Продовження листа членам Європарламенту від послідовниці Фалуньгун пані Чжан Ляньін, яка розповідає про те, яких репресій зазнала вона та її сім’я в Китаї.
#img_left#Першу частину статті можна прочитати тут.
Біль, який я відчувала, неможливо описати словами. Людина надала б перевагу смерті, аніж такому болю. Коли вас тривалий час душать і ви вже на межі смерті, час триває нескінченно, і ви повністю відокремлені від простору. В такі миті сам біль не був жахливим. Жахливо було те, що ви не могли побачити йому кінця. Це був жахливий стан життя без надії. Це був неймовірний відчай, який може знищити волю до життя. В такі моменти смерть більше не здається жахливою, а сприймається, як звільнення. Охоронці постійно жорстоко катували мене, таким чином вони намагалися знищити мою волю, змусити мене відмовитися від моєї віри і «перевиховати мене».
Керівництво трудового табору безпосередньо керувало переслідуванням, спрямованим проти мене
Мені дуже сумно згадувати про більш ніж 50 видів фізичних і психологічних методів катувань, які мені довелося пережити. Близько 60-ти в’язнів, яких називають «баоцзя» (злочинці та наркомани, яких використовують охоронці для спостереження й переслідування послідовників Фалуньгун у в’язницях і трудових таборах), і десятки офіцерів поліції брали участь у катуваннях, яким мене піддавали.
Одного дня, коли я ледве отямилася від катування душінням, я підслухала бесіду моїх мучителів. Один із «баоцзя», який душив мене за шию, сказав іншому і присутнім охоронцям: «Вона помре і більше не опритомніє?» Хтось відразу ж відповів: «Якщо вона помре, ми скажемо, що вона померла від серцевого нападу. У нас є квота на кількість смертей. Не бійся. Це не має значення. Вона не помре так легко. Якщо її душити тільки кілька хвилин, вона не помре».
Шановний пан Макміллан-Скотт і члени Європейського парламенту, я не знаю, чи були повною мірою розкриті тортури людей, які вірять у принципи Фалуньгун Істина-Доброта-Терпіння, але я обов’язково докладу всіх зусиль, щоб покласти край таким жорстоким нелюдським учинкам у людському світі.
У материковому Китаї багато людей думають, що це відбувається через жорстокість місцевих чиновників і недотримання законів у трудових таборах. Насправді, це не так. Візьмемо як приклад переслідування, яке мені довелося витримати. Хоча я перебувала в пекінському жіночому трудовому таборі, моїм переслідуванням прямо керувало Управління трудових таборів м. Пекіна. Вони визначали зарплату працівників, витрати на підготовку керівних кадрів, відповідальних за інциденти, методи тортур, навіть відвідини членів сім’ї. Прислані з Управління трудових таборів поліцейські мали бути поряд під час будь-якого візиту. Про це розповідали самі поліцейські та «баоцзя». Це переслідування відбувається в усій країні зверху до низу. Воно дуже ретельно сплановане самою верхівкою китайської влади. Китайська компартія (КПК) здійснює державний тероризм у країні.
Під час переслідування, якому мене піддавали, я писала до суду, прокуратури, Управління трудових таборів м. Пекіна, Пекінського муніципального бюро правосуддя і Розподільного департаменту, щоб вони дізналися про переслідування, яке я переносила. Але на мої листи ніхто з них не відповів. Тільки один із чиновників Муніципального бюро Пекіна, коли дізнався, що мене душили дев’ять разів, і я вижила, прийшов у маленьку камеру, в якій я перебувала, і сказав мені, повторюючи: «Ти маєш зберегти своє життя, ти маєш зберегти своє життя!» Це було все, що міг сказати совісний чиновник, і все, що він міг зробити для мене в ході цього переслідування Фалуньгун китайською компартією.
Закони в Китаї просто є інструментом КПК для досягнення її особистих цілей
Щоб зменшити переслідування, якому мене піддавали протягом двох із половиною років ув’язнення, мій чоловік із нашим однорічним дитям ходив до більш ніж 20 департаментів уряду, включаючи суд, прокуратуру, Комітет політики й законодавства, Асоціацію жінок, департамент поліції, юридичне бюро, Управління трудових таборів, «Офіс 610» м. Пекіна і так далі. Але йому скрізь відмовляли. Деякі люди виражали свої симпатії, але цим і обмежувалися. Багато адвокатів казали, що, оскільки запроторили мене в трудовий табір абсолютно без усяких законних процедур і підстав, то за такого ставлення неможливо починати розгляд і вони не можуть прийняти цю справу.
Не було до кого піти. У мого чоловіка більше не було іншого виходу, як розмістити інформацію про переслідування, якому нас піддавали, на своєму мотоциклі. Багато людей підходили й читали. Але незабаром його і нашу вже тоді трилітню дитину заарештували.
Протягом двох із половиною років, які я провела в трудових таборах і госпіталях, куди я часто потрапляла, моїй сім’ї не дозволяли відвідувати мене. Одного дня їм не дозволяли бачитися зі мною протягом восьми місяців. Мій чоловік зажадав зустрічі з директором трудового табору, щоб висловити протест проти цього порушення. Йому відмовили в зустрічі.
Коли пан Макміллан-Скотт приїхав до Китаю, щоб провести розслідування переслідувань Фалуньгун, мій чоловік і ще один практикуючий Фалуньгун Цао Дун зустрілися з ним 21 травня 2006 р. Мій чоловік розповів йому, яким переслідуванням мене піддають. Але репресії наді мною не послабшали, мене знову сильно побили й госпіталізували з діагнозом двосторонній внутрічерепний крововилив.
У жовтні 2007 р. мій чоловік вирішив звернутися до адвоката, щоб засудити людину, яка била мене. Він повинен був піти в госпіталь Женьхе, щоб узяти мою медичну картку. Представники госпіталю її йому не видали. Замість цього, вони відразу ж повідомили про це адміністрацію пекінського жіночого трудового табору. Представники місцевої поліцейської дільниці й «Офісу 610» відразу ж відреагували на це і приїхали в госпіталь. Вони погрожували моєму чоловікові, кажучи: «Не думайте, що через те, що у вас є дитина, ми не можемо робити з вами все, що захочемо». Більш того, представники департаменту поліції, «Офісу 610» і Громадського вуличного комітету, пішли в трудовий табір і наказали мені умовити мого чоловіка не контактувати з послідовниками Фалуньгун, не звертатися з апеляціями знову і не розповідати нікому про те, як переслідують його дружину. Вони навіть погрожували мені: «Якщо ваш чоловік і далі буде апелювати й контактувати з послідовниками Фалуньгун, його арештують, і тоді нікому буде піклуватися про вашу дитину».
За моїм чоловіком, Ню Цзіньпінем стежили, йому погрожували й залякували протягом тривалого часу після того, як він зустрівся з паном Макміллан-Скоттом. Пан Цао Дун був арештований відразу ж після того, як зустрівся з паном Макміллан-Скоттом, і був відправлений на захід Китаю, за тисячі миль від Пекіна. Його звинуватили в тому, що він «дав незаконне інтерв’ю», і засудили до п’яти років в’язниці. Його ув’язнили в Третій в’язниці Тяньшуй у провінції Ганьсу, яка сумнозвісна використанням важкої примусової праці та застосуванням жорстоких тортур. Його дружина, Ян Сяоцзін, намагалася знайти для нього адвоката, але за нею стежили, погрожували і навіть затримували та тримали в поліцейській дільниці. Їхній будинок обшукували.
Далі буде
За матеріалами сайту minghui.org
