Протягом останніх років високі чиновники з Державної комісії з народонаселення і планування сім’ї КНР в якості своїх досягнень і успіхів використовують такі дані: «… за 30 років у країні народилося на 400 млн. чоловік менше». Ці ж показники вони використовують і як підставу для продовження демографічної політики «однієї дитини в сім’ї». Проте експерти повністю спростовують ці цифри, а також і саму ефективність даної політики.
Напевно мало, хто знає, що в Китаї є особливий район, на який не поширюється політика обмеження народжуваності «одна сім’я – одна дитина», – це повіт Ічен центральній провінції Шаньсі. Це експериментальний район, в якому за наполяганням Ляна Чжунтана, доктора соціальних наук та наукового керівника Шанхайської академії соціальних наук, досліджували розвиток суспільства без обмеження народжуваності протягом 25 років.
Результати досліджень перевершили всі очікування, тому що практично довели, що ця політика є хибною і принесла більше шкоди, ніж користі.
Отже, за даними останнього перепису населення, в період з 1982 по 2000 рік у даному повіті чисельність населення збільшилася на 20,7%, у той час як у всій країні, де діє жорстка політика обмеження народжуваності, – на 25,5%.
І другий важливий показник – це співвідношення чоловіків і жінок. В експериментальному районі воно дорівнює 106,1 у той час як на решті території країни – 117,8. Нормою вважається 105 хлопчиків на 100 дівчаток. Тобто в експериментальному районі цей показник практично відповідає нормі, в той час, як на решті території КНР спостерігається сильний дисбаланс у бік збільшення числа чоловічого населення.
У 1979 році «політика однієї дитини в сім’ї» вже почала поширюватися по всій країні. У 1982 році на XII Всекитайських зборах народних представників лідери компартії поставили за мету до кінця сторіччя утримати чисельність населення країни на рівні 1,2 млрд. чоловік.
Однак Лян Чжунтан, що був тоді членом комітету з народонаселення і планування сім’ї, підрахував, що даної мети можна досягти навіть, якщо кожна жінка в середньому буде народжувати по дві дитини.
У 1984 році він написав лист Ху Яобану, який був тоді генсеком КПК та порадив дозволити мати в сім’ї двох дітей. Але його пропозицію було відхилено іншими членами Комітету. Тоді він знову надав центральному уряду результати своїх розрахунків і досліджень. Цього разу, і голова КНР, і прем’єр Чжао Цзиян схвалили його пропозицію і доручили відповідній організації написати необхідний документ, щоб розповсюдити його на місцях. Але виконання їх рішення застрягло і постійно відтерміновувалося.
Побачивши безнадійність ситуації, Лян попросив дозволу на те, щоб залишити один експериментальний район, і вибрав повіт Ічен. Він отримав на це дозвіл з умовою не розголошення цієї інформації.
Минуло 25 років, інформація про це потрапила в іноземні ЗМІ, журналісти відвідали цей район і поспілкувалися з місцевими жителями. У деяких родинах там троє дітей, а в деяких – один. Але це питання батьки вирішують самі без усяких обмежень і насильства.
Лян вважає, що зниження народжуваності в країні обумовлено індустріалізацією та модернізацією і не має ніякого відношення до «політики однієї дитини».
В інтерв’ю китайському виданню «Економічний оглядач» він сказав, що народжуваність навіть знизиться, якщо зняти на неї обмеження.
Протягом останніх 30 років політика обмеження народжуваності є постійним предметом суперечок і обговорень в наукових колах. При цьому західні країни, що поважають права людини, постійно засуджують китайську владу за цю політику, а в ЗМІ періодично з’являються повідомлення про черговий жорстокі аборти або ж насильницьку стерилізацію, зроблені жінкам, які народили або збираються народити дитину «понад норму».
Свої дослідження в цій області недавно представили двоє інших китайських учених: Ван Фен, професор кафедри соціології Каліфорнійського університету, лектор Шанхайського університету Фудань і Цай Юн, професор центру народонаселення Університету Північної Кароліни.
Нижче в скороченому вигляді наводиться їх недавно опублікована стаття, яку передрукували численні китайські ЗМІ.
«Ми вважаємо, що слова "за 30 років у країні народилося на 400 млн. чоловік менше "висловлюються урядовими чиновниками дуже не обережно і не обдумано, вони не відповідають реальності і можуть дуже сильно зіпсувати репутацію китайського уряду в очах міжнародного співтовариства.
За нашими приблизними підрахунками, в результаті дії політики обмеження народжуваності з 1980 року народилося максимум на 100 млн. осіб менше. Решта 300 млн. не можна віднести до дії цієї політики. До того ж плюси і мінуси цієї політики все ще викликають великі суперечки в наукових колах».
У вересні 2009 року начальник Державної комісії з народонаселення і планування сім’ї Лі Бінь в інтерв’ю агентству «Сіньхуа» сказав: «Після створення" Нового Китаю", особливо за останні 30 років, наша комісія в своїй роботі домоглася видатних успіхів, на які звернув увагу весь світ». Підтверджуючи свої слова, він зазначив: «За 30 років людей народилося менше на 400 мільйонів».
Аналогічні слова вимовив заступник начальника цієї ж комісії Чжао Байке в кінці 2009 року на форумі ООН, присвяченому зміні клімату. Він також підкреслив, що політика китайської влади щодо обмеження народжуваності внесла великий внесок у скорочення викидів шкідливих газів.
Насправді ця фраза щодо числа не народжених китайців з’явилася ще в 2006 році. У статті журналу «нісенітниці» було наведено слова колишнього тоді начальника комісії Чжана Вейчіна: «Ґрунтуючись на підрахунках фахівців з народонаселення, за даними на кінець 1998 року в країні було народжено менше на 300 млн. чоловік, а на кінець 2005 року – менше на 400 млн.».
Нинішній же начальник комісії змінив період, за який «народилося менше на 400 млн.» з 1970 – 2005 років на 1980 – 2008 роки, тобто на дату, коли почала діяти політика обмеження народжуваності.
#img_left_nostream#Проте варто відзначити, що 30 років тому, тобто в кінці 70-х років, коефіцієнт народжуваності у китайських жінок уже скоротився з 5,8 (у 1970 році) до 2,75 (у 1979 році). У ті роки влада застосовувала м’яку політику «пізно, рідко, мало», тобто стимулювали пізніше вступати в шлюби, робити проміжки між пологами не менш 4 роки і намагатися народжувати максимум двох дітей. Тоді було розхожий вислів: «Народити одного це не мало, двох – як раз, трьох – це вже забагато». Не було ніякого примусу у цій галузі.
Тут варто пояснити, що під коефіцієнтом народжуваності розуміється середня кількість дітей, яких народжує одна жінка за своє життя. У більшості країнах намагаються підтримувати коефіцієнт народжуваності рівний 2, тобто не приріст і не вимирання населення.
Таким чином, народжуваність в КНР скоротилася на 50% ще до початку введення політики обмеження народжуваності.
Цей період часу в колах китайських фахівців з народонаселення називають «золоті 10 років». У наступні ж 30 років коефіцієнт народжуваності знизився з 2,75 до озвученого комісією 1,8.
У процесі стрімкого економічного розвитку рівень народжуваності в Китаї за останні 30 років стабільно падає. Після перепису населення в 2000 році з’ясувалося, що коефіцієнт народжуваності в країні становить близько 1,3. Вирішивши, що ця цифра надто низька, чиновники виправили її на 1,8.
В даний час у світі залишилося дуже мало країн з великою народжуваністю. В основному це невеликі та нерозвинені країни. За даними Світового банку, в 2008 році серед 216 країн тільки у 16 країн ах коефіцієнт народжуваності був вище 5,5. Однак смертність у цих країнах також дуже висока. Це такі країни, як Уганда, Сомалі, Чад, Ангола, Афганістан і так далі. Середня очікувана тривалість життя там також низька – 50 з гаком років. При цьому в Китаї тривалість життя становить 73 роки.
Проте у світі є багато країн, в яких народжуваність знижується. У 1970 році було 23 країни з коефіцієнтом народжуваності 5-6 і населенням понад мільйон осіб. У 2008 році в багатьох з них коефіцієнт народжуваності скоротився до 2. Серед них Коста-Ріка, Панама, Індонезія, Бразилія, Туреччина, Ліван та інші.
Повернемося до Китаю. З метою підрахунку ефективності політики обмеження народжуваності в кінці минулого століття в КНР була створена «група з дослідження ефективності політики планування народжуваності», до якої увійшли члени Комісії з народонаселення та інші фахівці у цій галузі. У 2000 році ця група видала книгу-звіт, в якій дослідники серед іншого відзначили, що «зміна коефіцієнта народжуваності в країні відбувається не тільки в результаті дії «політики однієї дитини», а й під впливом соціальних та економічних факторів».
Незважаючи на те, що автори звіту вже усвідомлювали, що є безліч інших факторів, що впливають на зниження народжуваності, вони все ж таки спробували максимально виділити провідну роль у цьому саме політики її обмеження. У звіті робиться висновок, що в період з 1971 року по 1998 рік у результаті дії політики обмеження народжуваності було народжено менше на 338 млн. чоловік.
Ми взяли 16 країн з рівнем народжуваності приблизно таким же, як і в Китаї в 1970 році. У 12 з цих країн народжуваність в 1970 була вищою, ніж у Китаї, але там не проводили ніякої політики її обмеження.
Отже, ми помітили, що в 1990 і 1998 роках народжуваність у цих країнах значно зменшилася сама по собі. Наприклад, в Південній Кореї вона зменшилася на 15,8% в 1990 році і потім ще на 1,6% у 1998 році; в Бразилії, відповідно, – на 10,8% і потім на 2,8%; у Таїланді – на 17,3% і 3,3%.
Варто відзначити також, що починаючи з 1985 року, рівень народжуваності в Китаї змінювався практично однаково з цими 16 країнами.
Навіть з цього можна зробити висновок, що заяви китайських чиновників про велику ефективність політики обмеження народжуваності є просто домислами.
Найбільше скорочення народжуваності в Китаї спостерігалося зовсім не після 1980 року, коли почала діяти «політика однієї дитини», а сталося це в період з 1970 по 1979 роки. Причому скорочувалася вона в ті роки набагато швидше, ніж в інших країнах. І навпаки після початку дії цієї політики, особливо в перші роки, в період з 1980 по 1987 роки народжуваність не скорочувалася взагалі. Скорочення продовжилося з 1987 року, якраз коли в країні почала швидкими темпами розвиватися економіка, і почали рости доходи і рівень життя громадян.
Після 1970 року зниження народжуваності відбулося в багатьох схожих з Китаєм країнах. Але сталося це в результаті змін економічного становища, а не в результаті жорсткого обмеження народжуваності.
Так наскільки ж дійсно менше народилося людей за ці 30 років? Візьмемо рівень народжуваності, який був у Китаї в 1979 році – 2,75, і припустимо, що він не змінювався протягом 30 років (що насправді не так), а також рівень народжуваності в 2009 році, який за офіційними даними – 1,8. Таким чином, виходить, що за ці 30 років у країні народилося приблизно на 200 млн. осіб менше, що вже в два рази менше, ніж заявляють чиновники.
Якщо врахувати, що приблизно половина цього скорочення відбулася не в результаті дії політики обмеження народжуваності, а під впливом інших факторів, то вийде, що в результаті дії даної політики народилося тільки на 100 млн. осіб менше, що в 4 рази менше заявленого владою.
Таким чином, можна знову зробити висновок, що китайська влада вводить в оману і свій народ, і міжнародне співтовариство. Китайський уряд має більше дбати про інтереси народу, по-справжньому покращувати ситуацію в суспільстві і виправляти свої помилки».
