Публікуємо четверту частину подорожніх нотаток Ігоря Борзаковського, який відвідав Індію і Непал. Тут він розповідає про те, що з ним сталося під час поїздки в місто Дармсала.
| Читайте також: |
Мій новий друг Намдаков — монах-бон, що працює в уряді Тибету у вигнанні як представник релігії Бон. Офіс цього уряду, яким керує Далай-Лама, розташований у Дармсалі в районі Кансі.
Монах-бон, який працює в уряді Тибету у вигнанні. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
У Кансі багато міністерств, практично всі міністерства, які є в будь-якій країні, — Мін’юст, Мінфін, МОЗ та інші. Тут також розташована багатюща бібліотека, де зберігаються древні цінні екземпляри книг. Через брак часу я до бібліотеки не потрапив.
У Дармсалі в районі Микрулганж розташована резиденція Далай-Лами. На території великого красивого храму багато ченців, прочан. Тут же розташований невеликий гарний будиночок, де й живе Далай-Лама.
Далай-Ламу в Індії дуже люблять і шанують не тільки тибетці, а й індуси.
У будинку індійської сім’ї, де я жив деякий час, на стіні теж висить портрет Далай-Лами. Його портрети є практично в кожному офісі, готелі, будинку, кафе, в будь-якому приміщенні.
У Дармсалі в основному проживають тибетці, відсотків 70—80, решта — індуси. Часто зустрічаються туристи-європейці.
Зустрів навіть хлопців з України, з Одеси, трохи поспілкувалися. Але індуси і тибетці все ж вразили мене більше — вони відрізняються щирістю і дружелюбністю.
Багато всяких хіпі, неформалів європейського вигляду, з дредами, довгим волоссям, бородами, такі веселі хлопці, які співають, танцюють, радіють життю.
У порівнянні з Делі Дармсала — просто рай. Місто розташоване на гірських схилах Гімалаїв, деякі райони (близько 10) розташовані на пристойній відстані один від одного, тут протікає красива гірська річка з кришталево чистою водою, там я купався під водоспадом і в природних ваннах — маленьких озерцях.
Дармсала. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Багато спілкувався з торговцями, перехожими, ченцями. Говорили про окупацію Тибету, про репресії тибетців, про релігію, знаходили спільні теми, було дуже цікаво.
Індуси дуже добрі, спокійні люди.
Дармсала, індійські жінки перуть одяг. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Якось бачив пару п’яних індусів — було велике свято Холі, на вулицях багато людей, всі радіють, співають, мажуть обличчя червоною фарбою, мені теж мазнули лоб трохи. А в звичайні дні п’яних немає.
Дивно те, що я жодного разу не бачив проявів агресії або злоби. Живуть спокійно, розмірено, з добротою. Вузькі вулички, жвавий рух, люди, корови, гул від сигналів машин — здається, все хаотичним, проте є в цьому якийсь невловимий порядок, тому що, незважаючи на удаваний хаос, аварій чи якихось сутичок я не бачив.
Усі індуси, яких зустрічав, дуже добродушні, тибетці трохи відрізняються — у них відчувається благородство і глибина душі.
Багато жебраків — жінки з маленькими дітьми, каліки. Деяких, я підозрюю, спеціально калічать, щоб вони потім заробляли таким чином. Але, що цікаво, серед жебраків я не бачив жодного тибетця.
Дуже багато магазинів, великих і маленьких, де продаються сувеніри, амулети буддійської і тибетської релігій. Дуже мені сподобалися полотна, де зображені мандали, янтри, які художники малюють прямо на вулиці, тут же й продають. Дуже красиво, професійно та цікаво — класичні сюжети буддійської релігії, зображення Сансари, Будд і різних сюжетів з буддійської релігії.
Оселився я в готелі за 600 рупій ($12). Все тут мене влаштовувало — Інтернет, гарячий душ, зручне ліжко, загалом, все чудово, але… дорогувато. На другий день полетіла система в нетбуці, і слава Богу, тому що дуже багато я спілкувався по Інтернету, і на це йшло багато часу. З готелю я пішов, вирішив підшукати житло подешевше, а то й зовсім оселитися в наметі.
У пошуках житла забрів у маленьку чайну, де познайомився з монахом років 50-ти. Попили з ним чай намкінча, який в Індії всі п’ють. Його складові: чорний чай, молоко, трохи солі, цукор і спеції — все це вариться деякий час і подається в маленькому стаканчику грам 100—200. Мені цей чай дуже сподобався.
У пошуках рівної площадки для намету на крутому високому схилі, зарослому соснами, я поступово спустився до річки, на березі якої стояв невеликий двоповерховий будиночок, тут розговорився з дівчиною, яка підійшла до мене. Ми познайомилися — її звали Сіма, вона запросила мене в гості на чай і провела в будиночок на другий поверх.
Сіма. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
У кімнаті, куди ми ввійшли, вогнище горіло прямо на підлозі і без димаря, дим піднімався вгору і виходив у щілину під дахом. Від вогнища тепло й затишно, від вогню не відірвати очей. Я познайомився з мамою дівчини на ім’я Курміла — спокійна, мовчазна, благородна жінка.
Курміла. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Поки ми пили чай, прийшов глава сім’ї Маделан — посмішка на весь рот, такий добродушний веселун, душа нарозхрист: «Хелло, френд, хау а ю?»
Маделан. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Так і закінчилися мої пошуки дешевого житла — вийшло й зовсім безкоштовно.
Решту 5 днів я жив сам на першому поверсі. Дуже красиве місце — гори, річка шумить, птахи співають.
Наступного дня після того, як я оселився в будиночку, з моїм новим знайомим ченцем ми ходили в сусідній район Бакс, там величезний водоспад, багато туристів. В основному туристи з Індії.
