Представляємо третю частину подорожніх нотаток українця Ігоря Борзаковського, який подорожував до Індії і Непалу. Тут він продовжує розповідати про деякі цікаві аспекти індійського побуту.
| Читайте також: |
Їжа — нормальна
В Інтернеті багато інформації, що в Індії все брудне, їжа погана, важкі розлади шлунку. Однак нічого цього не було. Ну, щоправда, я сильно не об’їдався, їв переважно фрукти і овочі. В індійській родині, де я жив, їв усе, що вони їдять, мені все подобалося. Воду, як і в нас, з-під крана пити не можна, краще купувати. Найдешевша вода коштує 12 рупій 1 літр (приблизно 2 гривні).
Сіма готує їжу. У будинку її батьків я зупинився на кілька днів. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Індуси люблять свою країну
Ще ось що хочу сказати. Всі, з ким мені доводилося спілкуватися, — і тибетці, й індуси,— всі відгукувалися про Індію з великою симпатією, говорили, що це вільна країна і їм дуже подобається жити тут. На відміну від Індії, про Україну дуже мало людей скаже: «О, Україна класна країна, тут так добре живеться». Тут же, навпаки, я не зустрічав жодного індійця, який сказав би, що його країна погана.
Індійські дівчатка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Індію дуже не любить Китай, оскільки тут надали притулок Далай-Ламі після того, як він залишив Тибет у зв’язку з окупацією його компартією Китаю, і сюди ж постійно й у великій кількості емігрує багато тибетців. Найбільша діаспора тибетців проживає в Дармсалі, тому що це кордон з Тибетом, ну, і, звичайно, тому що тут Далай-Лама. Багато тибетців живе в районі Делі — Наджмукатіла, де я зупинявся в перший день приїзду в Делі.
Про сміття
Один з неприємних моментів — в Індії дуже багато сміття. Не знаю з чим це пов’язано, але все сміття кидають прямо під ноги. Правда, прибирають часто і тут же самі знову накидають. І велика проблема в Індії знайти смітник — ходиш-ходиш з папірцем, шукаєш-шукаєш, куди його викинути …
Про корів
Корови ходять вільно вулицями скрізь, навіть у приміщенні залізничного вокзалу бачив. У сім’ї, де я жив у Дармсалі, маленьке теля біля будинку пасеться. Я запитав у Сіми [дівчини, в будинку якої я зупинився]:
— А де ваша корова?
— Постаріла і померла.
— У вас корів не вбивають?
— Ні, у нас корів не вбивають, гріх великий, вона живе, поки сама не помре.
Корови і сміття на вулицях Індії — звичайна справа. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Добросердність
Люди тут, в основному, всі добродушні й веселі, дуже рідко можна побачити прояви злості та агресії, принаймні, набагато рідше, ніж у нас. Тут панує атмосфера спокою і добродушності.
Індія, Рішікеш. Сім’я, у якої я зупинився. Індійці — добродушний і веселий народ. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Якось на задвірках у Дармсалі дивлюся — із-за рогу величезний пес прямо на мене йде. Вигляд у нього такий привітний і миролюбний, що злякатися мені навіть в голову не прийшло. Підбігла дівчинка, зупинила пса. Потім ми ще раз зустрілися з цим премилим псом і поспілкувалися з ним. Я його на прощання сфотографував. Тут навіть собаки добродушні. І сам ти змінюєшся, коли тут живеш. З обличчя не сходить посмішка. Коли зустрічав на дорозі ченців, виходив незримий контакт, посміхалися один одному. Багато ченців просто випромінюють відкритість і добродушність.
Природно, коли бачать білу людину, тим більше з фотоапаратом, усі розуміють, що це турист, та пропонують різні послуги, таксі, кімнати, зайти в їхню палатку купити щось. Це все в дуже такій неагресивній формі, просто жестом показуєш «ні» і далі тебе не чіпають.
