7 грудня 2006 р. в УНІАН відбулася прес-конференція ГО “Об’єднання послідовників Фалуньгун” на тему “Чи віддасть Україна шукачів притулку з Китаю їхнім катам?”, на якій було офіційно заявлено про небезпеку депортації двох китайських утікачів, практикуючих Фалуньгун, з України.
#img_left#На той час одному із них, Сяо Луну, управління міграції м. Києва відмовило в оформленні документів на отримання статусу біженця без зазначення причин, і його документи були подані до міграційної служби України на оскарження цього рішення. Документи другої шукачки притулку, Лі Ічжень, на той момент були на розгляді. Але 12 березня 2007 року Лі Ічжень отримала відмову Державного комітету України у справах національностей та міграції, вмотивовану „відсутністю обґрунтованих доказів”…
На жаль, „обґрунтовані докази можливості стати жертвою переслідування через свою приналежність до послідовників Фалуньгун” у Сяо Луна та Лі Ічжень таки є. На шпальтах „The Epoch Times” ми постійно публікуємо останні новини з однієї з найбільших, найдавніших і найвпливовіших країн світу – Китаю, адже події, що зараз там відбуваються, не можуть залишити байдужим жодного мешканця Землі. Це оманливий образ процвітаючого Китаю, з одного боку, і жахлива правда реального його життя, з іншого: безкарність партійних чиновників та безправ’я простих громадян, корупція, переслідування правозахисників та вірян різних релігій, величезна різниця між багатими і бідними, стрімке падіння загального рівня моральності населення, гонитва за грішми і суспільним положенням почала виправдовувати будь-які методи і, вінець усьому, фактичний геноцид – репресії Фалуньгун, що набули диявольської жорстокості, невимовної люті і надзвичайного цинізму.
Власне, про переслідування послідовників Фалуньгун повідомляє не тільки „The Epoch Times”, але і Міжнародна Амністія, Human Rights Watch, Freedom House, Гельсінська група, Харківська правозахисна група, Сanada Free Press, Falun Gong Human Rights Working Group, World Organization to Investigate the Persecution of Falun Gong та ін. Девід Кілгур (колишній Державний секретар Канади з питань Азіатсько-тихоокеанського регіону) і Девід Мейтас (міжнародний правозахисник) провели незалежне розслідування тверджень про видаляння внутрішніх органів практикуючих Фалуньгун у Китаї та на основі проведеної роботи опублікували свій Звіт, в якому дійшли висновку, що ці твердження правдиві (Звіт російською мовою). Чи можете Ви собі уявити, що в КНР існують концентраційні табори, в яких із живих ув’язнених практикуючих Фалуньгун видаляють внутрішні органи і продають за шалені гроші для трансплантації, а їхні тіла спалюють в крематорії, щоб не залишати доказів? На кожного в’язня заведено особову медичну картку, де фіксуються дані про внутрішні органи, їхній стан, група крові та ін. Щовечора люди, яких компартія Китаю має за ”потенційний матеріал для трансплантації”, прощаються із життям, бо щойно прожитий день міг бути останнім! Які ще „обґрунтовані докази” потрібні міграційним службам?
Як не прикро, але на сьогодні вже відомі випадки депортації послідовників Фалуньгун до Китаю різними країнами світу, де вони потім були ув’язнені, зазнали переслідувань, жорстокого поводження. Наприклад, за повідомленням німецької газети Deutsche Presse-Agentur від 9 вересня 2005 р., 7 березня 2005 року з баварської землі Німеччини до Китаю було депортовано практикуючого Фалуньгун Цзяна Женчженя, якому не дали статусу біженця, а також його дружину й двох дітей. Юридична система Німеччини не сумнівалася в тому, що практикуючі Фалуньгун є об’єктом переслідування в Китаї, однак усе ще вірила, що розправа уряду Китаю загрожує тільки тим, хто публічно апелював на захист Фалуньгун. Панові Цзяну та його родині не вірили, тому що вони почали займатися Фалуньгун незабаром після того, як подали прохання про надання статусу біженця. Та сталося саме те, чого так боялися послідовники Фалуньгун, і в що не вірили німецькі служби: через місяць по приїзді до Китаю пана Цзяна засудили до трьох років ув’язнення у примусовому трудовому таборі Беньсі провінції Ляонін, де він зазнав неймовірного психологічного тиску та фізичних знущань. Його дружина, щоб уникнути переслідувань, була змушена покинути своїх двох дітей віком 1 і 2 роки на виховання їхнім дідусеві та бабусі та переховуватись. Незважаючи на зусилля німецької влади, виправити цю помилку вже майже неможливо.
Отже, сумнівів у тому, що переслідування Фалуньгун дійсно відбуваються в Китаї і що його послідовникам, які просять притулку в інших країнах, дійсно загрожує небезпека „стати жертвою переслідування”, бути не може. Ванкуверський адвокат й експерт із юридичних проблем Китаю Клайв Анслей (Clive Ansley) стосовно депортації послідовниці Фалуньгун із Канади Сяопін Ху, яка сталася 5 серпня 2005 р., зауважив: „Упевненість уряду Мартіна (Martin) у тому, що практикуючі Фалуньгун, які повертаються до Китаю, знаходяться у безпеці, точно повторює твердження, зроблене в 1938 році, що єврей, відправлений назад у нацистську Німеччину, буде в безпеці”.
Україна може пишатися тим, що 24 жовтня 1945 року по закінченню Другої світової війни виступила одним із співзасновників Організації Об’єднаних Націй, а 10 грудня 1948 року у складі Генеральної Асамблеї ООН на третій сесії, що відбулася у Парижі, прийняла „Загальну декларацію прав людини”. 9 травня 2006 року Україну було обрано до складу Ради ООН з прав людини (новостворений орган ООН, заснований на виконання рішення Всесвітнього саміту 2005 задля зміцнення захисту та забезпечення прав людини та основних свобод у світі), чому, за словами Постійного представника України при ООН, Надзвичайного і Повноважного Посла Валерія Кучинського, „передувала жорстка передвиборна боротьба, зумовлена вкрай коротким терміном перегонів із часу її (Ради ООН з прав людини) заснування, а також небаченим рівнем конкуренції – головним чином, серед східноєвропейських країн”. „Обрання нашої країни до Ради ООН із прав людини стало питанням честі та принципу”, – зауважив він. Дійсно, діяльність нашої держави у рамках ООН вражає і вселяє гордість у кожного громадянина справді європейської країни – України.
Цікаво, чи справді наша держава є такою, якою вона себе позиціонує, чи гідна вона вважатися європейською державою? А що буде, якщо відкинути всі титули, колишні заслуги та ін. і перевірити, чи шанує вона основне – права людини, бо, за словами колишнього Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, не може бути безпеки без забезпечення розвитку, не може бути розвитку без забезпечення безпеки, і не може бути ні того, ні іншого без забезпечення прав людини. Ми тут не будемо аналізувати Україну відповідно до кожного пункту „Загальної декларації прав людини”, у створенні якої вона брала активну участь. Ми візьмемо найголовніше право – право на життя – і прикладемо його до реальної ситуації, яка відбувається зараз. Оскільки смертну кару в нас, дякувати Богові, скасовано, то залишається найбільш наочна ділянка – надання притулку біженцям, які „знаходяться поза межами рідної країни внаслідок добре обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування через свою расу, релігію, національність, приналежність до певної соціальної групи або політичні погляди і не можуть або не бажають скористатися захистом своєї країни…”.
Ознайомившись із „Станом дотримання прав і свобод біженців в Україні”, що входить до „Третьої доповіді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, можна зробити висновок, що у 2004 р. справи із наданням статусу біженця потребували врегулювання. Депортація 10 узбецьких утікачів у лютому вже 2006 р. теж не вселяє оптимізму і значно попсувала нам репутацію на міжнародній арені. Та чи здобула наша влада з цього урок?
Отже, бути чи не бути, депортувати чи не депортувати? Який вибір зробить наша держава: вона обере права людини чи продасть совість за кілька літаків; вона докладе зусиль, щоб не повторити досвід Німеччини, чи безвольно піде на поводу у інтересів іншої держави; і, нарешті, має Україна почуття власної гідності, як її мають дійсно європейські країни, чи вона все страждає на комплекс меншовартості, безпорадність і, проливаючи „крокодилячі сльози”, мовчки кладе собі до кишені 10 мільйонів китайських юанів – чергову „безвідплатну” подачку людожерливої КПК? Ось де тест на зрілість, ось де тест на демократичність, ось де тест на право ГОРДО називатися УКРАЇНЦЕМ!
Іван Ярошенко. Велика Епоха, Україна
