Протягом тривалого часу тяжке становище етнічних меншин у східному Туркестані (Сіньцзяні), де проживає більшість уйгур, було майже повністю затінено подіями в Тибеті.
#img_left#Ймовірно, це результат тиску і політики терору китайського режиму, який таким чином контролює увагу ЗМІ та громадськості в цілому. Отже, якщо б ми запитали людей про події в Сіньцзяні кілька років тому, то, швидше за все, почули б дуже мало або навіть зовсім нічого, якщо тільки це не мало до них особливого стосунку. Навіть зараз у моїх розмовах багато людей вказують, що до недавнього часу вони гадки не мали про Сіньцзян або про те, що етнічні групи там зазнають репресій.
Подібна непоінформованість широко поширена, і, навіть незважаючи на недавнє підвищення уваги засобів масової інформації, цим подіям, як і раніше приділяють занадто мало уваги. В основному ЗМІ повідомляють, що після боротьби за незалежність і двох нетривалих спроб утворення невеликих республік у першій половині минулого століття, Сіньцзян був узятий під контроль китайською компартією, коли «Народно-визвольна армія» в 1949 році вторглася на її територію. Ці події повинні розглядатися як вторгнення з військовими цілями та із застосуванням кровопролиття. Відразу після анексії почалася широкомасштабне розроблення ресурсів області, які включають значні резерви нафти і природного газу. У 1955 році Сіньцзян став так званою автономною областю. Однак, як і у випадках з усіма такими областями, наприклад, Внутрішньою Монголією, в якій автономія була встановлена після захоплення в середині 19 століття, свободи у них практично немає.
Сьогодні стало широко відомо, що жителі Сіньцзяну перенесли багато потрясінь, подібно до тибетців. Така ситуація — результат ненависті й презирства, що демонструються політикою китайського режиму. Репресії відбуваються постійно і служать для посилення напруженості в регіоні. Крім того, якби ви опинилися в східних областях Китаю, ви, напевно, звернули б увагу на безліч уйгурів, що намагаються вижити у важких умовах. У суспільстві про них поширюють чутки як про неблагонадійних людей, дрібних злочинців. Вони також є об’єктом постійної жорстокої дискримінації з боку більшості ханьців (китайців), які не виявляють ніякої стурбованості по відношенню до насаджуваних стереотипів і причин тяжкого положення уйгурів.
На жаль, для уйгурів проблеми Сіньцзяну поступаються тибетським проблемам, які мають ряд переваг в очах людей. Як і для релігій, і для міжнародної аудиторії тибетський буддизм має багато привабливих і екзотичних елементів. Наприклад, історія пошуку Далай-лами, а також вірування, що оточують його статус. Це цікаво навіть людині, що не розділяє буддійські переконання. У той час як уйгури мають нещастя бути мусульманами, чия репутація нині зіпсована багатьма компрометуючими подіями. І хоча Ребія Кадір також викликає інтерес у світової спільноти, подібно до Далай-лами, але через значні культурні та релігійні відмінності між двома автономними областями їй доведеться докласти неймовірні зусилля для того, щоб проблеми Сіньцзяну отримали такий же рівень міжнародної уваги, як і Тибет.
Крім того, ми не повинні піддаватися заявам уряду Китаю, що стверджують, ніби вирішення проблеми може бути досягнуте через політичні кампанії і спроби розширити розуміння проблеми на міжнародному рівні. Китайська влада, починаючи з 1949 року, постійно демонструє, що робить тільки те, що їй необхідно, в незалежності від думки більш широкого міжнародного співтовариства. Спосіб, яким компартія Китаю досягає своїх політичних цілей, нагадує приклад, коли в’язням, що носять гамівні сорочки, не подобається носити їх, але, якщо вони чинять опір, їх затягують лише тугіше. Якщо Ребія Кадір дійсно припинить діяти подібно до Далай-лами, то в такому випадку ми, можливо, побачимо щось більше, ніж ряд міжнародних візитів і короткочасну увагу ЗМІ, що протягом десятиліть не приводило до жодних реальних успіхів. Якщо тільки, звичайно, в Пекіні якимось чином не відбудуться істотні зміни.
Автор Роберт Бернс — австралійський коментатор, міжнародний аналітик.
