Вищі чиновники в сирійському уряді наполегливо переконували мене більше десяти років тому, що, коли президент Сирії Башар Асад отримав владу, він був налаштований на здійснення істотних політичних реформ. Тоді чому ж він не виконав своїх обіцянок і не зміг задовольнити очікування громадян щодо змін після 30-річного панування його батька?
#img_left#Асад успадкував від свого батька набагато більше, ніж просто адміністрацію президента. Він успадкував систему правління: сильний державний апарат, що складається з лідерів партії Баас, вище військове начальство, велике розвідувальне відомство, внутрішню спецслужбу, а також вищу бізнес-еліту. Усім цим керувала підконтрольна Башару громада алавітів, яка була зацікавлена в збереженні системи будь-якою ціною. Асад міг відстояти свою владу тільки за однієї негласної умови — збереження статус-кво, проте саме це і стало фатальним для нього.
На початку повстання в Сирії минулої весни Асад знову був схильний піти на поступки з метою заспокоїти громадян, але його вгамувала та сама група авторитетних особистостей, які оточують його сьогодні, в тому числі його впливовий брат Махер Асад, командир внутрішніх військ.
Подібне спостерігається і зараз. Чиновники правлячого апарату пов’язали свої долі, усвідомлюючи, що реальні реформи неминуче відберуть у них владу, яку вони не хочуть втрачати, незважаючи на страждання суспільства. З цієї причини за будь-яких спроб вирішити кризу в Сирії потрібно враховувати природу цих внутрішньогрупових зв’язків і сценаріїв, які можна розіграти в рамках цих відносин.
Безсилля Арабської ліги
Невдача місії спостерігачів із Ліги арабських держав (ЛАД) була прогнозованою, оскільки у них не було мандата або можливості вільно переміщатися по країні. Навпаки, сірійська влада вказувала їм, які місця відвідувати і про що повідомляти.
Відтоді як місія ЛАД прибула в грудні минулого року, сирійські сили безпеки вбили більше 500 осіб. Через кілька днів після продовження місії ще на один місяць, ЛАД вирішила призупинити свою діяльність у Сирії, оскільки безконтрольне вбивство громадян триває.
Асад міг відстояти свою владу тільки за однієї негласної умови — збереження статус-кво
Ні продовження місії (яка на той час уже розпалася через виїзду з Сирії спостерігачів країн Перської затоки), ні заклик ЛАД до Асаду піти у відставку і до парламенту переобратися протягом 2 місяців і написати новий варіант Конституції не принесли ніяких серйозних змін.
Враховуючи той факт, що все, що відбувається в Сирії, буде мати серйозні наслідки в регіоні, будь-яке зовнішнє втручання необхідно ретельно обмірковувати й оцінювати, як воно вплине на внутрішню ситуацію. Проте один момент залишається ясним: істотних змін у Сирії неможливо домогтися за допомогою компромісу з правлячим режимом, оскільки проблемою є не стільки Асад, стільки його оточення, яке залишиться, навіть якщо він піде.
Видворення Асада
У цьому плані ЛАД за допомогою інших великих гравців, у тому числі Туреччини, повинна розробити стратегію, яка змусить Асада і його оточення піти, навіть якщо це займе ще якийсь час у цьому році. Стратегія повинна складатися з 4 взаємопов’язаних компонентів, які слід задіяти одночасно.
По-перше, оскільки Асад побоюється, що його може спіткати доля Каддафі і що він може назавжди втратити легітимність, тому на переговорах слід дати гарантії слушного виїзду і захисту від судового переслідування для нього, його родини, лідерів алавітів і кількох десятків його помічників.
Це є особливо терміновим, оскільки має відбутися до того, як міжнародний кримінальний суд пред’явить йому і його оточенню звинувачення в масових убивствах. Як тільки проти Асада розпочнеться судовий процес, він буде позбавлений можливості вибирати своє майбутнє.
…на переговорах слід дати гарантії слушного виїзду і захисту від судового переслідування для Асада, його родини, лідерів алавітів і кількох десятків його помічників
З цієї причини, замість того щоб просити Асада передати владу одному зі своїх заступників (цей сценарій уже провалився), ЛАД повинна разом із Вашингтоном і Анкарою наполегливо просувати варіант «слушної втечі» — Асаду пропонується притулок, що врятує країну від заворушень.
Сценарій втечі уже спрацював із диктатором Ємену, і королівська родина Саудівської Аравії не буде заперечувати, щоб Асад і його оточення також осіли в їхній країні. Подібним чином раніше зробили і лідер Уганди Іді Амін разом із туніським диктатором Зін Абідіном бен Алі.
Деструктивні санкції
По-друге, оскільки Асад, можливо, не віддасть перевагу першому варіанту, сподіваючись на те, що Іран і Росія будуть постачати його всім необхідним, у тому числі і фінансами, він буде сподіватися, що втихомирить повстання.
Таким чином, спільними зусиллями арабські країни, США, Євросоюз і Туреччина повинні ввести санкції. Ці санкції повинні включати: зупинку всіх цивільних польотів, припинення торгівлі з деякими арабськими партнерами (в тому числі Йорданією і Саудівською Аравією), загрозу військового втручання шляхом встановлення безпольотної зони і ініціювання кібервійни.
На відміну від Іраку, вже майже самостійної країни, Сирія вкрай залежить від імпорту. Санкції, подібні згаданим вище, виявляться болючими і, можливо, поступово приведуть правлячий режим до занепаду.
Військовий переворот
По-третє, як тільки перші два етапи стратегії втіляться, вищому військовому командуванню повинна бути надана підтримка для здійснення перевороту.
Військове командування може взяти до уваги «єгипетську модель», в якій вище військове начальство, керуючись інстинктом виживання, вирішило позбутися Мубарака і його найближчих соратників, обіцяючи і здійснюючи реальні реформи.
Сирійські військові залишаються сильним інститутом у країні і мають можливість нав’язати свою волю. Для верховного командування Сирії можливість принесення в жертву Асада і двох десятків його соратників як символу тиранії може зберегти єдність армії, а також інтереси основної частини правлячого апарату.
Кілька місяців тому цей сценарій, можливо, був малоймовірний, почасти через лояльність військових до громади алавітів, підконтрольних Асаду, і до встановленої режимом системи безпеки, яка запобігала військовому перевороту в Сирії за останні чотири десятиліття. Проте зараз обстанова змінилася кардинально. Лише поворотне рішення зупинить кровопролиття, яке неухильно веде до громадянської війни.
Час минув
По-четверте, міжусобний конфлікт уже розпочався і, швидше за все, якщо його не зупинити, то він перетвориться на повномасштабну громадянську війну. Якщо такий сценарій отримає розвиток, то, в кінцевому рахунку, він приведе до падіння режиму Асада, і ніхто в його нинішній структурі влади не виживе. Раніше незначне дезертирство тепер уже обчислюється сотнями людей за один день, що, в свою чергу, привело до появи Визвольної армії Сирії (ВАС) — організованої і озброєної опозиції, яка фактично функціонує як військове крило Сирійської національної ради.
Під контролем ВАС перебувають два ключових міста: Дума (на північному сході поруч із Дамаском) і Забадані (недалеко від кордону з Ліваном). Ця ситуація змусила владу вступити в непрямі переговори, щоб зупинити бойові дії.
Якщо цей сценарій здійсниться, то він, імовірно, повторить «лівійську модель» загарбання одного міста за другим. Це може призвести до вбивства правителя, особливо, враховуючи недавні повідомлення про те, що влада вже почала роздавати зброю в підконтрольних алавітам районах країни з подвійною метою: не дозволити ОАС захоплювати нові райони і підсилити прихований страх громади перед сепаратизмом у своїх рядах, як це сталося в Іраку після повалення режиму Садама Хусейна.
Час минув для президента Асада. Після масових убивств і страждань, які режим Асада приніс своєму народові, навіть якщо спокій і буде відновлено, за жодних обставин Асад не зможе відновити свою легітимність як правителя, хай би він був усередині країни чи за кордоном.
За іронією долі, Асад, який, можливо, став першим лідером у Сирії, що бажав здійснити деякі політичні реформи, цілком може виявитися і першою жертвою — через правлячий апарат, який він успадкував, але не зміг приборкати. Династія Асада найбільш імовірно кане в Лету, незалежно від того, скільки часу може зайняти її остаточне падіння.
Алон Бен-Меїр — професор з міжнародних відносин у Центрі світових проблем при Нью-йоркському університеті. Стаття відкоригована через застарілі факти і розвиток ситуації в Сирії.
