У січні минулого року перші ознаки змін пронеслися по всьому арабському світу, починаючи з Тунісу. Роком пізніше видно, що тунісці ретельно охороняють свою свободу і насолоджуються нею, хоча бажана демократія все ще в процесі становлення.
#img_left#У старому Тунісі, де протягом 23 років володарював диктатор Зін ель-Абідін Бен Алі, правління якого завершилося 14 січня 2011 року, розмови про політику були суворо заборонені. Проте зараз державні справи обговорює вся країна.
У місті Сіді Боу, колись популярному серед туристів, можна почути звуки класичної андалузької музики, під яку тунісці п’ють каву, спостерігаючи схід сонця, що освітлює Середземне море.
Телевізори рясніють і радіо віщає в магазинах і кафе, і видно, що люди стежать за щоденними новинами у тільки-но зародженій демократії. З часу революції новин стало більше. Вимоги людей до перехідного уряду зрозумілі: вони постійно озвучуються в інтерв’ю і написані на плакатах протестувальників — «Нам потрібна справжня демократія, інакше зараз же йдіть».
Трохи південніше, в місті Тозеур, 36-річний Лабіді Джафле Мухаммед Алі розповідає про зміни, які він бачить серед тунісців. «Зараз люди більше поважають один одного, стали більш відкритими. Раніше неможливо було обговорювати політику чи релігію, оскільки ти просто не знав, чи не є твої співрозмовники прихильниками Бен Алі».
«Під час правління Бен Алі людей довели до повного політичного безсилля», — пише в своїй книзі «Раптово, Революція!» психоаналітик Феті Бенслама, який проживає в Парижі. Він описує «трансформацію публічних осіб на маріонеток, жорстоких і технічно оснащених органів правопорядку, усвідомлене розкрадання ненаситним кланом Бен Алі суспільних благ і моральне та фізичне приниження опонентів».
Бенслама вважає, що саме з цієї причини прагнення до політики відкритості та поваги не сходить із вуст тунісців.
Млука Рачед, продавець тканин у столичному Тунісі, розповів, як він «на своїй шкурі» відчув диктатуру Бен Алі. Він був ув’язнений на один рік через те, що симпатизував забороненій у 1991 році партії Аль-Нахда. 40-річний Рачед каже, що ставиться з оптимізмом до перехідного уряду, очолюваного ісламістською партією Аль-Нахда, і з ентузіазмом стежить за політичними новинами по радіо.
«В уряду немає упереджень, він хоче рівноправності. Це свобода. Ось дивіться: стоячи на цій вулиці, ми бачимо з правого боку мечеть, а з лівого — бар, тому кожен може вибирати самостійно», — сказав Рачед.
Однак оптимізм Рачеда поділяє далеко не кожен. Уерші Аміра і її друзі Саміа Бен Мна Брікі і Рана Бен Маа ставляться більш насторожено до того, що партія Аль-Нахда змінить уряд.
«Ми подивимося, що принесе нова демократія, інакше ми, не вагаючись, знову будемо боротися за встановлення справжньої демократії», — кажуть вони.
У розмові ти відчуваєш себе вільним, страху більше немає. Ми обмінюємося ідеями з туристами. Хоча вони у нас гості рідкісні, але я сподіваюся побачити їх натовпами, коли вони зрозуміють, що тут нема чого боятися
Час від часу відбуваються демонстрації біля палацу Ле Бардо, де нову конституцію пише парламент, що складається переважно з членів партії Аль-Нахда.
«Ми просимо, щоб конституцію написали протягом не більше одного року. Ми також хочемо поділу влади», — говорить Дора Бель Хаджхеліфа, державний службовець, який взяв відгул для участі в одному з протестів навпроти палацу.
Ясмін, студент школи бізнесу, разом зі своїми друзями проводить дні і ночі біля палацу Ле Бардо, поки майбутнє Тунісу не проясниться.
«Перехідному уряду потрібно скласти Конституцію, а не змінити владу. У міністерстві юстиції слід провести чистку. Ми тут, щоб нашу думку почули, оскільки в нас уже демократія», — сказав він.
54-річний Качрамі Нассер, продавець сувенірів у музеї Бардо, розташованому неподалік від сидячого протесту, думає інакше. Він говорить про Аль-Нахда як про партію, яка представляє певну релігію, і в той же час як про сучасну і демократичну.
«У розмові ти відчуваєш себе вільним, страху більше немає. Ми обмінюємося ідеями з туристами. Хоча вони у нас гості рідкісні, але я сподіваюся побачити їх натовпами, коли вони зрозуміють, що тут нема чого боятися», — сказав Нассер.
Шлях до ісламістської демократії в Тунісі повний невизначеності. Туніс все ще нагадує засекречену територію після «темних років ув’язнення», говорить Бенслама.
Мелані Хібаулт, Велика Епоха (The Epoch Times)
Стаття написана під час прес-туру, організованого департаментом із питань туризму в Тунісі
