Blog

Одного разу на конференції на тему Китаю в місті Нью-Йорку, коли поставили питання про те, які асоціації викликає слово «Китай», одна жінка сказала: «Найбагатша країна у світі».

#img_left#Будучи китаянкою, що живе в Америці, я постійно зустрічаю людей, які запитують, чи варто їм інвестувати в Китай, тому що економіка цієї країни виглядає настільки процвітаючою.

Існує кілька факторів, які, можливо, вплинули на уявлення іноземців про Китай. Приміром, протягом останніх 30 років економічного розвитку комуністичний режим у Китаї дозволив частині людей збагатитися, тим самим створюючи відчуття, що багатіє все китайське суспільство.

КНР володіє величезними іноземними резервами у вигляді боргових облігацій США на суму, що перевищує $1,2 трильйона. Крім того, засоби масової інформації та Wall Street, світовий фінансовий центр у Нью-Йорку, створили Китаю образ «золотої жили» для іноземних інвестицій.

Бідне населення

У порівнянні з епохою Мао Цзедуна, рівень життя багатьох китайців істотно покращився. Однак реальність така, що, незважаючи на динаміку в розвитку за останні 30 років, китайське суспільство залишається дуже бідним.

У своїй книзі під назвою «Наступне десятиліття» американський політолог Джордж Фрідман зазначає, що, за даними Народного банку Китаю, 60 млн китайців (менше 5% від населення країни) належать до середнього класу, середній дохід яких перевищує $20 тисяч на рік.

600 млн китайців належать до класу, середній сімейний дохід якого не перевищує однієї тисячі доларів на рік, або менше ніж $3 на день.

Фрідман, який також є директором приватної розвідувально-аналітичної організації Stratfor, робить висновок, що 80% китайців живуть в умовах, характерних для бідних районів Африки.

Борг США

Незважаючи на економічні реформи, Китай все ще є країною з плановою економікою. Китайський режим робить ставку на економічний розвиток з метою узаконити свою владу і зміцнити націю.

600 млн китайців належать до класу, середній сімейний дохід якого не перевищує однієї тисячі доларів на рік, або менше ніж $3 на день

Влада Китаю акумулювала величезні резерви в іноземній валюті за рахунок маніпулювання курсом юаня, накладення великих податків на галузі обробної промисловості, які працюють на експорт, включаючи монопольний ринок рідкоземельних металів, а також за рахунок дешевої робочої сили.

Ларрі Ланг, професор фінансів з Китайського університету Гонконгу, недавно заявив, що Китай має найвищий у світі податок на доходи.

Для того щоб зберігати низький обмінний курс, який дає переваги китайським експортерам, китайська влада вирішила купувати боргові зобов’язання США і впливати на курс долара.

Придбання боргових облігацій США також робить Вашингтон економічно залежним від Китаю і являє зручний політичний інструмент для Китаю. Це призвело до того, що протягом останніх кількох десятиліть США в основному ігнорували порушення прав людини, здійснювані китайським режимом, а також закривали очі на соціальні групи, які Комуністична партія Китаю розглядає як «ворогів».

Розрив у доходах

План економічного розвитку Китаю розробив Ден Сяопін, який вважається архітектором економічних реформ у КНР. Його метою було дозволити спочатку збагатитися деяким, а потім — решті. Проте фактично згодом реформа так і зупинилася на першому результаті — лише деякі китайці збагатилися.

У минулому році в Китаї налічувалося близько 500 тисяч мільйонерів, згідно зі спільним звітом швейцарської банківської групи Julius Baer Group та інвестиційної групи CLSA Asia Pacific Markets. Більше того, цього року число мільйонерів зросло до 534 тисяч, зазначається в червневому звіті консалтингових компаній Capgemini SA і Merrill Lynch Global Wealth Management. Китай займає четверте місце за кількістю багатих людей, поступаючись США, Японії та Німеччині.

Недавня стаття Чжана Монаня в газеті China Daily стверджує, що багаті сім’ї налічують лише 0,2% від загального числа сімей у країні, що значно нижче, ніж в інших країнах.

Приміром, частка багатих сімей у США становить 4,1%, а у Швейцарії — 8,4. Чжан закликає китайську владу збільшити податок на нерухомість, щоб хоч у якійсь мірі зменшити розрив у розподілі матеріального добробуту.

Відомий соціолог Чжоу Сяочжен, голова Інституту права та соціології при Женьміньському університеті Китаю, зазначив в інтерв’ю The China Post: «Не забувайте, що сьогоднішній успіх Китаю досягнуто 300 мільйонами чоловік за рахунок використання 1 мільярда низькооплачуваних працівників. До того ж, корумпована судова система і несправедливий розподіл багатства поглиблюють проблеми ще більше».

Коефіцієнт Джині в Китаї, яким вимірюють рівень розшарування суспільства за кількістю доходів, піднявся до тривожної позначки 0,47 у минулому році (у світі показник 0,4 вже вважається тривожним), до того ж є побоювання, що він перевищить 0,5 у цьому році, досягнувши історичного максимуму.

Навіть у великих містах нерівність у доходах величезна, і коефіцієнт Джині досягає 0,36. Чжоу вказує, що така ситуація виливається в громадські хвилювання, включаючи випадки самогубства на складальних заводах Foxconn; часті інциденти, коли дітей зарізали ножем у містах Шеньчжень і Шанхай, а також випадки самоспалення на знак протесту проти примусової конфіскації земель і житла чиновниками.

«Втеча» багатих китайців

Спільна доповідь журналу The Hurun Report і китайських комерційних банків, опублікована 29 жовтня, містить дані про те, як добробут розподіляється серед багатих китайців у 2011 році.

…сьогоднішній успіх Китаю досягнуто 300 мільйонами чоловік за рахунок використання 1 мільярда низькооплачуваних працівників

Звіт ґрунтується на опитуванні, проведеному в 18 центральних містах і серед китайців, чий добробут перевищує 60 млн юанів ($9,4 млн), повідомляє наньцзінська газета Yangtze Evening Post.

46% опитаних стверджують, що вони планують іммігрувати в інші країни, а 14% вже це зробили. До того ж, третя частина опитаних має нерухомість закордоном.

Цей звіт викликав серйозні побоювання у китайського режиму. Інтернет-видання Хуаньцю, що перебуває у власності державної газети Женьмінь Жибао, опублікувало статтю, яка засуджує заможних людей, які виїжджають з Китаю. У статті говориться, що така імміграція може призвести до економічної катастрофи, і тому повинна бути обмежена.

Більшість людей, які вирішили залишити Китай, кажуть, що вони не відчуватимуть безпеки, якщо залишаться в країні. Їхні побоювання включають відсутність незалежної системи правосуддя, непередбачувану економічну політику і високі податки.

Для китайського режиму стабільність — це головний пріоритет. Він змушений покладатися на народно-визвольну армію і воєнізовану міліцію, щоб контролювати зростаюче число насильницьких протестів.

Мішель Янг

Мішель Янг — китаянка, яка проживає в столиці США, Вашингтоні. Вона пише аналітичні статті по Китаю і про китайсько-американських відносинах.

Оригінал англійською: The Epoch Times

Однажды на конференции по Китаю в городе Нью-Йорке, когда задали вопрос о том, какие ассоциации вызывает слово «Китай», одна женщина сказала: «Самая богатая страна в мире».

#img_left#Будучи китаянкой, живущей в Америке, я продолжаю встречать людей, которые спрашивают, стоит ли им инвестировать в Китай, так как экономика этой страны выглядит столь процветающей.

Существует несколько факторов, которые, возможно, повлияли на представления иностранцев о Китае. К примеру, в течение последних 30 лет экономического развития коммунистический режим в Китае позволил некоторой части людей обогатиться, тем самым создавая ощущение, что богатеет всё китайское общество.

КНР обладает огромными иностранными резервами в виде долговых облигаций США на сумму, превышающую $1,2 триллиона. Кроме того, средства массовой информации и Wall Street, мировой финансовый центр в Нью-Йорке, создали Китаю образ формирующейся «золотой жилы» для иностранных инвестиций.

Бедное население

По сравнению с эпохой Мао Цзэдуна, уровень жизни многих китайцев существенно улучшился. Однако реальность такова, что, несмотря на динамику в развитии за последние 30 лет, китайское общество остается очень бедным.

600 млн китайцев относятся к классу, средний семейный доход которого не превышает одной тысячи долларов в год, или меньше чем $3 в день

В своей книге под названием «Следующее десятилетие» американский политолог Джордж Фридман отмечает, что, по данным Народного банка Китая, 60 млн китайцев (менее 5% от населения страны) относятся к среднему классу, средний доход которых превышает $20 тысяч в год.

600 млн китайцев относятся к классу, средний семейный доход которого не превышает одной тысячи долларов в год, или меньше чем $3 в день.

Фридман, который также является директором частной разведывательно-аналитической организации Stratfor, делает вывод, что 80% китайцев живут в условиях, характерных для бедных районов Африки.

Долг США

Несмотря на экономические реформы, Китай все еще является страной с плановой экономикой. Китайский режим делает ставку на экономическое развитие с целью узаконить свою власть и укрепить нацию.

Власти Китая аккумулировали огромные резервы в иностранной валюте за счет манипулирования курсом юаня, наложения больших налогов на отрасли обрабатывающей промышленности, которые работают на экспорт, включая монопольный рынок редкоземельных металлов, а также за счет дешевой рабочей силы.

Ларри Ланг, профессор финансов из Китайского университета Гонконга, недавно заявил, что Китай имеет самый высокий в мире налог на доходы.

Для того чтобы сохранять низкий обменный курс, который дает преимущества китайским экспортерам, китайские власти решили покупать долговые обязательства США и влиять на курс доллара.

Покупка долговых облигаций США также делает Вашингтон экономически зависимым от Китая и представляет собой удобный политический инструмент для Китая. Это привело к тому, что на протяжении последних нескольких десятилетий США в основном игнорировали нарушения прав человека, осуществляемые китайским режимом, а также закрывали глаза на социальные группы, которые Коммунистическая партия Китая рассматривает как «врага».

Разрыв в доходах

План экономического развития Китая разработал Дэн Сяопин, который считается архитектором экономических реформ в КНР. Его целью было позволить вначале обогатиться некоторым, а затем — остальным. Однако фактически впоследствии реформа так и остановилась на первом результате — лишь некоторые обогатились.

В прошлом году в Китае насчитывалось около 500 тысяч миллионеров, согласно совместному отчету швейцарской банковской группы Julius Baer Group и инвестиционной группы CLSA Asia Pacific Markets. Более того, в этом году число миллионеров выросло до 534 тысяч, отмечается в июньском отчете консалтинговых компаний Capgemini SA и Merrill Lynch Global Wealth Management. Китай занимает четвертое место по количеству богатых людей, уступая США, Японии и Германии.

Недавняя статья Чжана Монаня в газете China Daily утверждает, что богатые семьи насчитывают лишь 0,2% от общего числа семей в стране, что значительно ниже, чем в других странах.

К примеру, доля богатых семей в США составляет 4,1%, а в Швейцарии — 8,4. Чжан призывает китайские власти увеличить налог на недвижимость, чтобы хоть в какой-то степени уменьшить разрыв в распределении материального благосостояния.

Известный социолог Чжоу Сяочжэн, председатель Института права и социологии при Женьминьском университете Китая, отметил в интервью The China Post: «Не забывайте, что сегодняшний успех в Китае достигнут 300 миллионами человек за счет использования 1 миллиарда низкооплачиваемых работников. К тому же, коррумпированная судебная система и несправедливое распределение богатства усугубляют проблемы еще больше».

Не забывайте, что сегодняшний успех в Китае достигнут 300 миллионами человек за счет использования 1 миллиарда низкооплачиваемых работников

Коэффициент Джини в Китае, которым измеряют уровень расслоения общества по количеству доходов, поднялся до тревожащей отметки 0,47 в прошлом году (в мире показатель 0,4 уже считается тревожным), к тому же есть опасения, что он превысит 0,5 в этом году, достигнув исторического максимума.

Даже в крупных городах неравенство в доходах огромно, и коэффициент Джини достигает 0,36. Чжоу указывает, что такая ситуация выливается в общественные волнения, включая случаи самоубийства на сборочных заводах Foxconn; частые инциденты убийства детей в городах Шэньчжэнь и Шанхай; а также случаи самосожжения в знак протеста против принудительной конфискации земель и жилья чиновниками.

«Побег» богатых китайцев

Совместный доклад журнала The Hurun Report и китайских коммерческих банков, изданный 29 октября, содержит данные о том, как благосостояние распределяется среди богатых китайцев в 2011 году.

Отчет основан на опросе, проведенном в 18 центральных городах и среди людей, чье благосостояние превышает 60 млн юаней ($9.4 млн), сообщает наньцзинская газета Yangtze Evening Post.

46% опрошенных утверждают, что они планируют иммигрировать в другие страны, а 14% уже это сделали. К тому же, третья часть опрошенных имеет недвижимость заграницей.

Этот отчет вызвал серьезные опасения у китайского режима. Интернет-издание Хуаньцю, находящееся в собственности государственной газеты Женьминь Жибао, опубликовало статью, осуждающую состоятельных людей, которые выезжают из Китая. В статье говорится, что такая иммиграция может привести к экономической катастрофе, и поэтому должна быть ограничена.

Большинство людей, которые решили покинуть Китай, говорят, что они не чувствуют себя в безопасности, если останутся в стране. Их опасения включают отсутствие независимой системы правосудия, непредсказуемую экономическую политику и высокие налоги.

Для китайского режима стабильность — это главный приоритет. Он вынужден полагаться на народно-освободительную армию и военизированную милицию, чтобы контролировать растущее число насильственных протестов.

Мишель Янг

Мишель Янг — китаянка, проживающая в столице США, Вашингтоне. Она пишет аналитические статьи по Китаю и о китайско-американских отношениях.

Оригинал на английском: The Epoch Times

Понад 6 тисяч робочих взуттєвої фабрики 17 листопада протестували проти істотних скорочень їхніх премій. До місця демонстрації були стягнуті сотні міліціонерів і солдатів.

#img_left#Страйк біля взуттєвої фабрики Юйчен у місті Дунгуань провінції Гуандун спровокувало оголошення про те, що менеджери середньої ланки і всі робочі будуть позбавлені премій через низькі доходи фабрики. Проте вище керівництво не зробило спроб провести переговори.

Один із працівників фабрики на ім’я Люй розповів, що коли протестувальники перебували на відстані 6 метрів від будівлі місцевої адміністрації, міліція блокувала їм шлях.

«П’ять чи шість міліціонерів атакували одного робітника. Деякі працівники були в крові після побоїв. Вони [міліція] холоднокровні тварини», — сказав він.

Менеджер середньої ланки, який відмовився назвати своє ім’я, сказав, що до місця демонстрації була стягнута воєнізована міліція, місцева міліція, спецслужби, а також близько тисячі солдатів.

Інший робітник, який також побажав зберегти анонімність, розповів, що за відсутності понаднормової роботи і премій робочі заробляють близько $175 в місяць (1,4 тис. грн), що після виплати податків становить вкрай малу суму.

Він сказав, що раніше вони заробляли близько $346 (2,8 тис. грн) за 8-годинний робочий день і 2-годинну понаднормову роботу протягом тижня, а також 8 годин понаднормової роботи по суботах, що дозволяло їм зводити кінці з кінцями.

Взуттєва фабрика Юйчен належить компанії Pou Chen Group, яка заявляє на своєму сайті, що є одним із провідних виробників взуття у світі. Компанія виготовляє взуття для таких відомих брендів, як Nike, Adidas, Reebok і New Balance.

За словами керівництва фабрики, робітники розчаровані новими правилами, тому переговорний процес все ще триває.

Місцеві джерела розповіли, що керівництво фабрики 27 жовтня опублікувало повідомлення про прийдешнє звільнення 18 менеджерів середньої ланки, які пропрацювали на фабриці останні 10 років. Причинами називалися значне зменшення замовлень та асортименту продукції.

Однак звільнені менеджери стверджують, що при їх скороченні не були дотримані правові процедури, а також, що їм не виплатили відповідні компенсації. З цієї причини вони оголосили страйк і подали позов до суду на фабрику.

Чень Цзінхуей, Гу Цінер

Оригінал англійською: The Epoch Time

Свыше 6 тысяч рабочих обувной фабрики города Дунгуань в Китае 17 ноября протестовали против существенных сокращений положенных им премий. К месту демонстрации были стянуты сотни милиционеров и солдат.

#img_left#Забастовку на обувной фабрики Юйчэн в городе Дунгуань провинции Гуандун спровоцировало объявление о том, что менеджеры среднего звена и все рабочие лишаться премий из-за низких доходов фабрики. Однако высшее руководство не предприняло попыток провести переговоры.

Один из работников фабрики по имени Люй рассказал, что когда протестующие находились на расстоянии 6 метров от здания местной администрации, милиция блокировала им путь.

«Пять или шесть милиционеров атаковали одного рабочего. Некоторые работники после побоев истекали кровью. Они [милиция] хладнокровные животные», — сказал он.

Менеджер среднего звена, отказавшийся назвать свое имя, сказал, что к месту демонстрации были стянуты военизированная милиция, местная милиция, спецслужбы, а также около тысячи солдат.

Другой рабочий, также пожелавший сохранить анонимность, рассказал, что при отсутствии сверхурочной работы и премий рабочие зарабатывают около $175 в месяц (1,4 тыс. грн), что после выплаты налогов представляет собой крайне малую сумму.

Он сказал, что раньше они зарабатывали около $346 (2,8 тыс. грн) за 8-часовой рабочий день и 2-часовую сверхурочную работу в течение недели, а также 8 часов сверхурочной работы по субботам, что позволяло им сводить концы с концами.

Обувная фабрика Юйчэн принадлежит компании Pou Chen Group, которая заявляет на своем сайте, что является одним из ведущих производителей обуви в мире. Компания изготовляет обувь для таких известных брендов, как Nike, Adidas, Reebok и New Balance.

По словам руководства фабрики, рабочие разочарованы новыми правилами, поэтому переговорный процесс все еще продолжается.

Местные источники рассказали, что руководство фабрики 27 октября опубликовало сообщение о грядущем увольнении 18 менеджеров среднего звена, которые проработали на фабрике 10 лет. Причинами назывались значительное уменьшение заказов и ассортимента продукции.

Однако уволенные менеджеры утверждают, что при их сокращении не были соблюдены правовые процедуры, а также, что им не выплатили соответствующие компенсации. По этой причине они объявили забастовку и подали в суд на фабрику.

Чэнь Цзинхуэй, Гу Цинэр

Оригинал на английском: The Epoch Times