Георгій Федорович Лепін за фахом фізик. Він – професор, доктор технічних наук, дійсний член (академік) Міжнародної академії екології. Георгій Федорович має багатий досвід педагогічної діяльності, він працював у вузах України, Росії, Білорусії, на посадах професора, завідувача кафедри. У нього багато цікавих новаторських поглядів на навчання студентів.
Після аварії на Чорнобильській АЕС з 1986 до 1992 р. працював у зараженій зоні на аварійному блоці. Він – один з організаторів і перший голова Всесоюзної організації Союз ”Чорнобиль”, заснованої в 1988 році. Він був одним з трьох авторів проекту Закону ”Про соціальний захист громадян, що постраждали від чорнобильської катастрофи”, представленого на розгляд Верховній Раді Білорусії, України, Росії та СРСР. Ці закони були прийняті в 1991 р. Георгій Федорович невпинно працює над питаннями атомної енергетики і у зв’язку з цим – екології, він постійно публікує статті з чорнобильських проблем в засобах масової інформації. Г.Ф. Лепін брав участь в роботі Урядової комісії, внаслідок чого комісія ухвалила рішення про припинення на 10 років робіт в галузі атомної енергетики в Білорусії.
Коли ми говоримо про атомну енергію, мимоволі зароджується сумнів в її безпеці для людини. Тому нам цікаво дізнатися думку фахівця з цього питання.
ВЕ: Чи дійсно потрібна людству атомна енергія? Чи це пихате бажання ”царя природи” показати свою перевагу над нею?
Г.Ф. Лепін: Думка про використання атомної енергії, на моє переконання, належить військовим. Це вони захотіли утвердити силу своєї держави за допомогою сили розщепленого атома. Цими розробками займалися учені довоєнних і особливо воєнних років у Німеччині, Сполучених Штатах і СРСР. Треба віддати належне німецьким ученим-фізикам, багато хто з яких розумів, наскільки це небезпечно для людства, і навмисне затягували дослідження і досліди з цієї проблеми. Радянські учені, що працювали над тією ж проблемою під тиском Сталіна, все-таки не змогли випередити Штати. А американські фізики, встигли створити атомну бомбу ще до закінчення Другої світової, і не забарилися скористатися своїм винаходом для демонстрації військової переваги, але не для науки і вже ніяк не для потреб народного господарства. Це потім, учені стали думати, як можна використати ту колосальну кількість тепла, яке вивільняється в результаті побічного ефекту. І не більш того.
ВЕ: З чого почалося використання енергії атомного розщеплення? Яка ідея була первинною – мирна чи військова?
Г.Ф. Лепін: Звичайно, мирна. Фізики багатьох передових країн працювали над ідеєю розщеплення атомного ядра не одне десятиліття. І лише в 30-х роках минулого століття ці дослідження ознаменувалися відкриттям в галузі ядерної фізики. Ученим, нарешті, вдалося розділити ядро атома. Виникла можливість ланцюгової реакції. При цьому виділялася величезна кількість енергії. Це наштовхнуло на думку про велику руйнівну силу такого процесу. Коли політики дізналися від учених про можливість створення атомної бомби, вони засекретили ці роботи і поклали край безтурботній творчій інтернаціональній атмосфері, що існувала тоді серед фізиків різних країн. Стали думати про виготовлення атомної бомби.
Начинка цих бомб – плутоній. У природі такого матеріалу просто немає. Але його можна отримати з урану U-238 в результаті ядерної реакції в самому атомному реакторі. Для цього вони і створювалися. Якщо хто-небудь переконуватиме вас, що вони створювалися в мирних цілях, не вірте вухам своїм! Цілком імовірно, що без явно вираженої військової зацікавленості так звані ”мирні реактори” так і не з’явилися б.
ВЕ: Існує думка, що атомна енергія дуже дешева. При сучасних тарифах на комунальне тепло ”майже дармова” енергія ”мирного” атома для багатьох здається дуже привабливо.
Г.Ф. Лепін: Кажуть, що ніщо не переконує людей краще за приклад. Тому наведу конкретні цифри. За мінімальними оцінками, вартість будівництва одного тільки блоку АЕС потужністю 1000 Мвт з необхідною інфраструктурою обійдеться в 4,5-6 мільярдів доларів. Будівництво другого блоку потребує ще 3-5 мільярдів доларів. Ці розрахунки стосуються Білорусії.
Тепер подивимося, що кажуть західні експерти. За даними Міністерства енергетики США, середні питомі капітальні вкладення для АЕС, які були введені в експлуатацію в 1987 р. – 3 700 дол./кВт встановленої потужності. За тими ж даними, питомі капіталовкладення для вугільної електростанції з повною промивкою газів та іншими природоохоронними заходами, побудованої в той самий час в Нью-Йорку, становили 1100 дол./кВт встановленої потужності. Таким чином, будівництво АЕС обходиться в 3,4 разу дорожче, ніж найбільш довершена і екологічно чиста вугільна станція.
Ось і виявилось, що електроенергія, яка виробляється АЕС, навіть без урахування ряду істотних статей витрат, виявляється принаймні в 5 разів дорожчою за електроенергію, що виробляється на парогазових установках.
ВЕ: Тоді, звідки міфи, що атомні станції найбільш економічні?
Г.Ф. Лепін: Такі міфи з’явилися тому, що вони потрібні були військово-промисловому комплексу. За атомними реакторами і станціями, як за верхівкою айсберга, ховається приголомшлива по своїй потужності і вартості ”атомна індустрія”. Ніколи і ні на що не витрачалися такі величезні кошти, які вкладені в створення цієї самої ”атомної індустрії”. А на військових потребах грошики економити не звикли.
Створивши величезний атомний арсенал і прагнучи відвернути людей від військових програм, їх розробники посилено пропонували різні проекти використання атома з мирною метою. До того ж, вартість цих ”мирних” атомних об’єктів вони старанно занижували.
ВЕ: А що це за проекти?
Г.Ф. Лепін: Найнеймовірніші! Висувалися проекти створення нових озер і каналів, підземних сховищ і дамб, відкритих копалень і багатьох інших об’єктів ”перетворення природи” шляхом вибуху ядерних зарядів. При цьому обходили увагою той момент, що такі об’єкти будуть дуже забруднені продуктами ядерного поділу від атомного вибуху, який створить ці об’єкти.
ВЕ: І люди вірили?
Г.Ф. Лепін: Щоб люди повірили в усе це, проводили інтенсивну обробку суспільної свідомості. Людей наполегливо переконували, наприклад, що АЕС, що будувалися, надзвичайно надійні і важливі, і що вірогідність аварії на них з виходом радіоактивних продуктів за межі реактора мала. Дійшло навіть до смішного: налічили, що вірогідність загибелі людини від дії АЕС менша, ніж від падіння метеорита.
ВЕ: Наскільки у такому разі небезпечні відходи атомного реактора?
Г.Ф. Лепін: Відпрацьоване паливо – це найбільш радіоактивне, смертельно радіоактивне зі всього, що ”виробляє” ядерний реактор. У газеті ”Аргументи і факти” (№23, 2003 р.) повідомлялося, що в Росії, наприклад, вже знаходиться близько 14 тисяч тонн відпрацьованого ядерного палива. Тобіас Мюнчмайер з міжнародної організації ”Грінпіс” дав вичерпну оцінку проблемі радіоактивних відходів. Ясно, що міжнародна ядерна індустрія перебуває в кризі, оскільки не знає, що робити з об’ємами відходів АЕС, що ростуть. Радіоактивні відходи повинні залишатися в країні, де вони виробляються, а не цинічно звалюватися в бідну країну, подібну до Росії, зі слабким екологічним законодавством. І більшість країн розраховують ”збути” радіоактивні відходи і відпрацьоване ядерне паливо в інші країни.
ВЕ: Чи були аварії на АЕС до Чорнобиля?
Г.Ф. Лепін: До 1986 року кількість аварій лічилася сотнями, але великих було тільки три: аварія на Уінскейл (Великобританія, 1957 р.), аварія на АЕС Трі-Майл-Айленд (США, 1979 р.) і найбільша – на Чорнобильській АЕС в 1986 р. І це не враховуючи численних аварій на військових і цивільних суднових реакторах, про які ”з міркувань секретності” мовчать. Наслідки цих аварій – загибель тисяч людей! Академік П.Л. Капіца дуже точно висловився з приводу атомної енергетики взагалі – ”атомні бомби, які дають електрику”.
ВЕ: Безпека атомного реактора – вислів суперечливий, звучить, як гарячий айсберг.
Г.Ф. Лепін: З атомними реакторами взагалі відбуваються дивні речі. Те, що вони із самого початку не хотіли поводитися пристойно і частенько демонстрували свою не дуже мирну вдачу, примушувало вносити в них все нові і нові удосконалення, покликані зменшити небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Реактори з часом ставали все складнішими і все дорожчими. Але зробити їх безпечнішими так і не вдалося.
ВЕ: Яка тенденція в світі щодо будівництва атомних електростанцій сьогодні?
Г.Ф. Лепін: Згортання програм. У розвинених країнах, що давно мають атомну зброю, багато з існуючих станцій, що ще навіть не відпрацювали призначеного терміну, виводиться з експлуатації з причин їхньої технічної недосконалості. У інших державах взагалі анульовані замовлення на нове будівництво. Все більша кількість країн світу припиняє розвиток атомної енергетики і схиляється до ідеї мораторію на проведення цих робіт у своїх країнах.
ВЕ: Якщо ми відмовимося від застосування атомної енергії, то яким чином можна компенсувати її недостачу, адже суспільство з кожним роком споживає все більше і більше енергії?
Г.Ф. Лепін: А нам і не потрібно стільки енергії, оскільки значну її частину ми умудряємося в буквальному розумінні викидати на вітер. Економія – ось найдешевший спосіб забезпечення енергетичних потреб людини. Не відкривати вікна навстіж взимку, коли жарко в квартирі, а прикручувати вентиль подачі тепла в кімнату. Поставити склопакети замість традиційних вікон, і таке інше. Замість звичайної лампочки розжарювання, від якої користі на 10 відсотків, купити економічні. У техніці є таке поняття – коефіцієнт корисної дії. Його і брати в розрахунок. Тоді навіть тій енергії, яку зараз виробляють електростанції, вистачати буде з надлишком. На Заході визнано, що інвестиції в енергозбереження в 4 рази ефективніші, ніж створення нових потужностей. До того ж можна використовувати енергію води, сонця, вітру. Все це вже працює в цивілізованому світі. Але це – окрема тема.
