Зростання позитивного сальдо торгового балансу Китаю в березні ($5,35 млрд замість прогнозованих $3,15 млрд дефіциту) вказує на те, що попит на внутрішньому ринку Китаю продовжує падати, частково через антиінфляційні заходи уряду.
#img_right#На початку 2012 року уряд Вень Цзябао вирішив охолодити перегріту економіку Китаю, затвердивши мету річного зростання 7,5%. У 2011 році ця цифра становила 9,2%. Штучне вповільнення темпів зростання мало, за словами прем’єра, сприяти реструктуризації китайської економіки з урахуванням проблем екології, збалансованого розвитку та інтересів простих китайців.
«Кейнсіанська» інтерлюдія
На тлі стагнації в США і боргової кризи Єврозони економіка Китаю до останнього часу показувала чудеса стійкості. Незважаючи на значне падіння обсягів експорту в 2008—2010 роках, Піднебесна зуміла зберегти захмарні для інших великих економік темпи зростання (10,4% ВВП у 2010 році). На відміну від західних урядів, що догматично наслідують заповіти фіскальної дисципліни та економії, Пекін у відповідь на проблеми на зовнішніх ринках узяв на озброєння вигнане на задвірки економічної політики кейнсіанство, зробивши основний наголос на стимулювання сукупного попиту, поєднуючи державне інвестування і зниження процентних ставок.
Вже в активній фазі банківської кризи в США наприкінці 2008 року китайська влада оголосила про запуск програми державного стимулювання економіки до 2010 року обсягом $586 млрд, велика частина коштів якої пішла на розвиток інфраструктури, будівництва, фінансової сфери та соціальної політики (будівництво шкіл, лікарень і таке інше). Наприкінці 2011 року на тлі активного державного інвестування стали помітними симптоми перегрівання економіки: інфляція, ціновий пузир на ринку нерухомості, зростання процентних ставок і нестача фінансування. «Кейнсіанська» інтерлюдія виявилася занадто короткою навіть для величезного китайського ринку.
У пенати реформізму
Цілком можливо, що в цій складній ситуації уряд реформіста Веня піде шляхом подальшої лібералізації економіки. Чи буде це продовженням традиційного китайського економічного градуалізму або повномасштабним ліберальним поворотом, поки складно сказати, але вже зараз можна спостерігати новий підйом настроїв реформістів у китайській еліті.
Так, услід за підвищенням відсоткових ставок, що було спочатку здійснено урядом як засіб боротьби з перегріванням економіки, 3 квітня Вень Цзябао висловив невдоволення монополією державних китайських банків (так званої «великої четвірки»), які, за словами прем’єра, «аж надто легко роблять прибуток». Державним банкам у докір ставиться створення надмірних привілеїв у кредитуванні держпідприємств та ігнорування фінансових потреб середнього і малого бізнесу, який вимушений шукати гроші на тіньовому кредитному ринку. Останній, за даними Народного Банку Китаю, наприкінці 2010 року становив 5,6% від загального обсягу кредитування з відсотковими ставками, що доходять до 100%.
Вирішення цієї проблеми уряд бачить у вливанні приватного капіталу в регіональні фінансові інститути і послабленні законодавчих привілеїв державних банків. Фінансові реформи в цьому напрямі вже були схвалені Пекіном на початку квітня в міському окрузі Веньчжоу, де серед інших заходів планується легалізація сірого кредитного ринку.
На порядку денному подальша лібералізація іноземних фінансових потоків. Уряд Веня схвалив підвищення квоти щорічних іноземних інституціональних інвестицій з $50 до $80 млрд. Лібералізація торкнеться також китайського фондового ринку. Іноземні інвестори зможуть вкладати в китайські цінні папери на $7,9 млрд більше за умови, що операції здійснюватимуть у юанях.
А далі..
Якою мірою Китай продовжить лібералізацію своєї економічної і політичної системи в значній мірі залежатиме від 18-го з’їзду КПК у кінці цього року, на якому два члени постійного комітету КПК Сі Цзіньпін і Лі Кецян, швидше за все, будуть обрані відповідно генеральним секретарем КПК і главою уряду КНР. Сі Цзіньпін, син одного з колишніх партійних лідерів, просунутий ним за рахунок свого впливу на велику політику, належить до «елітистської» групи всередині вищого керівництва КПК, що виступає за лібералізацію економіки, продовження посиленого економічного зростання, менше фінансування соціальних програм і прискорення модернізації.
Проте чекати радикального правого повороту в китайській політиці не є можливим, оскільки політична система Китаю продовжує залишатися інертною, а важливі рішення приймаються з оглядкою на думку консервативно налагоджених членів політбюро, що зберігають свій вплив.
Проте, «чорний ящик» китайської політики продовжує випускати сигнали, що свідчать про загострення внутрішньополітичної боротьби. Такий сигнал — це недавнє зняття з посади впливового партійного лідера міста Чунцін Бо Сілая, який восени цього року повинен був увійти до складу постійного комітету політбюро — органу з 9 чоловік, що управляє країною. Бо відомий своїми лівими поглядами, підтримкою політики Мао Цзедуна, а також тим, що планував змову проти очікуваного майбутнього лідера КНР Сі Цзіньпіна
Кирило Гольцман
Кирило Гольцман — керівник проекту «Демократія і управління» в громадській організації «Гіон Донбас», яка є експертним центром з розробки альтернативних підходів до державної політики, демократичного правління і взаємодії держави та громадянського суспільства.
***
Від редакції:
У верхах компартії Китаю відбувається боротьба між двома негласними фракціями: з одного боку, Ху Цзіньтао і прем’єра Вень Цзябао, які ратують за реформи, а з іншого — Цзян Цземіня, куди входить і згаданий Бо Сілай, які встановили в Китаї репресивний режим в останні роки. Оскільки група Цзяна зараз втрачає вплив у партії, аналітики передрікають, що Китай почне рухатися в бік реформ політичної системи.
