Давно обговорювана угода про “Силу Сибіру 2” (POS2) — трубопровід, який, після можливого завершення, перекачуватиме газ із Західного Сибіру до Китаю через Монголію — стала символом односторонніх і дещо образливих відносин між Китаєм і Росією з початком війни в Україні. Це не найкращі новини для Москви.
Напередодні нещодавнього візиту Сі Цзіньпіна до Росії Путін сміливо заявив, що угода про газопровід готова до підписання, передчасно назвавши її “угодою століття”. Але Сі, незворушний від такого надмірного завзяття, відмовився що-небудь підписувати. В офіційних заявах, зроблених Сі під час зустрічей, не було жодної згадки про POS2. У підсумковому спільному комюніке розчарований Путін зміг прокоментувати лише те, що ще потрібно провести роботу “з вивчення та узгодження”.
У цьому контексті слід розглядати прощальні слова Сі, сказані Путіну, в яких йшлося про “прийдешні зміни, подібних яким не бачили вже століття”, які “ми можемо просувати вперед разом”. Китайські оглядачі проаналізували ці слова з точки зору кожного нюансу, але цілком очевидно, що Сі представляв себе з Путіним номінально на його боці, як лідера ревізіоністського нападу на ліберальний світовий порядок.
Бачення Пекіном сторіччя Китайської Народної Республіки у 2049 році — це глобальний тріумф “повністю розвиненого, багатого і могутнього Китаю”. Це не включатиме поділ влади з хаотичною російською клептократією.
Чим більше Сі зосереджуватиме свої зусилля на досягненні “китайської мрії”, тим безжальніше його політичний і економічний примус буде спрямований на Путіна і Росію, і тим слабшими і залежнішими ставатимуть обидва, The Telegraph.
Ревізіоністські цілі Сі передбачають стирання сорому за історичні територіальні втрати. Він встановив комуністичну владу в Гонконзі, прагне зробити те ж саме на Тайвані і, без сумніву, має ті ж самі амбіції щодо 600 000 квадратних кілометрів — втричі більших за Британію — які царська Росія вирвала з-під контролю Маньчжурії за Айгунським і Пекінським договорами.
Ця територія охоплює частину Сибіру, з якої, згідно з широко розрекламованим контрактом POS2, видобуватимуться ресурси для продажу Китаю.
Оскільки режим Комуністичної партії Китаю отримує значну частину того, що він демонструє як “легітимність”, від цих реваншистських кампаній, платити Путіну за сибірські ресурси здається схожим на викуп родинного срібла у злодія. Пекін розглядає втрату монгольських земель так само, враховуючи вирішальну роль Радянського Союзу у відриві Монголії від залишків китайської влади на початку 20-го століття.
Транскордонна економічна діяльність у Сибіру незліченних китайських громад, у тому числі в Хабаровську і Владивостоці, вже негласно відроджує історичні претензії Китаю на цей багатий на ресурси і стратегічно важливий регіон. Протягом десятиліть китайські гангстери контрабандою вивозили дорогоцінні ресурси Сибіру назад до Китаю через вразливий кордон — часто у змові з російськими злочинцями. Це явне порушення російського суверенітету.
Очевидно, що катастрофічний напад Путіна на Україну не лише відвернув увагу кремлівського лідера від 4200-кілометрового кордону Росії з Китаєм, але й призвів до передислокації кількох тисяч військових від кордону, який вони, власне, повинні охороняти. Тим часом китайці залишаються зосередженими.
Амбіції Сі Цзіньпіна щодо “великого омолодження Китаю” крок за кроком реалізуються на російській землі.
