Друге місце зайняла Шила Філіпс (Shilah Phillips) – перша афроамериканка, що виграла титул Міс Техас. "Міс Джорджія" Аманда Козак (Amanda Kozak) стала третьою. Титул "Міс Конгеніальність" глядачі віддали "Міс Алабама" Мелінді Тул (Melinda Toole).
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_right#„Коли я їду за кордон, то прагну якомога більше спілкуватися з людьми, які практикують інші релігії. Я намагаюсь встановити діалог між різними віросповіданнями…"
Такий автобіографічний напис міститься під однією з архівних фотографій духовного лідера Тибету Його Святості Далай-лами XIV. З цією та багатьма іншими унікальними фотографіями, які розповідають про життя та діяльність видатного борця за свободу віри, кияни мають змогу ознайомитись на фотовиставці „Сила співчуття", присвяченій сімдесятиріччю ченця. Експозиція проходить в Київському палаці мистецтв „Український Дім" і триватиме до 4-ого лютого.
Згідно з тибетською традицією, Далай-лами народжуються на землі, щоб служити людям, вони є втіленням співчуття. Все життя Його Святості є тому підтвердженням – його діяльність викликає захоплення у простих людей, політичних та духовних літерів усього світу. Сьогодні поряд з Мартіном Лютером Кінгом та Індірою Ганді, він є провідним лідером за права людини та мир в усьому світі.
На знак визнання його діяльності в 1989 році Далай-ламу було нагороджено Нобелівською Премією Миру. „Я вважаю цю премію визнанням справжньої цінності альтруїзму, любові, співчуття та ненасилля, – заявив Його Святість. – Я приймаю цю премію з глибокою вдячністю, від імені всіх пригнічених, хто бореться за свободу та трудиться для встановлення миру в усьому світі".
Зведення на престол
Тензин Г‘яцо, так звати теперішнього Далай-ламу, народився 6 липня 1935 року в селянській сім‘ї у маленькому селищі Такцер на південному сході Тибету. За повідомленням Центру тибетської культури та інформації, узимку 1940 його було офіційно зведено на престол духовного голови та світського правителя Тибету. На той час маленькому Далай-ламі було всього лише чотири з половиною роки. Тоді, як він згадує, всім тибетцям майбутнє здавалося щасливим і спокійним… Але в 1959, в річницю приходу до влади комуністів у Китаї, жителі спокійних гір Тибету дізналися про те, що вісімдесят тисяч китайських солдатів прийшло до колиски духовності усього Сходу задля „мирного звільнення" Тибету.
Червоний дракон біснується
З того кривавого року тисячі тибетців розповідали Далай-ламі жахливі історії про їхнє переслідування, у які чернець Мартін Лютер Кінг зміг повірити тільки прочитавши в 1959 році звіт Міжнародної комісії юристів, де було написано так про окупацію Тибету: «Звичайною справою були розп’яття, розпорювання живота і відсікання кінцівок. Використовувалось також обезголовлювання, закопування живцем, спалювання і забивання до смерті. Людей прив’язували до кінських хвостів, вішали вниз головою і кидали в крижану воду із зв’язаними руками та ногами. А щоб вони не кричали: „Хай живе Далай-лама!" на шляху до страти, їм проколювали язики м’ясними крюками…"
Життя у вигнанні
Майже через десять років Тензин Г’яцо був вимушений залишити свою батьківщину і переселитися до Індії. Він згадує про цей період: „Я залишив Тибет 31 березня 1959 року, і з того часу живу в Індії. У період з 1940 – 50-і роки Китайська Народна Республіка здійснила озброєний напад на мою країну. Протягом майже десятиліття, залишаючись політичним і духовним лідером свого народу, я намагався відновити мирні відносини між нашими двома державами. Але це завдання виявилось нездійсненим, і я дійшов сумного висновку, що ззовні зможу краще служити своєму народові".
Після того, як Далай-лама залишив Тибет, близько 60 тисяч біженців вирушили за ним у вигнання, незважаючи на труднощі, які чекали на них при перетині Гімалаїв, і небезпеку потрапити в руки китайської охорони. Багато хто з втікачів, особливо діти, так і не дісталися Індії. Вибравши важкий та небезпечний маршрут, вони свідомо йшли на небезпеки з одним бажанням – втекти з кривавих лап ворога.
В Індії Його Святість сформував новий уряд у вигнанні. Для виживання тибетців та врятування їхньої культури були створені поселення втікачів з Тибету; основним їхнім заняттям стало сільське господарство. Згодом почало підростати й нове покоління тибетських дітей, які чудово знають свою мову, історію та культуру. Сьогодні цей народ сподівається, що переслідування його з боку китайської компартії, так само, як переслідування католиків, християн та послідовників Фалуньгун, скоро припиниться і люди різних віросповідань зможуть спокійно жити за своїми духовними переконаннями на Сході.
Світова підтримка
З 1973 року Його Святість вперше почав відвідувати країни Заходу. Він зустрічався з багатьма визначними політиками, читав лекції в провідних університетах світу, де йому присуджували нагороди та почесні вчені ступені на знак визнання його блискавичних праць з буддійської філософії і активної пропаганди міжрелігійного діалогу, вирішення міжнародних конфліктів, питань, пов’язаних з порушенням прав людини і забрудненням оточуючого середовища.
Вручаючи Його Святійшому премію імені Рауля Валленберга (нарада Конгресу США з прав людини), конгресмен Том Лантос відмітив: «Мужня боротьба Його Святості Далай-лами свідчить про те, що він є провідним лідером у боротьбі за права людини та мир в усьому світі. Його невичерпне прагнення покласти край стражданню тибетського народу шляхом мирних переговорів та політики примирення потребують колосальної мужності та жертовності».
До речі, як з’ясувалося, ця виставка – не перша спроба підняти тибетське питання в Україні. За словами кандидата філософських наук Юрія Завгороднього, в дев’яностих роках шанувальники культури Тибету намагалися провести конференцію, але їхня спроба зазнала поразки через втручання китайського посольства в Україні, яке дуже ревниво ставиться до персони Далай-лами. В результаті конференцію проводили на квартирі…
Даною інформацією поділився колишній член Парламенту м. Едмонтона пан Девід Кілгур під час проведення форуму минулого четверга в Едмонтоні на тему про незаконне видалення органів у Китаї і "трансплантаційний туризм".
"Людям кажуть, що органи видаляють у страчених ув’язнених і це – правда, – повідомляє пан Кілгур. – Деякі з них – засуджені злочинці, але більшість з цих ув’язнених – послідовники Фалуньгун, що не скоїли ніякого злочину, окрім як спроби жити за принципами Істина, Доброта і Терпіння".
Фалуньгун, медитативна практика з комплексами вправ, вперше представлена широкій громадськості в Китаї у 1992 р., налічує близько 100 мільйонів послідовників у всьому світі. У 1999 р. Комуністичною партією Китаю ця духовна практика була оголошена поза законом; послідовники Фалуньгун перетворилися на об’єкт для гонінь, внаслідок чого тисячі з них були поміщені у в’язниці, примусові трудові табори, і центри з ідеологічної обробки (центри "Промивання мозку").
У звіті, що вийшов минулого літа, Девід Кілгур та Девід Мейтас, міжнародний адвокат у сфері прав людини, що проживає в м. Вінніпег, який також взяв участь в дискусії, пришли до висновку, що в Китаї органи в’язнів совісті, послідовників Фалуньгун, видаляють для продажу і без їхньої згоди.
"Ми впевнені, що масове видаляння органів у послідовників Фалуньгун відбувалося раніше, і продовжується до цього дня", – йдеться в доповіді.
Кілгур і Мейтас, які відвідали понад 20 країн, щоб ознайомити громадськість з результатами свого розслідування, планують опублікувати оновлену версію звіту, до якого увійдуть нові докази. На даний момент звіт доступний на 18 мовах.
З’ясувалося, що трансплантаційний бізнес в Китаї найбільш розвинений в порівнянні з іншими країнами, де також здійснюється незаконна пересадка органів, до того ж комуністичний режим робить це масштабним джерелом свого прибутку із залученням всіх державних органів влади.
Незважаючи на те, що минулого червня, буквально за п’ять днів до публікації звіту Кілгура-Мейтаса в Китаї був прийнятий закон проти пересадки органів без згоди донорів, Мейтас відзначив, що так звана законодавча система в Китаї "значно політизується" разом зі всією системою, що знаходиться під контролем комуністичної партії.
Він говорить: "Ідея про можливість існування законодавчої системи, яка стане ефективною… …поки існує одна пануюча комуністична партія в Китаї, це може відбутися лише в тому випадку, якщо Китай стане країною панування закону, а не панування комуністичної партії".
Звертаючись до питання про те, як можна на ділі застосувати отримані історією уроки, Мейтас сказав, що необхідно вжити запобіжних заходів проти того, щоб нові технології потрапляли до рук "жадібних і злих" людей.
"Нові методи дозволяють здійснювати більше як добрих справ, так і злих – це непорушна істина трансплантаційних технологій", – заявляє Мейтас.
Він також торкнувся питання про слухання справи в суді щодо факту, який стався раніше, розпалювання ненависті службовцями китайського консульства проти Фалуньгун, на якому він був присутній того дня. Він сказав, що необхідно серйозно поставитися до цього, інакше можуть бути серйозні наслідки.
В четвер вранці Мейтас і його колега пані Ширіш Чотолія опротестовували колишнє рішення генерального прокурора м. Альберта, що відмовився визнати винними офіційних осіб китайського консульства за фактом розпалювання ненависті. Співробітники консульства поширювали матеріали з наклепом на Фалуньгун учасникам конференції в Едмонтоні в липні 2004 р.
Офіційні особи з Відділу розслідування злочинів на грунті нетерпимості поліції Едмонтона ідентифікували дану судову справу як порушення закону про нетерпимість, який забороняє "умисне розпалювання ненависті" проти "певних груп". Проте справа не отримала згоди генерального прокурора Альберти на початок процесу.
Очікується, що суддя ухвалить рішення в майбутньому місяці після розгляду справи.
"Незважаючи на рішення (судді), нам на практиці довелося вивчити урок, який полягає в тому, що такі заяви не можна ігнорувати, і нам необхідно діяти", – повідомив Мейтас під час форуму.
В однієї дочки вища освіта, інша працює вихователькою в дитячому садочку, сини також улаштовані добре. У всіх її дітей є сім’ї і діти, тобто внуки Мірьям.
І раптом почалося: нирки у чоловіка стали функціонувати гірше й гірше. Довелося перейти на діаліз. І так три рази на тиждень. Діаліз – непроста процедура – проводився протягом п’яти років. Утомилися. І раптом у лікарні пройшли чутки, що хтось поїхав чи то до Китаю, чи то до Єгипту, успішно пересадив чужий орган, і діаліз став не потрібний.
Чоловік Мірьям зацікавився поїздкою, і що б там не було, як би дорого це не коштувало, зважився на операцію пересадки нирки.
Агент компанії прийшов до них додому і сказав точну дату операції. Нікого анітрохи не здивувало те, що не треба чекати й підбирати відповідну нирку – уже все готово. І квитки на літак теж приніс додому – це теж нікого не насторожило.
До них приставили супроводжуючу особу, і вони прилучилися до інших людей, які вирушали до Китаю на операцію трансплантації. Адже за всі послуги заплатили, отже, можна їхати.
Після прибуття до Китаю до них приставили лікаря і супроводжуючого китайського агента, і знову двогодинний переліт до якогось міста прямо в лікарню. Там було дуже брудно, ніякого поняття про стерильність. Мірьям залишили на другому поверсі, а її чоловіка без відпочинку після важкого перельоту, без підготовки до складної операції направили прямо в операційну. Здавалося, не бракувало часу, бо нирка не могла довго чекати і могла зіпсуватися.
Про Мірьям ніхто не згадував протягом двох днів, вона була голодна. Але найстрашніше – це незнаття, що з чоловіком, як пройшла операція? Агент обіцяв ще вдома, що видадуть мобільний телефон, і вона буде на зв’язку з чоловіком, лікарями, але нічого такого не було. Єдине, що підтримувало її, – це молитвеник, який вона прихопила із собою.
Стало відомо, що були ускладнення під час операції – чоловік почав задихатися, і його перевезли в іншу лікарню. З’ясувалося, що причиною було передозування анестезуючим засобом, і два тижні він був під наркозом, не міг прокинутися. Покращання не було, було важко спілкуватися з китайським лікарем, і через тиждень на допомогу прилетів зять.
За всяку ціну хотіли повернутися додому, чоловік уже третій тиждень не приходив до тями. Везли його в аеропорт на машині, в якомусь вантажному брудному автомобілі, у супроводі китайців – лікаря й медсестри.
А по поверненні додому, в аеропорту на них чекав лікар, і машина швидкої допомоги доставила його в лікарню; стан погіршувався, треба було робити термінову операцію видалення чужої нирки. Під час операції підтвердилося важке зараження, усі системи в організмі відмовили.
Мірьям сказала, що жалкує про те, що немає такої можливості повідомити всім людям правду, щоб ніхто не їздив до Китаю для пересадки органів ні за яких умов, тому що там нечисто не тільки фізично, але і морально, усе приховують, усе покрито таємницею.
Їх не повідомили ні про донора, ні про його згоду і ніяких документів не оформляли. Вони не знали, що органи викрадені в учнів, які самоудосконалюються за системою Істини, Доброти і Терпіння – Фалуньгун, тим самим неугодної і переслідуваної Комуністичною партією Китаю.
Уся велика сім’я відчуває важку втрату, особливо маленькі онучата чекають, коли ж дідусь повернеться додому, а найменша скрізь його шукає.
У Китаї стає популярним програмне забезпечення для прориву Інтернет-блокади.
#img_right#В інтерв’ю пан Цзя Цзя, колишній генеральний секретар Шанхайської асоціації вчених і технологів, який в даний час тимчасово проживає на Тайвані, сказав, що серед жителів континентального Китаю стало популярним використання програмного забезпечення (ПО) для прориву Інтернет-блокади, щоб дізнатися про те, що відбувається в світі.
Багато офіційних осіб Комуністичної партії Китаю (КПК) обговорюють проблему краху КПК; частина з них втекли, перевівши гроші на зарубіжні рахунки і завчасно відіславши дітей на навчання за кордон.
За словами пана Цзя, він постійно слухав «Голос Америки» і читав новини сайту «The Epoch Times», коли ще знаходився в Китаї. Ці незалежні ЗМІ здійснили на нього великий вплив.
Цзя Цзя сказав: «Мені завжди подобалося слухати «Голос Америки», незважаючи на поганий радіоприйом через створення перешкод. Часто мова ставала абсолютно нерозбірливою. Більше трьох років тому я побував в одній компанії з метою поміняти свій приймач на кращий, там службовець компанії порадив мені використовувати програмне забезпечення (ПО) для прориву блокади мережі Інтернет – «Free Gate».
«Люди готові платити великі гроші за те, що дозволяє їм отримувати інформацію «The Epoch Times» і багатьох інших ЗМІ, що блокуються КПК. Вони хочуть побачити і почути правдиві відомості, бо під владою КПК це неможливо».
У комп’ютерній галузі континентального Китаю в основному працює молодь. Робота з ПО для прориву мережі Інтернет зв’язана з ризиком. Розкриття факту його використання загрожує багатотисячними штрафами і позбавленням ліцензій. Цзя повідомив, що, за словами високопоставленого службовця комп’ютерної компанії, попит на такі програми зростає.
Цзя сказав: «КПК дуже щільно контролює Інтернет-кафе. Жителі континентального Китаю практично не мають права чути думки, відмінні від думки КПК. Кожен, прийшовши в Інтернет-кафе, повинен пред’явити посвідчення особи. Кафе фіксують час кожних відвідин і здійснюють відеоспостереження за своїми відвідувачами, що використовують Інтернет».
В умовах такого сильного інформаційного контролю деякі Інтернет-компанії почали таємно продавати програмне забезпечення, що дозволяє користувачам мережі Інтернет уникнути цензури комуністичного режиму, надавши, таким чином, можливість доступу до інформаційних каналів міжнародної громадської думки. Це ПО все більше стає популярним.
Купивши програмне забезпечення для прориву Інтернет-блокади, Цзя був дуже здивований і вражений, вперше відвідавши веб-сайт «The Epoch Times». Він подумав, що інформація, представлена на сайті, – це дійсно те, що потрібне китайському народові.
Цзя говорив: «Ось вже впродовж 20 років я слухаю «Голос Америки» і 3-4 роки читаю веб-сайт «The Epoch Times». Вплив «Голосу Америки» і «The Epoch Times» на мене величезний, тому мені не байдужа доля захисників демократичного руху, я хочу надати посильну допомогу справі будівництва демократії в Китаї, переконувати членів партії виходити з КПК і відмовитися від уявних «комфортних» умов.
У Китаї читають «The Epoch Times», в основному, представники інтелігенції старшого покоління, молоді Інтернет-серфери і високопоставлені чиновники КПК».
Що стосується розповсюдження «Дев’яти коментарів» в Китаї, Цзя пояснив: «Так, вони там є, але недоступні в широких масштабах. Тепер ті, у кого є доступ до сайту, – це, в основному, члени партії, найняті КПК».
Цзя відзначив, що провал демократичного руху на площі Тяньаньмень 17 років тому виявився безпрецедентним ударом для китайської нації. Спробуйте поміркувати: громадяни цілої нації намагалися твердо триматися своєї позиції, але все-таки були пригнічені КПК. Поразка демократичного руху була дуже великим ударом по духу китайського народу.
Кажучи про «Дев’ять коментарів», Цзя виразив упевненість в тому, що це пророча книга. Багато китайців, якщо не всі, забули про злочини КПК. Багато хто з тих, хто пережив злочини КПК, вже померли або втекли з Китаю. Тепер є книга, що розкриває лиходійства КПК, здійснені нею за 57 років правління, що минули. Її важко дістати.
Людям континентального Китаю важко систематично і з наукової точки зору міркувати про злочини КПК. "Дев’ять коментарів" справді зробили неможливе, методично і з наукової точки зору узагальнивши злочини КПК відносно власного народу. Цзя виразив обурення: «Способи, використовувані КПК для контролю людей, не мають прецедентів в історії; вони пригнічують людський розум і ламають його дух, вони справді нещадні».
Цзя також розповів про методи контролю КПК. На поверхні КПК стала лояльнішою, але, насправді, це означає, що члени КПК більше не виконують її наказів.
«КПК проголошує, що зараз китайці насолоджуються найм’якшим і найвільнішим періодом правління. Чому? Тому що ми надали людям велику свободу дій. Це дійсно правда, але й неправда одночасно, тому що насправді КПК розпустила людей, стерши будь-які норми моралі. Інакше ніхто не йшов би за КПК, щоб здійснювати зло і ганьбити демократичний рух».
«Якщо КПК віддасть наказ зробити що-небудь погане, ніхто не зрушиться з місця. Якщо за цим послідує офіційний документ, то члени партії прикидатимуться, що нічого не знають. Тепер накази, які віддає КПК, виконуються важко тому, що члени партії не такі імпульсні, як в дні Культурної революції. Спочатку вони подумають: «А які наслідки будуть у мене, коли я залишу свій пост, якщо я виконаю цей наказ зараз?».
«Таким чином, всі, вгорі і внизу партійної ієрархії, регулюють політичні дії членів партії. Не те, що вони вільні, вони думають, що буде з ними після розпаду КПК. В даний час кожен при владі думає про наслідки».
Сюеер. Велика Епоха
Пан Сюй, що повернувся з Італії, розповідає, що прожив в Італії три роки і не бачив там так багато закордонних марок одягу, як він побачив за один день у магазинах Пекіна. Один із ринкових реалізаторів сказав: «Одяг справжніх іноземних марок дуже дорогий, хто у нас його купуватиме? Наш одяг виготовляють китайські компанії, просто продаємо його з іноземними етикетками і все».
Директор компанії міста Хучжоу провінції Чжецьян, що працює з одягом, повідомив: «Зараз на ринку одягу є три види закордонних марок: перший – справжні іноземні марки; другий – одяг з іноземними етикетками, який у Китаї виготовляють підприємства, що украли договір з іноземні фірми; третій – одяг, що розробляється, виготовляється й продається в Китаї, а торгова марка просто реєструється за кордоном. Ось такого одягу на ринку 40%».
Директор однієї з фірм розповів, що була одна китайська торгова марка одягу, у якої були свої спеціалізовані магазини, але торгівля йшла не дуже добре. Потім вони поміняли свою марку на англійську назву, вдосконалили упаковку, написали вивіску, що одяг зроблений по італійському зразку, торгівля у них відразу ж пішла в гору, тепер кількість їхніх фірмових магазинів збільшилася вдвічі.
Він також розповів, що зараз у Цзянсі є фірми, які спеціалізуються на тому, що допомагають зареєструвати «фальшиву іноземну торгову марку». Деякі з них в Англії та Італії зареєстрували більше ста торгових марок і продають їх китайським компаніям. Це називається «комерція на торгових марках». Це такі марки, як, наприклад, LENO, MARIN, SLIAOT, ROMASTER, VERDUNTON, MARIANO, CRODEAR.
Директор фабрики одягу в Хебей, пан Лю, сказав, що будь-яку всесвітньо відому марку одягу можна замовити в передмісті міста Жунчен провінції Хубей. Недавно в списку замовлень він бачив одяг однієї дуже відомої французької фірми за ціною 200 юанів за штуку, у Пекіні й Шанхаї її продають за 7000 юанів.
В одязі, що підпільно виготовляється, міститься велика кількість формальдегіду, пряжі міститься менше, ніж належить. Вона не відповідає ніяким стандартам. В опублікованих міністерством промисловості і торгівлі результатах перевірки якості одягу мовиться, що на ринку в Гуанчжоу було вибірково перевірено сто партій одягу, з якого 80% не відповідає стандартам, а в деяких видах одягу містяться фарбувальні й ароматичні речовини, які викликають рак.
Під час «двох пекінських зборів» кілька сотень міліціонерів були в стані підвищеної готовності, кілька десятків чоловік було схоплено
#img_left#25-26 січня 2007 р. у Міжнародному центрі конференцій у Пекіні відбулася щорічна Нарада Пекінського комітету Народної політичної консультативної ради й Збори народних представників м. Пекіна.
26 січня поблизу місця проведення засідання чергували кілька сотень міліціонерів у формі і стільки ж у цивільному, приблизно півсотні бійців спецназу в шоломах із щитами, більше 50 машин охорони патрулювали вулиці. Більше 30 пекінців було затримано, серед них правозахисник Хуа Хуейці, якого побили кілька міліціонерів.
26 січня вранці були затримані пекінці Хуа Хуейці, Шуан Шуїн, Ван Цзяньпін, Лі Чжоу і передані у відділення міліції при Азіатському спортивному селі. До полудня вже більше 30 пекінців опинилося в залі перевірки пропусків Міжнародного центру конференцій, а пані Ван Лін окремо доставили до найближчого відділення міліції.
Міліція забороняє тим, хто прийшов із мирним зверненням, зустрітися з учасниками зборів біля готелю «Учжоу», чотирьох чоловік уже схоплено
26 січня Хуа Хуейці та його 78-річна мати Шуан Шуїн приїхали о 8 годин ранку в готель «Учжоу», де зупинилися представники міста Пекіна, і намагався їм розповісти, як за наказом місцевої влади були насильно розібрані їхні будинки, і що протягом 6 років їхні скарги не отримали відповідей. Але обоє були зупинені міліціонерами. Шуан Шуїн довелося розповсюджувати листівки і викрикувати «Прогнати жадібних чиновників», проте вона була збита міліціонерами на землю і дістала удар по нирках.
Затримана разом із ними Чжоу Лі, підтвердила, що навколо готелю «Учжоу» були наклеєні більше 40 гасел протесту, зокрема, «Прогнати жадібних чиновників!», «Суспільство, що п’є кров!», «Правосуддя сліпе!», «Міліція та бандити – одна сім’я!» і т. ін. Навколо цього готелю чергували близько 50 міліціонерів і більше 20 машин.
Декілька міліціонерів затримали перед готелем людину, що чинила опір, яка виступала з протестом, затягнули її в машину і привезли у відділення міліції при Азіатському спортивному селі. Під час затримань 4 людей побили, порвали взуття Чжоу Лі. У відділенні міліції Хуа Хуейці били кілька міліціонерів.
Мати Хуа Хуейці, Шуан Шуї, вже 6 років подає скарги, але шансів на повернення будинку немає. Вона разом із чоловіком, якому більше 80 років, щодня ходить до місцевого уряду, щоб виразити протест. 26 січня вона і її син сказали журналістам: «Ми приїхали до народних представників, щоб розповісти про своє становище, але міліція не дозволяє нам пройти, затримує і б’є. У відділенні міліції багато міліціонерів били мого сина, вивертали йому руки, штовхали мене, я кілька разів падала».
Журналіст тричі телефонував у відділення міліції, щоб підтвердити факт побиття Хуа Хуейці. Він сам почув, як міліціонери змовлялися між собою, один дурник відповів телефоном: «Це нам невідомо», – і поклав трубку.
Чжоу Лі подавала скарги більше 5 місяців, тому що, коли вона була ув’язнена, її маленька однорічна дочка пропала, оскільки нікому було її доглядати.
Ван Цінфен із провінції Хейлунцзян вранці 26 січня розклеїла більше 40 гасел навколо готелю «Учжоу». Ван Цінфен 73 роки, вона пенсіонерка-залізничник із провінції Хейлунцзян. Вона сказала: «Я почала працювати в 1953 році, працювала більше 20 років. Я пенсіонерка з 1979 року, проте пенсії не отримую, мені нема на що жити. Моя дочка також багато років працювала. Коли вона народила дитину, її звільнили, навіть не поінформувавши.
Ми з дочкою почали подавати скарги. Міліціонери з транспортної міліції багато разів погрожували нам, лякали нас. Дочка не витримала тиску і збожеволіла. На її роботі не тільки не дали ніяких пояснень, але й запроторили до в’язниці більш ніж на півмісяця. Через таку безвихідь нам і довелося скрізь наклеїти гасла, щоб люди звертали увагу на це».
Кількість міліції, яка охороняє «двоє зборів», викликає здивування: кілька сотень міліціонерів і більше 40 спецназівців
Пекінський правозахисник Лю Анцзюнь, будучи біля місця цієї наради, сказав: «Я зараз перебуваю за один кілометр від місця наради, тут близько 500 міліціонерів, вони перевіряють усіх і всякого, взагалі неможливо пройти. Окрім їхніх машин, ще до 50 спецназівців у шоломах із щитами в руках». Інше джерело повідомило, що біля входу до Центру конференцій стоять чотири машини, в одній з яких багато міліціонерів у цивільному.
Лі Сюєхуей, Гао Юйцін із Пекіна і ще більше 30 громадян із зверненнями були схоплені біля Центру конференцій. Їх завели всередину і після реєстрації закрили в різних кімнатах по 4-5 чоловік на кілька годин. Лі Сюєхуей та інші бачили, як пані Ван Лін із зверненням була відправлена до відділення міліції свого району. Міліціонери сказали: «Хіба твоє обличчя не візитка? Ходімо, говоритимеш, що хочеш». Раніше Ван Лін уже відбула тривалий термін позбавлення волі, де її били. Під час ув’язнення її не напували і не годували, їй навіть довелося розбити стекла і звати на допомогу. Міліціонери намагалися запроторити її до божевільні та трудовий табір.
26 січня о другій годині всі, хто прийшов із зверненнями до Центру конференцій, були схоплені. Біля входу стоять тільки озброєні міліціонери й агенти в штатському, атмосфера дуже холодна. Щороку одна і та ж ситуація: усередині проходить нарада, а на вулиці хапають людей.
Простим людям дуже важко зустрітися з народними представниками
Більше 700 міських представників брали участь у 5-й Нараді народних представників міста Пекіна 12-го скликання. На цій нараді обговорювалися звіти про роботу, питання про вибори і т. ін. У ній брали участь: секретар парткому Пекіна Лю Ці, начальник секретаріату Всекитайського комітету Народної політичної консультативної ради Чжен Ваньтун, мер Пекіна Ван Цішань, заступник секретаря парткому Пекіна Юй Цзібо, Цян Вей, Ду Деїнь.
Лю Анцзюнь повідомив, що того дня перед мерією Пекіна зібралося з протестом більше тисячі чоловік. Вони були затримані і відведені міліціонерами. За програмою «двох нарад» з 11 годин починається обід, і представники повертаються в готель «Учжоу». Щоб люди не могли до них підійти, автостоянки перед тим були обгороджені.
Ван Лін сказала, що останнім часом на вулицях чергує дуже багато озброєних міліціонерів. Важко зрозуміти, що трапилося з цим суспільством? Проведення «двох нарад» Пекіна вже викликало таку напруженість, що ж буде під час Всекитайських «двох нарад» і Олімпійських ігор? Тоді людям неможливо буде жити.
Чжао Цзифа. Велика Епоха