Показ триватиме до 15 листопада.
#img_gallery#
#img_gallery#
Показ триватиме до 15 листопада.
#img_gallery#
11 листопада. Китай. У місті Наньцзині провінції Цзянсу проходять змагання з фігурного катання. Для російських спортсменів вони стали вдалими, на п’єдесталі пошани: Оксана Домніна і Максим Шабалін із Росії, які завоювали золоті медалі; Яна Хохлова і Сергій Новітський – росіяни, що узяли бронзу; Таніс Белбін і Веніаміна Агосто із США – друге місце і срібна медаль.
В одиночних катаннях серед жінок призерами стали Джулія Себестієн з Угорщини, Юкарі Накано з Японії та Емілія Хьюс із США.
У чоловічому одиночному катанні на п’єдестал пошани зійшли Еван Лізасек із США, Сергій Давідов із Білорусії та Емануель Сандху з Канади.
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
11 листопада. Китай. У місті Наньцзині провінції Цзянсу проходять змагання з фігурного катання. Для російських спортсменів вони стали вдалими, на п’єдесталі пошани: Оксана Домніна і Максим Шабалін із Росії, які завоювали золоті медалі; Яна Хохлова і Сергій Новітський – росіяни, що узяли бронзу; Таніс Белбін і Веніаміна Агосто із США – друге місце і срібна медаль.
В одиночних катаннях серед жінок призерами стали Джулія Себестієн з Угорщини, Юкарі Накано з Японії та Емілія Хьюс із США.
У чоловічому одиночному катанні на п’єдестал пошани зійшли Еван Лізасек із США, Сергій Давідов із Білорусії та Емануель Сандху з Канади.
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
Виступ на зборах у Сіднеї на підтримку 15 мільйонів китайців, що вийшли з ККП
#img_right#Кожного разу ми вітаємо все нових людей, які вийшли з китайської комуністичної партії (ККП), ми вітаємо поступове пробудження все більшої кількості китайців.
Китайці страждали протягом багатьох десятиліть під тиском тиранії ККП. Я одна з численних жертв компартії, чиє життя було і все ще є кошмаром через терор компартії. Зараз, коли я знаходжуся у вільній країні, я не хочу обертатися назад, в моє минуле життя. Проте жах минулого ніколи не припиняв переслідувати мене.
Я народилася в багатій сім’ї, яка згідно з думкою ККП була «експлуататорським класом», через що мені довелося нести це «тавро» все моє життя. На додаток до цього, я була свідком того, як члени моєї сім’ї були поміщені у в’язниці або вбиті, або їм доводилося жити за кордоном. В ті часи в комуністичному Китаї, людина, що носить це «тавро», була приречена на жахливе існування, незалежно від того, як старанно вона намагалася показати свою покору ККП.
Компартія проголошує насильство. Вона підтримує свій кривавий терор, щоб поселити жах і страх серед людей. Нескінченна «класова боротьба» здійснювалася за допомогою жорстоких «рухів», вони були головними інструментами придушення. За допомогою цих кампаній компартія успішно нагнітала страх серед китайців.
Тепер дозвольте мені розкрити правду про «класову боротьбу». Мій чоловік і я працювали в науково-дослідному інституті, в якому були тільки науковці. До Культурної революції інститут був узятий під контроль командою, посланою центральним комітетом ККП, а пізніше контроль здійснювали військові. Після цього компартія прислала так звану «пропагандистську команду робітників» або «команду пропаганди робітників за думки Мао Цзедуна».
Команда, що складається з величезної кількості робітників, була прислана для встановлення своєї влади над інститутом, щоб гарантувати, що робочий клас контролює все і вся.
Військовослужбовці були дуже жорстокими, і за бажанням могли брутально лаяти людей. Вони ретельно стежили за кожним, намагаючись з’ясувати можливих «класових ворогів». З іншого боку Команда пропаганди робітників насамперед нагадувала кожному вранці: «Ми робочий клас. Ми тут, щоб управляти вами, смердючою інтелігенцією».
Поступово ми звикли до таких образ і навчилися не звертати на них уваги. Я до цих пір пам’ятаю термінові збори адміністрації і робітників, які очолювали інститут. Солдати, що охороняли місце зборів, примусили нас нервувати. Людей примушували кричати знову і знову: «Будь поблажливим до тих, хто зізнається в своїх злочинах. Суворо покарай тих, хто відмовляється це робити».
Потім натовп волав: «Приведіть контрреволюціонера і секретного агента Гоміньдану на трибуну». Відразу ж декілька солдатів силою тягнули чергового «ворога народу» на трибуну, де примушували його стати на стіл. Ми перелякано дивилися один на одного, оскільки не чекали, що ця людина буде звинувачена як контрреволюціонер. Після цього від кожного відділу зажадали провести внутрішні збори, щоб кожен зробив «зізнання».
Спочатку ніхто не знав, в чому зіизнаватися. Тоді хтось, нарешті, порушивши мертву тишу, зізнався, що пив вино зі своїми друзями, коли в 1953 році помер Сталін. Інша людина, послідувавши за ним, зізналася, що працювала клерком в офісі “East Garden” у японського начальника в місті Наньцзін під час окупації Китаю Японією. Кожен сушив голову над тим, в чому йому потрібно зізнатися, а в цей час голова зборів погрожував, що він знав деяких людей, які щось приховували.
Таким чином постійно знаходили і заарештовували «класових ворогів». Люди були в паніці, оскільки кожен не відчував себе в безпеці. Ті, хто мали погане сімейне походження або складні соціальні зв’язки, знаходилися в ще набагато більшій небезпеці. Ніхто не знав, чи буде він наступним об’єктом для переслідування.
Серед ночі двері нашого будинку були зламані, це була перевірка за місцем проживання. Наша сім’я часто зазнавала перевірок. Оскільки мій чоловік був проти довільного переслідування з боку робочого класу, він був звинувачений як злісний контрреволюціонер. Тому наша сім’я, від наймолодшого до найстаршого, знаходилася під спостереженням і переслідуванням.
Одного разу в їдальні для службовців один старий інженер побачив, як декілька чоловіків вичерпували овочеве листя з супу у велику дерев’яну діжечку, він пожартував: «Чим більше ви вичерпуєте, тим більше ви отримуєте». Ця фраза була розцінена як антиурядова по відношенню до розподілу ресурсів у соціалізмі. Через свій вислів, він зазнав серйозних нападків. Кожен був наляканий і не насмілювався що-небудь говорити, думаючи, що це буде безпечніше.
У моєму відділі колега взяв цитату з висловів Мао Цзедуна, де він засуджував бюрократію, а потім поклав цей уривок на стіл. Поряд лежала газета із зображенням голови Мао. Це було розцінено як використання слів Мао, щоб атакувати голову. Його будинок негайно обшукався, а майно було конфісковане. Це налякало всіх ще більше. Ми прибрали із столів все, включаючи ручки і папір, у висувні шухляди. Весь відділ виглядав дуже дивно за наявності порожніх столів.
Під час цього жаху самогубства стали частим явищем. Це розглядалося як «здійснення самогубства через усвідомлення жаху своїх злочинів». Одного вечора після вечері почувся гучний шум. Старий інженер зістрибнув з третього поверху і загинув. Інший колега, який був дуже непомітним і обережним і який не зазнавав переслідування, повісився у себе вдома.
Єдиною причиною було те, що він був міліціонером Гоміньдану, коли втратив свою роботу в Шанхаї. Деякі приймали отруту або різали собі артерії. Деякі вмирали відразу ж, деяких вдалося врятувати. Іншою характерною рисою в нашому середовищі було те, що багато людей страждали порушенням психіки через сильний тиск ККП. Деяких «твердих особистостей» направляли в психіатричні лікарні кілька разів. Кожен відділ мав людей з порушеною психікою. Іншими словами, кожен страждав від цього. Єдина відмінність полягала в тому, що від розумових порушень кожен страждав різною мірою.
Так, знаходячись під тираненією ККП, ціла країна перетворилася на будинок божевільних або в’язницю. Моя сім’я знаходилася перед загрозою великої небезпеки, тому нам довелося піти на ризикований крок. Всі члени сім’ї зверталися за отриманням дозволу на еміграцію. Якби нам не надали дозвіл, то нас би звинуватили в тому, що ми «марно намагаємося зрадити країну, щоб перейти на сторону ворогів». Це був час кінця Культурної революції, введення реформ і політики відкритих дверей для світової спільноти.
Наша сім’я, нарешті, змогла емігрувати до Гонконгу. Ми цінували цю свободу, яку насилу отримали; ми боролися за це і раділи цьому. У 1997 році щупальця зла ККП досягли Гонконгу. Навіть у віці 60 років ми вирішили переїхати абикуди подалі. Ми були глибоко розчаровані, що вільний і досягаючий успіху Гонконг втратив свою минулу славу.
Наші 1,3 мільярда співвітчизників, що живуть у важкому становищі, повинні відмовитися від ККП, щоб пізнати вільне і гідне життя. Будь ласка, вийдіть з компартії якнайскоріше. ККП, яка скоїла величезні злочини, звичайно, буде покарана відповідно до волі небес і принципів всесвіту. Боги не дозволять неприборкано продовжувати їй свої злочини.
Мо Бей. Спеціально для Великої Епохи
Виступ на зборах у Сіднеї на підтримку 15 мільйонів китайців, що вийшли з ККП
#img_right#Кожного разу ми вітаємо все нових людей, які вийшли з китайської комуністичної партії (ККП), ми вітаємо поступове пробудження все більшої кількості китайців.
Китайці страждали протягом багатьох десятиліть під тиском тиранії ККП. Я одна з численних жертв компартії, чиє життя було і все ще є кошмаром через терор компартії. Зараз, коли я знаходжуся у вільній країні, я не хочу обертатися назад, в моє минуле життя. Проте жах минулого ніколи не припиняв переслідувати мене.
Я народилася в багатій сім’ї, яка згідно з думкою ККП була «експлуататорським класом», через що мені довелося нести це «тавро» все моє життя. На додаток до цього, я була свідком того, як члени моєї сім’ї були поміщені у в’язниці або вбиті, або їм доводилося жити за кордоном. В ті часи в комуністичному Китаї, людина, що носить це «тавро», була приречена на жахливе існування, незалежно від того, як старанно вона намагалася показати свою покору ККП.
Компартія проголошує насильство. Вона підтримує свій кривавий терор, щоб поселити жах і страх серед людей. Нескінченна «класова боротьба» здійснювалася за допомогою жорстоких «рухів», вони були головними інструментами придушення. За допомогою цих кампаній компартія успішно нагнітала страх серед китайців.
Тепер дозвольте мені розкрити правду про «класову боротьбу». Мій чоловік і я працювали в науково-дослідному інституті, в якому були тільки науковці. До Культурної революції інститут був узятий під контроль командою, посланою центральним комітетом ККП, а пізніше контроль здійснювали військові. Після цього компартія прислала так звану «пропагандистську команду робітників» або «команду пропаганди робітників за думки Мао Цзедуна».
Команда, що складається з величезної кількості робітників, була прислана для встановлення своєї влади над інститутом, щоб гарантувати, що робочий клас контролює все і вся.
Військовослужбовці були дуже жорстокими, і за бажанням могли брутально лаяти людей. Вони ретельно стежили за кожним, намагаючись з’ясувати можливих «класових ворогів». З іншого боку Команда пропаганди робітників насамперед нагадувала кожному вранці: «Ми робочий клас. Ми тут, щоб управляти вами, смердючою інтелігенцією».
Поступово ми звикли до таких образ і навчилися не звертати на них уваги. Я до цих пір пам’ятаю термінові збори адміністрації і робітників, які очолювали інститут. Солдати, що охороняли місце зборів, примусили нас нервувати. Людей примушували кричати знову і знову: «Будь поблажливим до тих, хто зізнається в своїх злочинах. Суворо покарай тих, хто відмовляється це робити».
Потім натовп волав: «Приведіть контрреволюціонера і секретного агента Гоміньдану на трибуну». Відразу ж декілька солдатів силою тягнули чергового «ворога народу» на трибуну, де примушували його стати на стіл. Ми перелякано дивилися один на одного, оскільки не чекали, що ця людина буде звинувачена як контрреволюціонер. Після цього від кожного відділу зажадали провести внутрішні збори, щоб кожен зробив «зізнання».
Спочатку ніхто не знав, в чому зіизнаватися. Тоді хтось, нарешті, порушивши мертву тишу, зізнався, що пив вино зі своїми друзями, коли в 1953 році помер Сталін. Інша людина, послідувавши за ним, зізналася, що працювала клерком в офісі “East Garden” у японського начальника в місті Наньцзін під час окупації Китаю Японією. Кожен сушив голову над тим, в чому йому потрібно зізнатися, а в цей час голова зборів погрожував, що він знав деяких людей, які щось приховували.
Таким чином постійно знаходили і заарештовували «класових ворогів». Люди були в паніці, оскільки кожен не відчував себе в безпеці. Ті, хто мали погане сімейне походження або складні соціальні зв’язки, знаходилися в ще набагато більшій небезпеці. Ніхто не знав, чи буде він наступним об’єктом для переслідування.
Серед ночі двері нашого будинку були зламані, це була перевірка за місцем проживання. Наша сім’я часто зазнавала перевірок. Оскільки мій чоловік був проти довільного переслідування з боку робочого класу, він був звинувачений як злісний контрреволюціонер. Тому наша сім’я, від наймолодшого до найстаршого, знаходилася під спостереженням і переслідуванням.
Одного разу в їдальні для службовців один старий інженер побачив, як декілька чоловіків вичерпували овочеве листя з супу у велику дерев’яну діжечку, він пожартував: «Чим більше ви вичерпуєте, тим більше ви отримуєте». Ця фраза була розцінена як антиурядова по відношенню до розподілу ресурсів у соціалізмі. Через свій вислів, він зазнав серйозних нападків. Кожен був наляканий і не насмілювався що-небудь говорити, думаючи, що це буде безпечніше.
У моєму відділі колега взяв цитату з висловів Мао Цзедуна, де він засуджував бюрократію, а потім поклав цей уривок на стіл. Поряд лежала газета із зображенням голови Мао. Це було розцінено як використання слів Мао, щоб атакувати голову. Його будинок негайно обшукався, а майно було конфісковане. Це налякало всіх ще більше. Ми прибрали із столів все, включаючи ручки і папір, у висувні шухляди. Весь відділ виглядав дуже дивно за наявності порожніх столів.
Під час цього жаху самогубства стали частим явищем. Це розглядалося як «здійснення самогубства через усвідомлення жаху своїх злочинів». Одного вечора після вечері почувся гучний шум. Старий інженер зістрибнув з третього поверху і загинув. Інший колега, який був дуже непомітним і обережним і який не зазнавав переслідування, повісився у себе вдома.
Єдиною причиною було те, що він був міліціонером Гоміньдану, коли втратив свою роботу в Шанхаї. Деякі приймали отруту або різали собі артерії. Деякі вмирали відразу ж, деяких вдалося врятувати. Іншою характерною рисою в нашому середовищі було те, що багато людей страждали порушенням психіки через сильний тиск ККП. Деяких «твердих особистостей» направляли в психіатричні лікарні кілька разів. Кожен відділ мав людей з порушеною психікою. Іншими словами, кожен страждав від цього. Єдина відмінність полягала в тому, що від розумових порушень кожен страждав різною мірою.
Так, знаходячись під тираненією ККП, ціла країна перетворилася на будинок божевільних або в’язницю. Моя сім’я знаходилася перед загрозою великої небезпеки, тому нам довелося піти на ризикований крок. Всі члени сім’ї зверталися за отриманням дозволу на еміграцію. Якби нам не надали дозвіл, то нас би звинуватили в тому, що ми «марно намагаємося зрадити країну, щоб перейти на сторону ворогів». Це був час кінця Культурної революції, введення реформ і політики відкритих дверей для світової спільноти.
Наша сім’я, нарешті, змогла емігрувати до Гонконгу. Ми цінували цю свободу, яку насилу отримали; ми боролися за це і раділи цьому. У 1997 році щупальця зла ККП досягли Гонконгу. Навіть у віці 60 років ми вирішили переїхати абикуди подалі. Ми були глибоко розчаровані, що вільний і досягаючий успіху Гонконг втратив свою минулу славу.
Наші 1,3 мільярда співвітчизників, що живуть у важкому становищі, повинні відмовитися від ККП, щоб пізнати вільне і гідне життя. Будь ласка, вийдіть з компартії якнайскоріше. ККП, яка скоїла величезні злочини, звичайно, буде покарана відповідно до волі небес і принципів всесвіту. Боги не дозволять неприборкано продовжувати їй свої злочини.
Мо Бей. Спеціально для Великої Епохи
Можливо, коли-небудь увесь світ запитає, з чого зроблені всі речі у Всесвіті. Сьогодні, як нам відомо, найдрібніші структури, пізнанням яких ми задовольняємося, – це атоми. Багато хто до того ж знає, що атом складається з ядра і ряду електронів, і що ядро у свою чергу складається з протонів та нейтронів. Є й ті, хто знає, що протони та нейтрони у свою чергу утворені з найдрібніших частинок, що іменуються кварками, і що є різні їх типи, і що існують інші субатомні частинки. Одні з найдрібніших частинок, відомих нам зараз, – це нейтрино. Вони вкрай малі. Тисячі цих частинок, що випромінюються Сонцем, щодня проходять крізь наші тіла так само, як якби нас і не існувало, і без проблем долають великі відстані, що існують між частинками, які складають наші атоми.
Але здійснити подорож до найдрібнішого означає ступити на землю незвіданого. Навіть вчені, що займаються квантовою фізикою, почувають до мікроскопічного світу пошану, змішану із сум’яттям. Відтоді, як Демокрит у V ст. до н.е. висунув теорію існування неподільних частинок, які називають атомами, людина ступила на шлях відкриття існування найдрібніших частинок, складових матерії, основних блоків, із яких утворений Всесвіт. Так уже сталося, що в минулому столітті була не тільки пізнана внутрішня структура атома, але його ще й удалося розщепити на більш фундаментальні частинки.
Але коли почало вважатися, що протони, нейтрони та електрони є останніми частинками у Всесвіті, учені почали теоретизувати та виявляти існування безлічі ще менших частинок. Можна точно сказати, що до цього моменту не існує приладів, здатних показати нам справжній зовнішній вигляд цих крихітних фундаментальних блоків. Питання, що виникає після років досліджень у цій галузі науки: що є найфундаментальнішою частинкою матерії? Чи дійшли ми із кварком до завершення пошуків наріжного каменя матерії?
Одна з найбільш сучасних теорій у царині квантової фізики пропонує нам піднятися ще на одну сходинку вище. Це суперструнна теорія. На думку фізиків-суперструнників, такі частинки, як нейтрино, різні типи кварків, мезони, лептони, бозони та ряд інших невідомих людству частинок, – це видимий прояв струн неймовірно малої величини. Суперструнна теорія (СТ) припускає, що ці субатомні “мотки” безперервно вібрують, і різні форми вібрації проявляються перед очима спостерігача у вигляді різних частинок. На цьому етапі наше дослідження мікросвіту досягло масштабів, які вельми важко собі уявити: фундаментальні струни, запропоновані СТ, мають діаметр приблизно 10 у мінус 24-й степені сантиметрів. Якщо мати на увазі світ, в якому ми щодня пересуваємося, то можна із упевненістю стверджувати, що ці струни не займають об’єму в просторі. Але якщо вони не займають ніякого об’єму, то виходить неймовірний парадокс – матерія… не існує! Тим паче, якщо знати, що велика частина об’єму атома є порожньою.
Щоб мати приблизне уявлення: якби ми могли збільшити атом до такого ступеня, щоб він мав діаметр 200 метрів, ядро було б величиною з піщинку, а хмара електронів – практично невиразною, і оберталася б навколо ядра на відстані 100 метрів. Цю порожнечу атома дуже важко зрозуміти нашим розумом. Хоча “тверда” матерія займає у Всесвіті незначне місце, як би там не було, вона все ж таки існує. Очевидно, що вона існує у стані, вельми відмінному від того, який ми можемо сприймати нашими очима. Матерія не знаходиться у тому стані, в якому ми її бачимо, скоріше вона, точнісінько як пісок, перебуває в постійному русі.
Знаменитий астроном Карл Саган в уривку своєї книги “Космос” викладає стародавню індуську теорію, охарактеризовану їм як “цікаву”. Відповідно до неї, останнього шару матерії ні в бік дрібного, ні в бік великого взагалі не існує; якби нам були властиві значно менші розміри, то ми проникли б у прояв всесвіту такої ж малої величини з такими людьми, горами, річками, що мають неймовірно малі розміри. У свою чергу фундаментальні частинки цього маленького всесвіту були б проявом ще меншого всесвіту і так далі. Ці неймовірні думки знаходяться поза досяжністю для сучасної науки. Легендарний Будда з Індії одного разу розповів, що в одній піщинці існує три тисячі світів, і що в кожному з цих трьох тисяч світів існують піщинки, кожна з яких містить ще по три тисячі світів. Стародавня китайська філософія має схожі уявлення. Що є правдою в цих аргументах?
Вельми вірогідно, що людина знаходиться далеко від фундаментальних цеглинок Всесвіту. Менше надій мають ті, хто стверджує, що сходи до мікроскопічного нескінченні. Але з цієї останньої теорії можна уявити собі сюрпризи, із якими ми могли б зіткнутися на своєму шляху до нескінченності. Маленькі люди? Частинки, що мають властивості, украй відмінні від того, із чим ми знайомі? Можливо, що наприкінці нашого маршруту знаходиться “ультра-мікро-квантовий суп”, що складається з неймовірно дрібних частинок, щось подібне до первинної води з решти всіх частинок. Всесвіт може бути наповнений цією “водою”. Принаймні так звана “темна матерія” і “темна енергія”, складові більше ніж 90% нашого Всесвіту, далі залишаються загадками для сучасних астрофізиків, які, не зважаючи на те, що не можуть їх бачити, можуть оцінити їхню наявну силу, яка впливає на галактики. “Усе, що ми бачимо в цьому світі, знаходиться в ілюзорному стані” – це стародавнє буддійське уявлення. Ймовірно, це припущення може нескінченно застосовуватися кожного разу до більш мікрокосмічного стану. Або, можливо, коли-небудь ми дійсно виявимо справжню “космічну воду”.
Можливо, коли-небудь увесь світ запитає, з чого зроблені всі речі у Всесвіті. Сьогодні, як нам відомо, найдрібніші структури, пізнанням яких ми задовольняємося, – це атоми. Багато хто до того ж знає, що атом складається з ядра і ряду електронів, і що ядро у свою чергу складається з протонів та нейтронів. Є й ті, хто знає, що протони та нейтрони у свою чергу утворені з найдрібніших частинок, що іменуються кварками, і що є різні їх типи, і що існують інші субатомні частинки. Одні з найдрібніших частинок, відомих нам зараз, – це нейтрино. Вони вкрай малі. Тисячі цих частинок, що випромінюються Сонцем, щодня проходять крізь наші тіла так само, як якби нас і не існувало, і без проблем долають великі відстані, що існують між частинками, які складають наші атоми.
Але здійснити подорож до найдрібнішого означає ступити на землю незвіданого. Навіть вчені, що займаються квантовою фізикою, почувають до мікроскопічного світу пошану, змішану із сум’яттям. Відтоді, як Демокрит у V ст. до н.е. висунув теорію існування неподільних частинок, які називають атомами, людина ступила на шлях відкриття існування найдрібніших частинок, складових матерії, основних блоків, із яких утворений Всесвіт. Так уже сталося, що в минулому столітті була не тільки пізнана внутрішня структура атома, але його ще й удалося розщепити на більш фундаментальні частинки.
Але коли почало вважатися, що протони, нейтрони та електрони є останніми частинками у Всесвіті, учені почали теоретизувати та виявляти існування безлічі ще менших частинок. Можна точно сказати, що до цього моменту не існує приладів, здатних показати нам справжній зовнішній вигляд цих крихітних фундаментальних блоків. Питання, що виникає після років досліджень у цій галузі науки: що є найфундаментальнішою частинкою матерії? Чи дійшли ми із кварком до завершення пошуків наріжного каменя матерії?
Одна з найбільш сучасних теорій у царині квантової фізики пропонує нам піднятися ще на одну сходинку вище. Це суперструнна теорія. На думку фізиків-суперструнників, такі частинки, як нейтрино, різні типи кварків, мезони, лептони, бозони та ряд інших невідомих людству частинок, – це видимий прояв струн неймовірно малої величини. Суперструнна теорія (СТ) припускає, що ці субатомні “мотки” безперервно вібрують, і різні форми вібрації проявляються перед очима спостерігача у вигляді різних частинок. На цьому етапі наше дослідження мікросвіту досягло масштабів, які вельми важко собі уявити: фундаментальні струни, запропоновані СТ, мають діаметр приблизно 10 у мінус 24-й степені сантиметрів. Якщо мати на увазі світ, в якому ми щодня пересуваємося, то можна із упевненістю стверджувати, що ці струни не займають об’єму в просторі. Але якщо вони не займають ніякого об’єму, то виходить неймовірний парадокс – матерія… не існує! Тим паче, якщо знати, що велика частина об’єму атома є порожньою.
Щоб мати приблизне уявлення: якби ми могли збільшити атом до такого ступеня, щоб він мав діаметр 200 метрів, ядро було б величиною з піщинку, а хмара електронів – практично невиразною, і оберталася б навколо ядра на відстані 100 метрів. Цю порожнечу атома дуже важко зрозуміти нашим розумом. Хоча “тверда” матерія займає у Всесвіті незначне місце, як би там не було, вона все ж таки існує. Очевидно, що вона існує у стані, вельми відмінному від того, який ми можемо сприймати нашими очима. Матерія не знаходиться у тому стані, в якому ми її бачимо, скоріше вона, точнісінько як пісок, перебуває в постійному русі.
Знаменитий астроном Карл Саган в уривку своєї книги “Космос” викладає стародавню індуську теорію, охарактеризовану їм як “цікаву”. Відповідно до неї, останнього шару матерії ні в бік дрібного, ні в бік великого взагалі не існує; якби нам були властиві значно менші розміри, то ми проникли б у прояв всесвіту такої ж малої величини з такими людьми, горами, річками, що мають неймовірно малі розміри. У свою чергу фундаментальні частинки цього маленького всесвіту були б проявом ще меншого всесвіту і так далі. Ці неймовірні думки знаходяться поза досяжністю для сучасної науки. Легендарний Будда з Індії одного разу розповів, що в одній піщинці існує три тисячі світів, і що в кожному з цих трьох тисяч світів існують піщинки, кожна з яких містить ще по три тисячі світів. Стародавня китайська філософія має схожі уявлення. Що є правдою в цих аргументах?
Вельми вірогідно, що людина знаходиться далеко від фундаментальних цеглинок Всесвіту. Менше надій мають ті, хто стверджує, що сходи до мікроскопічного нескінченні. Але з цієї останньої теорії можна уявити собі сюрпризи, із якими ми могли б зіткнутися на своєму шляху до нескінченності. Маленькі люди? Частинки, що мають властивості, украй відмінні від того, із чим ми знайомі? Можливо, що наприкінці нашого маршруту знаходиться “ультра-мікро-квантовий суп”, що складається з неймовірно дрібних частинок, щось подібне до первинної води з решти всіх частинок. Всесвіт може бути наповнений цією “водою”. Принаймні так звана “темна матерія” і “темна енергія”, складові більше ніж 90% нашого Всесвіту, далі залишаються загадками для сучасних астрофізиків, які, не зважаючи на те, що не можуть їх бачити, можуть оцінити їхню наявну силу, яка впливає на галактики. “Усе, що ми бачимо в цьому світі, знаходиться в ілюзорному стані” – це стародавнє буддійське уявлення. Ймовірно, це припущення може нескінченно застосовуватися кожного разу до більш мікрокосмічного стану. Або, можливо, коли-небудь ми дійсно виявимо справжню “космічну воду”.
#img_gallery#