Багато миль і місяці суворих тренувань привели Сару Гамільтон на Кумару, східне узбережжя Нової Зеландії.
#img_left#Її мета – перетнути фінішну межу на західному узбережжі, яка знаходиться в 243 кілометрах звідси. Гонки по узбережжю складаються із 140 км. їзди на велосипеді, 36 км. бігу і 67 км. веслування на байдарках. Вона, можливо, зіткнулася з двома найважчими днями в своєму житті.
Сара, яка грає в гольф і теніс, не знала, що таке гонки, поки минулого року їй не довелося побувати в команді підтримки для свого 20-річного сина. Потім її охопило натхнення, і вона сама "захворіла" цим.
Разом зі своїм чоловіком Керрі, Сара навчилися веслуванню на байдарці в липні, під час глибокої зими, коли температура була біля 4°С. Вона, також навчилася їздити на велосипеді. Керрі розробив план тренувань. У вересні, за п’ять місяців до гонок, вони почали серйозні тренування.
Розклад тренувань?
«Це було важко, дійсно важко. Маючи роботу, це означало підйом о 5 годині ранку, щоб поїздити на велосипеді і побігати. Дві години бігу. Вихідні також присвячувалися тренуванням, особливо веслуванню на байдарці. Цей розклад поглинув все. Наша молодша дочка, якій 15 років, впродовж цих місяців відчувала себе трохи сиротою. Я заспокоїла її, сказавши, що після всього цього знову приділятиму їй всю увагу».
«Ми любили тренування, наша фізична форма кардинально змінилася. Мені подобалося вчитися їздити на велосипеді й веслувати на байдарці. Спочатку я нервувала, дуже нервувала, коли доводилося йти вниз по річці (під час гонок). Це веслування не було приємним, ми пленталися як курки».
«Найприємнішою частиною гонок на узбережжі було для нас те, що всі наші діти нас підтримували. Ти наближаєшся до переходу і чуєш їхні крики: "Давай мамо! Давай тату!" Такий виск! Для мене це було важливішим, ніж перетнути фінішну межу. То були справжні відчуття, дорожчі за золото».
#img_right#«Це була дуже насичена подія. Коли мені залишалося пробігти 3 км., то довелося підганяти себе, поки, нарешті, я не прийшла до фінішу. Перетин фінішної межі після двох днів і понад 18 годин гонок був приголомшуючим».
«Я була повністю виснаженою, не могла навіть сповзти з велосипеда. І раптом я почула дітей, які кричали, хоч і не знала де вони; все було як у тумані і так емоційно, дуже емоційно. Все було надзвичайно захоплююче».
Сара перемогла в класичній секції серед жінок у віковій групі за 50. Непогано для новачка. Вона була вражена рівнем підтримки, наданої під час гонок з боку деяких із 80 учасників змагань.
На останньому етапі велосипедної гонки, коли Сара ледве пленталася, її оточила група, і в неї відкрилося друге дихання для досягнення Крайстчерча – останнього рубежу. «Всі допомагали іншим перетнути фінішну пряму, досягти своєї мети. Я ніколи не відчувала чогось подібного. Це був відмінний, безкорисливий обмін знаннями. Дійсно чудово».
«У душі я здивувалася, тому що думала, що подібне могло зменшувати мої достоїнства. Я думала, що не можу в думках бути достатньо твердою, але це не відбилося на гонках. Я так сильно хвилювалася, в той же час була дійсно на висоті. Одного разу, коли я хвилювалася під час веслування (навіть не бачила людей, які оточують мене), то відразу зосередилася на воді і не випала з байдарки. Мені подобалося пливти задом наперед і веслувати, це так розслабляло, що я могла бачити, де ми знаходимося».
#img_left#Чи варто було це витрачених зусиль і часу?
«О, так, так, звичайно. Коли ви знаходитеся в літньому віці, ви думаєте: "Гаразд, куди вже мені". Походи, навчання їзді на велосипеді і веслуванню на байдарці відкрили в мені так багато нових граней… І це дає можливість переконатися, що ти дійсно можеш чогось досягти, досягти фінішу, і зробити це. Тепер я більше не боюся братися за нові справи».
А що далі?
«Я ніколи не бігала марафон, тому думаю, що варто спробувати. Подивимося, що вийде».
Близько 80 учасників з майже 15 країн щорічно приєднуються до гонок по узбережжю Шпайта. У змаганнях п’ять разів перемагали команди з Австралії, Англії і Південної Африки.
