Одного разу на конференції на тему Китаю в місті Нью-Йорку, коли поставили питання про те, які асоціації викликає слово «Китай», одна жінка сказала: «Найбагатша країна у світі».
#img_left#Будучи китаянкою, що живе в Америці, я постійно зустрічаю людей, які запитують, чи варто їм інвестувати в Китай, тому що економіка цієї країни виглядає настільки процвітаючою.
Існує кілька факторів, які, можливо, вплинули на уявлення іноземців про Китай. Приміром, протягом останніх 30 років економічного розвитку комуністичний режим у Китаї дозволив частині людей збагатитися, тим самим створюючи відчуття, що багатіє все китайське суспільство.
КНР володіє величезними іноземними резервами у вигляді боргових облігацій США на суму, що перевищує $1,2 трильйона. Крім того, засоби масової інформації та Wall Street, світовий фінансовий центр у Нью-Йорку, створили Китаю образ «золотої жили» для іноземних інвестицій.
Бідне населення
У порівнянні з епохою Мао Цзедуна, рівень життя багатьох китайців істотно покращився. Однак реальність така, що, незважаючи на динаміку в розвитку за останні 30 років, китайське суспільство залишається дуже бідним.
У своїй книзі під назвою «Наступне десятиліття» американський політолог Джордж Фрідман зазначає, що, за даними Народного банку Китаю, 60 млн китайців (менше 5% від населення країни) належать до середнього класу, середній дохід яких перевищує $20 тисяч на рік.
600 млн китайців належать до класу, середній сімейний дохід якого не перевищує однієї тисячі доларів на рік, або менше ніж $3 на день.
Фрідман, який також є директором приватної розвідувально-аналітичної організації Stratfor, робить висновок, що 80% китайців живуть в умовах, характерних для бідних районів Африки.
Борг США
Незважаючи на економічні реформи, Китай все ще є країною з плановою економікою. Китайський режим робить ставку на економічний розвиток з метою узаконити свою владу і зміцнити націю.
600 млн китайців належать до класу, середній сімейний дохід якого не перевищує однієї тисячі доларів на рік, або менше ніж $3 на день
Влада Китаю акумулювала величезні резерви в іноземній валюті за рахунок маніпулювання курсом юаня, накладення великих податків на галузі обробної промисловості, які працюють на експорт, включаючи монопольний ринок рідкоземельних металів, а також за рахунок дешевої робочої сили.
Ларрі Ланг, професор фінансів з Китайського університету Гонконгу, недавно заявив, що Китай має найвищий у світі податок на доходи.
Для того щоб зберігати низький обмінний курс, який дає переваги китайським експортерам, китайська влада вирішила купувати боргові зобов’язання США і впливати на курс долара.
Придбання боргових облігацій США також робить Вашингтон економічно залежним від Китаю і являє зручний політичний інструмент для Китаю. Це призвело до того, що протягом останніх кількох десятиліть США в основному ігнорували порушення прав людини, здійснювані китайським режимом, а також закривали очі на соціальні групи, які Комуністична партія Китаю розглядає як «ворогів».
Розрив у доходах
План економічного розвитку Китаю розробив Ден Сяопін, який вважається архітектором економічних реформ у КНР. Його метою було дозволити спочатку збагатитися деяким, а потім — решті. Проте фактично згодом реформа так і зупинилася на першому результаті — лише деякі китайці збагатилися.
У минулому році в Китаї налічувалося близько 500 тисяч мільйонерів, згідно зі спільним звітом швейцарської банківської групи Julius Baer Group та інвестиційної групи CLSA Asia Pacific Markets. Більше того, цього року число мільйонерів зросло до 534 тисяч, зазначається в червневому звіті консалтингових компаній Capgemini SA і Merrill Lynch Global Wealth Management. Китай займає четверте місце за кількістю багатих людей, поступаючись США, Японії та Німеччині.
Недавня стаття Чжана Монаня в газеті China Daily стверджує, що багаті сім’ї налічують лише 0,2% від загального числа сімей у країні, що значно нижче, ніж в інших країнах.
Приміром, частка багатих сімей у США становить 4,1%, а у Швейцарії — 8,4. Чжан закликає китайську владу збільшити податок на нерухомість, щоб хоч у якійсь мірі зменшити розрив у розподілі матеріального добробуту.
Відомий соціолог Чжоу Сяочжен, голова Інституту права та соціології при Женьміньському університеті Китаю, зазначив в інтерв’ю The China Post: «Не забувайте, що сьогоднішній успіх Китаю досягнуто 300 мільйонами чоловік за рахунок використання 1 мільярда низькооплачуваних працівників. До того ж, корумпована судова система і несправедливий розподіл багатства поглиблюють проблеми ще більше».
Коефіцієнт Джині в Китаї, яким вимірюють рівень розшарування суспільства за кількістю доходів, піднявся до тривожної позначки 0,47 у минулому році (у світі показник 0,4 вже вважається тривожним), до того ж є побоювання, що він перевищить 0,5 у цьому році, досягнувши історичного максимуму.
Навіть у великих містах нерівність у доходах величезна, і коефіцієнт Джині досягає 0,36. Чжоу вказує, що така ситуація виливається в громадські хвилювання, включаючи випадки самогубства на складальних заводах Foxconn; часті інциденти, коли дітей зарізали ножем у містах Шеньчжень і Шанхай, а також випадки самоспалення на знак протесту проти примусової конфіскації земель і житла чиновниками.
«Втеча» багатих китайців
Спільна доповідь журналу The Hurun Report і китайських комерційних банків, опублікована 29 жовтня, містить дані про те, як добробут розподіляється серед багатих китайців у 2011 році.
…сьогоднішній успіх Китаю досягнуто 300 мільйонами чоловік за рахунок використання 1 мільярда низькооплачуваних працівників
Звіт ґрунтується на опитуванні, проведеному в 18 центральних містах і серед китайців, чий добробут перевищує 60 млн юанів ($9,4 млн), повідомляє наньцзінська газета Yangtze Evening Post.
46% опитаних стверджують, що вони планують іммігрувати в інші країни, а 14% вже це зробили. До того ж, третя частина опитаних має нерухомість закордоном.
Цей звіт викликав серйозні побоювання у китайського режиму. Інтернет-видання Хуаньцю, що перебуває у власності державної газети Женьмінь Жибао, опублікувало статтю, яка засуджує заможних людей, які виїжджають з Китаю. У статті говориться, що така імміграція може призвести до економічної катастрофи, і тому повинна бути обмежена.
Більшість людей, які вирішили залишити Китай, кажуть, що вони не відчуватимуть безпеки, якщо залишаться в країні. Їхні побоювання включають відсутність незалежної системи правосуддя, непередбачувану економічну політику і високі податки.
Для китайського режиму стабільність — це головний пріоритет. Він змушений покладатися на народно-визвольну армію і воєнізовану міліцію, щоб контролювати зростаюче число насильницьких протестів.
Мішель Янг
Мішель Янг — китаянка, яка проживає в столиці США, Вашингтоні. Вона пише аналітичні статті по Китаю і про китайсько-американських відносинах.
Оригінал англійською: The Epoch Times
