Відвідувачі під час Пекінської виставки інвестицій та нерухомості розглядають модель майбутньої будівлі. 20 вересня 2011 року. Стрімке зростання цін на житло сприяло збільшенню різниці в рівні доходів в КНР. Багаті стали багатшими, в той час як бідним ще важче купити житло. Фото: Mark Ralston/AFP/Getty Images
Останні дані показують, що переможний хід економіки Китаю прямує в глухий кут. Ця тимчасова пауза або економіка Китаю занепадає? Якщо це так, які ж причини для таких змін?
Останнім часом з’являється все більше підтверджень того, що економіка КНР у занепаді. У вересні індекс купівельного попиту (PMI), оприлюднений банком HSBC, становив 47,9 пунктів. Вже одинадцятий раз поспіль він на рівні нижче 50, а це означає, що промисловість у Китаї не розвивається, а скорочується.
За даними Національного бюро статистики КНР, обсяг промислового виробництва в серпні минулого року зростав повільніше, ніж за три попередні роки, і прибуток у промисловому секторі в серпні знизився на 6,2% в порівнянні з тим же періодом минулого року.
Крім того, Азіатський банк розвитку (Asian Development Bank) знизив оцінку зростання ВВП за 2012 рік для Китаю з 8,5%, прогнозованих у квітні 2012 року, до 7,7%. Аналогічним чином Світовий банк і МВФ також знизили свої прогнози зростання ВВП Китаю в 2012 році до 7,7% і 7,8% відповідно. Вже більше немає економістів, які дають прогноз 10-відсоткового зростання — рівень, який прогнозували багато аналітиків ще два роки тому.
Економіка сходить з рейок
Як я вважаю, цю зміну віщували вже давно. Цей шлях вибрали кілька років тому, і тепер країна підходить до його кінця. Поточні економічні проблеми безпосередньо пов’язані з макроекономічною політикою і системою розподілу доходів у Китаї. Обидва чинники були покликані служити політичним інтересам компартії Китаю на шкоду економічній стійкості. Чому?
Економічні реформи в Китаї почав Ден Сяопін з гаслом «Хай спочатку деякі люди стануть багатшими». Пізніше з’явилися гасла: «Розвиток має першорядну важливість» і «Підтримка стабільності є найважливішою метою». Основне завдання полягало в тому, щоб компартія Китаю залишалася при владі. Правила макроекономіки в Китаї були встановлені відповідним чином.
Ці цілі можна було реалізувати, якби зростання ВВП залишалося досить високим, щоб запобігти масовому безробіттю (стабільність) і стимулювати імпорт технологій та інвестицій в інфраструктуру (розвиток). Про ці установки вперше сказав Ден Сяопін, заявивши, що спочатку розбагатіти повинні лише деякі люди. Цього можна було б досягти, якби економіка повністю перебувала у власності держави, щоб чиновники компартії пожинали більшу частину плодів від економічного зростання і в той же час залишалися при владі («нехай деякі спочатку розбагатіють»).
Отже, починаючи з економічних реформ, комуністичний режим встановив високі темпи зростання як основну мету, особливо протягом останніх двох десятиліть. Економіка Китаю відтоді зростала в середньому на 10% щорічно. Високого зростання ВВП досягли, головним чином, за рахунок експорту і великих інвестиційних витрат. Наразі, однак, ні експорт, ні інвестиції не можуть більше підтримувати зростання економіки Китаю.
Правила макроекономіки переплітаються з розподілом доходів
Щоб зрозуміти, чому дві рушійні сили зростання більше не працюють, потрібно повернутися до первинного економічного шляху і зрозуміти, що проблема полягає в несправедливому розподілі доходів. А це, в свою чергу, викликано тим, що банки маніпулюють відсотковими ставками.
Великого обсягу експорту досягли за рахунок меркантильної торгової політики і заниженого курсу китайського юаня. З іншого боку, високий обсяг інвестицій став прямим результатом надзвичайно низьких відсоткових ставок. У період 2003—2011 рр. середня реальна процентна ставка по кредитах була майже нульовою. Це означає, що той, кому давали кредит у банку, отримував гроші безкоштовно.
Найбільшу кількість позик у Китаї виділили державним підприємствам, а в останні десять років — ще й місцевим органам влади і будівельним компаніям. З іншого боку цього рівняння перебувала маса китайських вкладників, які віддали свої гроші в банки на зберігання і не мали з цього жодного доходу.
Протягом багатьох років такі низькі ставки дозволили цій величезній масі заощаджень безкоштовно переходити на рахунки держструктур і корпорацій, головним чином державних компаній. Нульові ставки автоматично змусили китайських вкладників надати такі субсидії.
Як наслідок, під час цього процесу, держструктури, великі корпорації та державні підприємства накопичили багато коштів. За останні десятиліття доходи від капіталовкладень були досить високими. Зокрема, ціни на житло зросли більш ніж на 10% за кілька попередніх років, завдяки чому забудовники і агентства нерухомості сколотили величезні статки.
Бізнес багатьох найбагатших китайців пов’язаний із нерухомістю. Місцеві органи влади також збільшили свої доходи від продажу землі. Доходи цього напрямку збільшили надходження до місцевих податкових органів на 30—50%. Місцеві адміністрації радіють, бачачи, що ціни на житло йдуть у гору, тому що це дає їм можливість продати землю за більш високою ціною.
Правила макроекономіки збільшили розрив у рівні доходів
За останнє десятиліття ціни на житло в Китаї зросли більше ніж удвічі, при цьому збільшуючи розрив у рівні доходів.
Найбагатші — керівники корпорацій, топ-менеджери державних підприємств і державні посадові особи — збільшили розмір свого статку через зростання цін на житло, тому що багато з них можуть дозволити собі мати кілька об’єктів нерухомості. За даними результатів дослідження фінансового становища китайських сімей, найбагатші китайці, які становлять 10% населення країни, володіють 85% активів житлового фонду Китаю.
З іншого боку, бідні сім’ї змушені викладати всі свої заощадження, щоб купити свій перший будинок. При цьому вони стають так званими «заручниками житла», тому що змушені витрачати більшу частину своїх доходів на погашення іпотечних кредитів.
Оскільки ціни на житло продовжують рости, то люди, яким потрібно купити квартиру, використовують заощадження всього свого життя, щоб її придбати. Через взяті кредити багато людей в кінцевому рахунку змушені платити більшу частину щомісячного доходу на їх оплату. А на життя грошей залишається мало.
Тому доти, поки ціни на нерухомість зростатимуть, споживчий попит «заручників житла» і «потенційних заручників житла», буде тільки знижуватися.
Ланцюжок макроекономіки — заниження курсу юаня, низькі відсоткові ставки, великі інвестиції і високі ціни на житло — підігріли експорт та інвестиції, проте завдали шкоди споживанню. Без зміни поточної макроекономічної політики, стійке зростання через рівень споживання — це лише порожні слова.
Наявні правила макроекономіки знижують рівень споживання
Це в деякій мірі пояснює, чому рівень споживання населення у складі ВВП опускався по спіралі вниз. І цей процес посилився в останні два десятиліття. Частка споживчих витрат у складі ВВП Китаю знизилася з 47% у 1990 році до 34% в 2011 році.
Багато людей думали, що низький рівень споживання в КНР пов’язаний з національною рисою китайців — робити заощадження, відкладаючи значну частину своїх доходів. Однак, це тільки частина картини.
За даними останніх досліджень фінансового становища китайських сімей, група найбагатших людей у країні, яка становить 10% всього населення, має 75% заощаджень всього Китаю. Близько половини китайського населення мають тільки невеликі заощадження або не мають їх зовсім. Найбагатші можуть вкласти свої заощадження в нерухомість та інші реальні активи, в той час як бідні залишаються з банківськими депозитами під нульові відсоткові ставки.
Якщо у більшої частини населення немає достатніх заощаджень або гарного доходу, то їм доводиться витрачати свої кошти на те, щоб прогодувати і одягнути себе. На інші потреби грошей у них не вистачає. З цієї причини, частка споживання в китайському ВВП продовжує скорочуватися.
Тяньлунь Цзянь, Велика Епоха
Частина друга про головні проблеми економіки Китаю
Тяньлунь Цзянь, кандидат наук, регулярно пише статті про китайську економіку і коментує з питань економіки Китаю для Великої Епохи. Його блог — Chineseeconomictrend.blogspot.com.
