Південнокорейська комісія виявила докази того, що на жінок чинився тиск з метою змусити їх віддати своїх немовлят на усиновлення за кордон після пологів у фінансованих урядом установах, де тисячі людей перебували в ув’язненні та рабстві з 1960-х по 1980-ті роки.
Доповідь Комісії зі встановлення істини і примирення, опублікована в понеділок, з’явилася за кілька років після того, як агентство розкрило інформацію про всиновлення дітей з найбільшої установи для так званих волоцюг, Brothers Home, яка відправляла дітей за кордон у рамках величезного, націленого на отримання прибутку підприємства, яке експлуатувало тисячі людей, що опинилися в пастці в комплексі в портовому місті Пусан. У 1970-х і 1980-х роках тисячі дітей і дорослих (багатьох із них схопили на вулиці) потрапили в рабство в таких установах, де зазвичай їх ґвалтували, били або вбивали.
Комісія була створена в грудні 2020 року для розгляду порушень прав людини, пов’язаних із минулими військовими урядами країни. Раніше вона вже визнавала минулі військові уряди країни відповідальними за звірства, вчинені в Brothers Home. В останній доповіді йдеться про чотири аналогічні об’єкти в містах Сеул і Тегу, а також у провінціях Південна Чхунчхон і Кьонгі. Як і в Brothers Home, ці об’єкти використовувалися для проведення урядових облав, спрямованих на благоустрій вулиць.
Ха Кум Чхоль, один зі слідчих комісії, каже, що, згідно із записами ув’язнених, у 1985 і 1986 роках із в’язниці Huimangwon у Тегу і Cheonseongwon у провінції Південна Чхунчхон було здійснено щонайменше 20 усиновлень. За ці два роки Південна Корея відправила за кордон понад 17 500 дітей, і тоді програма іноземного усиновлення досягла свого піку.
За словами Ха, діти, вилучені в ув’язнених у в’язницях Huimangwon і Cheonseongwon, здебільшого були новонародженими. Дітей передавали до двох агентств з усиновлення — Holt Children’s Services і Eastern Social Welfare Society, які потім влаштовували їх у сім’ї в США, Данії, Норвегії та Австралії. За словами Ха, більшість немовлят передали в ці агентства в день їхнього народження або наступного дня після нього, що свідчить про те, що їхнє всиновлення було визначено ще до народження.
Хоча в записах установ говориться, що деякі жінки подавали записки, в яких висловлювали свою згоду віддати дітей, інші записи свідчать про те, що на жінок чинився тиск, сказав Ха. У журналі обліку ув’язнених Huimangwon за 1985 рік 42-річна ув’язнена з ймовірними психічними розладами була відзначена як така, що «створює проблеми», оскільки вона відмовлялася віддавати свою дитину. Пізніше чиновники зазначили, що врешті-решт вона це зробила.
«Важко точно визначити, скільки ще прийомних дітей могло бути в інші роки», — каже Ха, посилаючись на обмеженість штату комісії. За словами Ха, комісія змогла переглянути записи про ув’язнених у Huimangwon тільки за 1985 і 1986 роки, і виявила 14 усиновлень. Ще шість усиновлень були пов’язані з ув’язненими Cheonseongwon.
На піку свого розвитку в’язниця Huimangwon налічувала близько 1400 ув’язнених, а Cheonseongwon — 1200. Але це все одно менше, ніж населення Brothers Home, яке перевищувало 3 000 осіб.
Завдяки документам, отриманим від офіційних осіб, законодавців або через запити громадської інформації, AP у 2019 році виявило прямі докази того, що 19 дітей було всиновлено з Brothers Home у період з 1979 до 1986 року, а також непрямі докази, які свідчать про ще щонайменше 51 усиновлення.
За останні шість десятиліть близько 200 000 південнокорейців були усиновлені в Сполучені Штати, Європу та Австралію, створивши, як вважається, найбільшу у світі діаспору усиновлених. Більшість усиновлень припала на 1970-80-ті роки, коли тодішні військові лідери Південної Кореї були націлені на економічне зростання і розглядали всиновлення як інструмент, що давав змогу скоротити кількість ротів, розв’язати «соціальну проблему» матерів, які не народжували, і зміцнити зв’язки з демократичним Заходом.
Комісія також проводить окреме розслідування щодо 367 корейських усиновлених у Європі, США та Австралії, які підозрюють, що їхнім біологічним походженням маніпулювали, щоб сприяти їхньому усиновленню. Очікується, що проміжний звіт у цій справі буде опубліковано пізніше цього року.
Комісія виявила й інші проблеми з правами людини в чотирьох установах, про які вона розповіла в понеділок, включно з Gaengsaengwon у Сеулі та Seonghyewon у провінції Gyeonggi. За словами Ха, кількість загиблих у цих установах була дуже великою — 262 ув’язнених із Gaengsaengwon 1980 року становили понад 25% від усього населення установи того року.
Близько 120 тіл ув’язнених Cheonseongwon було передано до місцевої медичної школи для анатомічної практики в період із 1982 до 1992 року, йдеться в повідомленні комісії. Більшість тіл передали до школи в день оголошення ув’язнених мертвими або наступного дня після цього, і немає жодних ознак того, що установа доклала зусиль для передачі тіл родичам, ідеться в повідомленні комісії.
Чисельність волоцюг у Південній Кореї досягла піку в 1980-х роках, коли тодішній військовий уряд посилив облави, щоб упорядкувати вулиці напередодні Азіатських ігор 1986 року та Олімпійських ігор 1988 року, що проходили в Сеулі. Південна Корея перейшла до демократії наприкінці 1980-х років і давно припинила практику захоплення безхатченків, інвалідів та дітей з вулиць і ув’язнення їх.
Заклад Brothers Home закрився 1988 року, через кілька місяців після того, як прокурор викрив злочини, що відбувалися в ньому. Зараз Seonghyewon управляє програмами соціального забезпечення для бездомних у місті Хвасон, а три інші установи змінили свої назви та послуги, які вони надають. Жодна з цих установ не дала коментарів після доповіді комісії.
За словами Лі Сан Хуна, одного з постійних членів комісії, «цим чотирьом місцям ув’язнення було дозволено продовжувати свою діяльність без будь-яких публічних розслідувань навіть після 1987 року», коли Brothers Home були викриті.
«Важливо, що ми розкрили всі подробиці порушень прав людини в (інших) в’язницях для волоцюг по всій країні, які були заховані протягом 37 років», — сказав він.
