитковому мінімуму, а мінімум він і є мінімум. Ось чому в нас 20% лікарів пенсійного віку продовжують працювати. Ще гірша ситуація у санітарок – їх пенсія складає 430 грн. І бідні бабусі-пенсіонерки продовжують працювати, добираючись з передмість електричками та метро і періодично потрапляючи в кардіологічне відділення з гіпертонічними кризами. Виховані в традиціях минулих років, вони дуже хвилюються, коли нас приходить перевіряти грізна санепідемстанція.
В нашій лабораторії найбільш затребуваний медичний апарат – це тонометр для вимірювання кров’яного тиску, оскільки постійно комусь потрібно надавати допомогу, благо всі мають при собі ліки. Така ось картина життя нашої лабораторії. Думаю, що і в інших лабораторіях не краще. Недарма по місту за викликами «повзають» старі пенсіонерки, недарма у дверей поліклінік стоять черги. При цьому іноді лабораторії виконують лише скорочений об’єм досліджень, що є фатальним для деяких хворих. І недаремно так процвітають приватні лабораторії, які можуть дозволити собі розширений об’єм аналізів, забезпечуючи своїх робітників пристойною зарплатою.
З надією слухаємо обіцянки збільшити медпрацівникам зарплату. Щиро сподіваємося, що коли-небудь приймуть депутати пропозицію колишнього спікера ВР ввести погодинну оплату праці (від 25 грн на годину) кваліфікованим робітникам. Можливо, тоді, коли перестануть нас принижувати жебрацькими окладами, віллються в наші ряди й молоді, сповнені сил медичні співробітники, в руках у яких здоров’я, а значить – і долі людей.
