Колишній лідер комуністичної партії Китаю Цзян Цземінь, який одноосібно розпочав одне з найжорстокіших гонінь на релігійні групи в сучасності, помер у віці 96 років, повідомляють державні ЗМІ Китаю.
Цзян, який був вищим керівником комуністичного режиму з 1993 по 2003 роки, помер через лейкемію та поліорганну недостатність. Він помер 30 листопада о 12:13 за місцевим часом у Шанхаї, де колись був мером міста.
Цзян залишився в історії як один із найзлісніших порушників прав людини, винний у незліченних смертях через свою провідну роль у розв’язанні переслідування у 1999 році.
Цзян народився 17 серпня 1926 року в Янчжоу у східній прибережній провінції Чжецзян, розташованій на північний захід від Шанхая.
За словами Цзяна, у віці 13 років його усиновив його дядько, герой-комуніст, який загинув у бою з японською армією під час Другої світової війни. Хоча історики, як і раніше, скептично ставляться до твердження Цзяна. Очевидно, що він прагнув дистанціюватися від свого батька, Цзян Шицзюня. Старший Цзян у 1940-х роках був міністром у маріонетковому уряді під японською окупацією, і ця посада вважалася зрадницькою.
Згідно з біографією Цзян Цземіня, опублікованою в People’s Daily, рупорі КПК, він вступив у партію 1946 року під час навчання в Шанхайському університеті Цзяотун.
У 1956 році Цзян жив у Росії, працюючи стажистом на автомобільному заводі імені Сталіна. Однак ходили чутки, що під час навчання в Москві Цзян вступив на роботу в Далекосхідне бюро КДБ.
У 1985 році він став мером Шанхая і заступником секретаря Шанхайського комітету Комуністичної партії, а в 1987 році увійшов до складу Політбюро Центрального комітету.
Цзян прийшов до влади 1989 року, незабаром після того, як тодішній верховний лідер Ден Сяопін спрямував танки й війська на придушення продемократичних студентських протестів на площі Тяньаньмень у Пекіні.
Лише за кілька тижнів після цього масового вбивства Цзяна підвищили до генерального секретаря партії, лідера режиму, замінивши на цій посаді Чжао Цзияна, який симпатизував демонстрантам.
Багато хто вважає, що Цзян, якого різко підвищили на посаді в той момент, коли він збирався піти у відставку з посади глави партії Шанхаю, отримав найбільшу вигоду від придушення демонстрантів із застосуванням військової техніки в політичному центрі країни, в результаті якого, за оцінками, загинули тисячі беззбройних протестувальників.
У 1990 році Цзян очолив збройні сили режиму після того, як Ден оголосив про свою відставку. Три роки потому Цзян додав собі титул глави держави.
Під час свого правління Цзян часто розповідав про свої досягнення, включно з поверненням Гонконгу з-під британського правління в 1997 році й вступом країни до Світової організації торгівлі у 2001 році.
Однак, про що Цзян ніколи не згадував, так це про численних китайських дисидентів, які опинилися за ґратами. Придушення досягло нового піку 1999 року, коли Цзян почав переслідування послідовників духовної практики Фалуньгун.
Жорстока політична кампанія також призвела до того, що Цзян став першим китайським лідером, який зіткнувся з судовими позовами, перебуваючи при владі. У 2009 році в національному суді Іспанії Цзян і чотири високопосадовці КПК були звинувачені в скоєнні злочинів геноциду і тортур щодо послідовників Фалуньгун.
У 2003 році три групи підтримки Тибету спільно подали кримінальний позов до Високого суду Іспанії, звинувативши Цзяна і Лі Пена, колишнього главу парламенту (Всекитайських зборів народних представників), у скоєнні геноциду і злочинів проти людяності в Тибеті.
Масштабне переслідування
Фалуньгун, також відомий як Фалунь Дафа, складається з морального вчення, заснованого на універсальних принципах правдивості, співчуття і терпіння, а також медитативних вправ. З моменту своєї появи в Китаї у 1992 році популярність цієї практики різко зросла, і до кінця десятиліття в країні налічувалося від 70 до 100 мільйонів прихильників.
10 червня 1999 року, напередодні початку кампанії проти Фалуньгун, Цзян віддав прямий наказ створити нелегальну партійну організацію з метою координації та скерування прийдешніх репресій через загальнонаціональні відділення. Відомий як «Офіс 610», його структура і функції були порівнянні з сумнозвісним гестапо в нацистській Німеччині.
Цзян заявив, що знищить Фалуньгун протягом трьох місяців, завдавши шкоди репутації практикувальників, конфіскувавши їхнє майно і піддаючи їх фізичним нападам. Практикувальники, вбиті в результаті переслідування, мали бути оголошені жертвами самогубства і негайно кремовані без впізнання. Китайський режим мобілізував усі доступні йому ресурси, включно із судами, відділами пропаганди, культурними й політичними установами та школами, щоб знищити Фалуньгун.
Державні ЗМІ — телебачення, радіо, газети, а пізніше й інтернет — на всіх рівнях служили КПК для виробництва фальшивих новин, які оббріхують вчення Фалуньгун, ганьблять його засновника і дегуманізують його послідовників. Кампанія ненависті породила безліч містифікацій, як-от «1400 смертей», нібито спричинених заняттями Фалуньгун, інсценоване самоспалення на площі Тяньаньмень і заяви про те, що Фалуньгун являє собою загрозу для партії, організовану закордонними «антикитайськими силами».
КПК також поширила свою пропаганду за кордоном, щоб демонізувати Фалуньгун і політизувати це питання. Багато міжнародних ЗМІ повторювали зневажливі висловлювання і наративи, створені КПК для неправдивого звинувачення Фалуньгун, ефективно просуваючи переслідування на світову арену, підштовхуючи аудиторію до нерозуміння або ворожого ставлення до практики.
Китайський режим під керівництвом Цзяна широко використовував крайнє насильство, постійну пропаганду і тактику «промивання мізків», намагаючись змусити послідовників Фалуньгун обирати між своєю вірою і своїм життям. Під час переслідування мільйони людей були ув’язнені або утримувалися в трудових таборах, центрах утримання під вартою, психіатричних лікарнях, центрах реабілітації наркоманів або неофіційних «чорних в’язницях» за відмову відректися від своїх переконань.
Правозахисні групи задокументували понад 100 методів тортур, використовуваних китайською владою для переслідування Фалуньгун, а також застосування токсичних, нервово-паралітичних речовин. Багато практикувальників померли, були покалічені або збожеволіли внаслідок такого жорстокого поводження.
Примусове вирізання органів
У 2006 році жінка з північно-східного Китаю, яка мешкає в Сполучених Штатах, стала першим свідком, який висловився про вирізання органів. Вона розповіла, що її колишній чоловік видалив рогівки очей тисячам послідовників Фалуньгун з початку 2000-х років.
Відтоді Всесвітня організація з розслідування переслідувань Фалуньгун (WOIPFG) та інші незалежні дослідники провели великі розслідування і підтвердили твердження про вирізання органів. Один слідчий назвав це злочином, який «ніколи не спостерігався на цій планеті».
У 2016 році дослідники Девід Кілгур, Девід Мейтас та Ітан Гутманн спільно опублікували 700-сторінковий звіт про насильницьке вирізання органів у Китаї. За їхніми оцінками, китайські лікарні щорічно проводять від 60 000 до 100 000 операцій з пересадки органів, і що головним джерелом донорів є практикувальники Фалуньгун.
У 2019 році незалежний народний трибунал, що складається з групи юристів і експертів, встановив, поза всякими розумними сумнівами, що китайський режим упродовж багатьох років збирав і продовжує збирати органи в живих в’язнів сумління «в значних масштабах», і що практикувальники Фалуньгун були основним джерелом постачання органів. Трибунал постановив, що це рівносильно злочинам проти людяності.
Щоб викрити безпрецедентні зловживання, пов’язані з приходом Цзяна до влади та його правлінням, The Epoch Times 2014 року опублікувала серію книг під назвою «Все для влади: історія Цзян Цземіня в Китаї» (Anything for Power: The Story of China’s Jiang Zemin).
2020 року The Epoch Times випустила другу роботу, присвячену його корупційному правлінню, під назвою «Неприборкане зло — корупційне правління Цзян Цземіня в Китаї» (Unbridled Evil — The Corrupt Reign of Jiang Zemin in China).
За The Epoch Times USA
