Чи багато держав виставляють на загальний огляд те, яким нелюдським тортурам піддають підозрюваних у скоєнні злочинів? Росія і Китай не соромляться так робити.
Російські ЗМІ повідомили, що під час допиту одному підозрюваному в нападі на концертний зал силовики відрізали частину вуха і змусили з’їсти, інших били струмом по геніталіях. Китай застосовує подібне жорстоке поводження до ув’язнених, яких звинувачують у публікації “сепаратистських” книг.
Три роки тому китайські ЗМІ повідомили про те, що Саттар Савут, колишній голова уйгурського регіонального управління освіти, і Ширзат Бавудун, колишній заступник секретаря місцевого регіонального комітету з політичних і правових питань, зі сльозами на очах попросили вибачення за свої “злочинні” сепаратистські дії. Їм було вже за 60 років. Очевидно, що їх катували, і китайські офіційні ЗМІ з гордістю пропонували своїм читачам знімки, які явно підтверджують це.
Таємні тортури — це одна справа, а публічне висвітлення тортур — зовсім інша. Російські органи держбезпеки, мабуть, хотіли заспокоїти гнів і втішити родичів загиблих унаслідок теракту, а також послати сигнал своїм внутрішнім і міжнародним ворогам. Китай такими повідомленнями хоче публічно принизити лідерів “сепаратистів”, залишити уйгурів без своїх героїв і залякати борців за незалежність.
На думку правозахисних організацій, і Путін, і Сі Цзіньпін перетворили прославляння тортур на стратегію. Але чи досягли вони своїх цілей?
Одразу після теракту в Москві міжнародна спільнота одностайно виявила співчуття жертвам. Однак, після повідомлень про тортури, багато хто замислився, чи не є державний тероризм у Росії більш серйозною проблемою, ніж тероризм за кордоном. Правозахисні організації опублікували звіти з критикою тортур і того, як поліція розслідувала московський теракт.
Порушуючи права підозрюваних, у яких би злочинах їх не звинувачували, обидві держави продемонстрували, що готові ігнорувати як міжнародне право, так і свої власні закони. Хто несе відповідальність за цю нелюдську жорстокість? Чи винна в цьому одна людина, чи це інституційна проблема? За повідомленнями, співробітникам російських державних ЗМІ було дано чітку вказівку опублікувати кадри тортур підозрюваних у тероризмі в “Крокус Сіті Холі” як “превентивний захід”.
В умовах путінського режиму, який вступає у двадцять п’ятий рік свого правління, очевидно, що жодна людина або організація не можуть ухвалювати незалежні рішення з такого чутливого питання.
Критика Путіним попередження США про підготовку теракту ІДІЛ і безглузде покладання відповідальності на Україну свідчать як про цинізм, так і про психічну неврівноваженість.
Сі Цзіньпін, заявивши раніше, що іслам — це психічне захворювання, яке необхідно лікувати, випередив свого друга Путіна в приверненні уваги світової спільноти до своїх власних психічних проблем. Можливо, Сі Цзіньпіна все ще переслідують травматичні спогади про Культурну революцію, коли голова Мао, якого він шанував, піддав тортурам його батька.
Ми не можемо проникнути у свідомість Сі Цзіньпіна або Путіна. Однак те, що два світових лідери публічно прославляють тортури, створює серйозні проблеми для глобальної безпеки. Якщо ми не можемо розраховувати на їхню психічну стабільність, то не можемо передбачити їхні майбутні дії, виходячи з парадигми раціональності. Від країн Балтії до Тайваню — іскра, здатна розпалити глобальну пожежу, може виникнути в будь-який момент.
За матеріалами
