Міжнародні організації, що сприяють обміну ідеями та даними, є глобальним благом. Однак, коли ці організації починають диктувати громадянам різних країн, що їм можна робити, а чого не можна, вони стають чимось зовсім іншим. Жодна тоталітарна диктатура, що поважає себе, ніколи не допустить такого втручання у своє правління, тоді як жодна раціональна демократія не потерпить передачі управління на аутсорсинг. Ентузіазм щодо такого інституту може виходити тільки від національних лідерів, які обслуговують чужі інтереси або піддані примусу.
Північна Корея (Корейська Народна Демократична Республіка), диктатура, керована чотирма поколіннями сім’ї Кім, відома концентраційними таборами та звичкою страчувати високопосадовців, щойно отримала трирічний термін повноважень у Виконавчій раді Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). КНДР представлятиме регіон Південно-східної Азії.
ВООЗ не претендує на роль оплоту демократії та прав людини. Генеральний директор ВООЗ — це колишній міністр у диктаторському уряді, обвинуваченому в порушенні прав людини. Співголова Робочої групи ВООЗ з Міжнародних медико-санітарних правил (WGIHR) із Саудівської Аравії нещодавно заявив, що суворіші обмеження прав людини доречні, коли ВООЗ вважає це за необхідне. Тож надання такого впливу Північній Кореї не є чимось незвичайним.
Протягом наступних двох років відносини з ВООЗ зміняться. Держави “зобов’яжуть” слідувати всім майбутнім рекомендаціям (стаття 13А) щодо управління надзвичайними ситуаціями в галузі охорони здоров’я. Масштабна програма епіднагляду, вартість якої більш ніж утричі перевищує річний бюджет ВООЗ, спрямована на виявлення загроз у біосфері. Державам необхідно активно відкидати запропоновані поправки до Міжнародних медико-санітарних правил, інакше диктат Генерального директора ВООЗ набуде чинності відповідно до міжнародного права. Можна взагалі вийти з ВООЗ. Процес виходу не швидкий, тому його не варто відкладати.
За 2 роки, коли поправки до WGIHR наберуть чинності, ця організація, керована комбінацією диктаторських режимів, західних бюрократів, корпоративних і приватних спонсорів, вказуватиме нам, чи можемо ми працювати, бачитися зі своїми сім’ями або подорожувати. Вони вказуватимуть, коли нас потрібно ізолювати, обстежити, протестувати та ввести нам ін’єкції (стаття 18). Вони “зобов’язуються” слідувати довгому списку директив і придушувати нашу незгоду, якщо ми будемо скаржитися (поправка до статті 33).
Ми можемо бути впевнені, що сім’я Кімів, яка править Північною Кореєю, не має наміру отримувати вказівки купки швейцарських кар’єристів про те, як слід керувати своїм народом. Північнокорейський лідер розуміє, що люди, яким платять за пошук загроз, знайдуть їх. Він знає, що справжні пандемії рідкісні. Але він явно зацікавлений у тому, щоб західні суспільства купилися на це, щоб спостерігати як нас віднесе течією.
Програма боротьби з пандеміями не є проблемою для таких країн, як Північна Корея або Китай, де свобода людей вже залежить від волі уряду. Але вона є прокляттям для країн, де уряд нібито існує з волі народу. Чому ж наші лідери йдуть на це?
Клаус Шваб, голова Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), хвалиться, що це тому, що його організація “проникла” в наші кабінети. Багато нинішніх і недавніх західних лідерів є випускниками його школи комплаєнсу. Вигоди, отримані ними внаслідок реагування на COVID, підтвердили його корпоративно-авторитарну модель. Політикам, які залежать від щедрості багатіїв, буде важко кинути їм виклик. Ті, хто найбільш поступливий, безсумнівно, вже досягли успіху.
Чи важливо все це, залежить від точки зору людини. Збереження своїх прав вимагає зусиль і пов’язане з ризиком, зокрема для сім’ї та друзів, про що добре знає багато хто в Північній Кореї. Зберігати невігластво й підлесливість простіше, принаймні протягом якогось часу. Особиста свобода — це гарне гасло, але воно стає незручним для лівих мільярдерів, коли підриває їхні потреби. Вони завжди готові виправдати будь-яке необхідне пригнічення від їхнього імені в ім’я “вищого блага”.
Ми можемо вирішити взяти на себе відповідальність за своє життя, свою охорону здоров’я і свою країну. Ми можемо вирішити, що ухвалення рішень на рівні спільноти є життєво важливим, а заходи у відповідь завжди повинні відповідати місцевим потребам. Ця парадигма все ще має сенс. Ми змінили її на користь розробників програмного забезпечення та фармацевтичних компаній, які від цього тільки виграють.
Зрештою, не має значення, чи входить Північна Корея до складу Виконавчої ради ВООЗ. Якщо ми вирішимо, що ВООЗ повинна диктувати нам, як справлятися з основними проблемами в нашому житті, то нам просто доведеться зіткнутися з тим, що з цього випливає. Ми будемо самі собі ворогами, набагато більшими, ніж Північна Корея. Порівняно з іншими силами, які підривають наші демократії за допомогою цієї надзвичайної програми, східноазійська країна навряд чи має значення.
Думка, висловлена в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображає точку зору The Epoch Times.
За The Epoch Times USA
