За традицією, яка триває вже понад 50 років, починається в останню середу серпня, що цього року припала на 31-е число. Містечко Буньоль не дуже велике, корінних жителів у ньому близько 9 тисяч чоловік. Але в дні фестивалю в містечку не проштовхнутися — одних учасників з’їжджається до 45 тисяч, а разом з туристами, що бажають подивитися на найбільший в світі овочевий бій, кількість «прибульців» досягає 60 тисяч. Такого напливу приїжджих містечко вмістити не в змозі, тому багатьом туристам доводиться задовольнятися готелями Валенсії, що в 38 км від Буньоля.
Фестиваль триває цілий тиждень з ярмарком, музичними номерами, парадом і салютом. У ніч перед головною подією святкування — помідорними боями — проводиться конкурс з приготування паельї, традиційної валенсійської страви з рису, м’яса та морепродуктів. Паелью готують прямо на вулиці у величезних сковорідках. Місцеві жителі, учасники майбутнього бою і туристи веселяться всю ніч з вівторка на середу. А ті, хто вдосталь скуштував паелью і міцних напоїв, лягають спати прямо на тротуарах і головній площі, щоб до ранку бути в числі перших біля величезних вантажівок з томатами.
Втім, помідорне шаленство дозволяється лише після успішного проходження традиційного випробування. Близько 9 ранку середи на одній з вулиць біля центральної площі встановлюється змащений милом 50-футовий (15-ти метровий) дерев’яний стовп, на верхівці якого прикріплений свинячий окіст. Найщасливіший повинен забратися вгору по слизькому стовпу і добути окіст. Ось він, справжній початок святкування — біля стовпа утворюється справжнє звалище, учасники штовхаються, залазять один одному на плечі, щоб бути тим щасливчиком, який не просто отримає трофей-окіст, але, по суті, відкриє шлях «червоному божевіллю».
Близько 10 ранку до центральної площі міста Плаза-дель-Пуебла з’їжджаються вантажівки, заповнені стиглими соковитими помідорами. Томати, до речі, привозять з сусідньої провінції Естремадура, де спеціально за рахунок держави вирощують помідори-снаряди, що не мають особливих смакових якостей — тому і дешевші, і не потрібно турбуватися з приводу даремного витрачання дарів природи. Цього року томатним «бойовикам» завезли цілих 120 тонн важких червоних бомбочок.
До майбутнього бою готові всі. Вікна будинків і вітрини магазинів у містечку завчасно прикриті щитами і плівками, а жителі приготували запаси води для відмивання від свіжого помідорного соку. На площі та прилеглих до неї вулицях давно зібралися учасники фестивалю, дехто начепив на себе білі футболки.
Кілька слів про одяг. Неписані правила кажуть, що одягатися розумніше в такі наряди, які потім не шкода викинути. Від такої кількості помідорного соку тканину точно не відіпрати. Білий же колір футболок кращий з естетичних міркувань — червоне на білому дуже помітне, і фото на пам’ять вийде незабутнім. Шльопанці на ноги зовсім не підходять — все одно загубляться. Краще віддати перевагу взуттю міцнішому і надійнішому. На обличчя для захисту очей непогано начепити окуляри і маски для плавання і пірнання. І ніяких прикрас на тілі — ланцюжків, кілець, браслетів. А також годинників на руках і мобільних телефонів у кишенях — техніка, на відміну від людей, овочевого буйства не переживе.
Помідорний бій починається близько 11:00 із пострілу з водяних гармат. У лічені хвилини охайне містечко заповнюється місивом з помідоровою м’якоттю та соком, посеред якого з криками, вереском і сміхом закидають один одного соковитими томатами замурзані учасники свята. Тут кожен сам за себе, тому не рекомендується влазити на стовпи і балкони в пошуках гарного огляду — кращої мішені для кількох тисяч томатних стрільців і не придумаєш. Помідорів, як і азарту, так багато, що місцями на бруківці можна плавати — червоне озеро покриває ноги бійців вище щиколоток.
У томатного бою є кілька суворих правил. У вантажівках з овочами мають право перебувати лише корінні жителі Буньоля, іншим забиратися в кузов заборонено. Не можна рвати одяг. Заборонено приносити з собою предмети, які можуть викликати травми, наприклад, скляні пляшки. Помідор, також щоб уникнути травм, перед кидком обов’язково потрібно розчавити. За дотриманням правил, наскільки це можливо, стежить місцева поліція та загін добровольців.
Помідорний бій триває годину-другу і припиняється за сигналом водяних гармат. Всі кидання томатами після пострілу з гармат також заборонені. А особливо шалених вояк втихомирює та ж поліція та добровільні помічники.
По завершенні битви забруднені в буквальному розумінні слова з ніг до голови томатні «воїни» вирушають до річки відмиватися від «бойових відмітин» або підставляють себе під струмінь води, що ллється з пожежних шлангів. Вода для очищення Буньоля від наслідків «червоного нашестя» подається з акведука часів римської імперії, розташованого в північній частині міста. Зазначимо, що не всім у місті подобається помідорний бій. Адже очистити містечко від «томатної річки» не так просто.
Яке ж такого дивного звичаю кидатися томатами? Версії на цей рахунок у жителів Буньоля різні: вулична бійка під час костюмованого фестивалю «Gigantes y Cabezudos» («Гіганти і Великі голови» — хода величезних ляльок), бійка біля продовольчого магазину, пустощі після аварії навантаженої томатами вантажівки, кумедний жарт над музикою-невдахою. Найбільш популярна на сьогодні версія обстрілу помідорами неугодних представників влади під час виборів до мерії Буньоля в 1944–45 роках.
Як би там не було, але покидатися помідорами городянам сподобалося, і на наступний рік все повторилося. І ще через рік теж. Так склалася кумедна традиція.
Під час правління Франко фестиваль, оскільки не має релігійної значущості, був заборонений, але відродився в 70-х після смерті диктатора. З 1980 р. свято організовується за рахунок коштів мерії, а з 2002 р. центральне бюро туризму Іспанії включило фестиваль у Буньолі в список пам’яток країни і присвоїло йому статус міжнародного. Зазначимо також, що фестиваль «Ла Томатина» проводиться в наші дні на честь покровителя міста Святого Луї Бертрана і Богоматері-захисниці.
#img_gallery#
