#img_left#У Сеулі з його одинадцятьма мільйонами жителів, столиці одинадцятої за величиною економічної системи світу, можна знайти всю різноманітність південнокорейської кухні.
У сьогоднішньому світі постійних змін гастрономія часто залишається одним з небагатьох явищ минулого.
Як говорять етнографи, кухня змінюється повільніше, ніж одяг або житлові будинки. Це справедливо і для корейської кухні.
За часів династії Чосон, що тривала більше шестисот років, на Корею значно впливали китайські династії Юань і Мін, переконані конфуціанці. Це заклало основи столового етикету, і саме тоді отримала розвиток королівська кухня.
Конфуціанство проповідує скромність, простоту, і королівський двір жив скромно, за винятком великих свят – тоді влаштовувалися пишні бенкети.
Як у будні, так і в свята корейці їдять рис, суп, квашені овочі “кімчхі”, соєвий соус. Тарілки з невеликими порціями страв закривають увесь стіл.
Саме до королівського столу століттями завозилися традиційні страви з різних районів і рідкісні інгредієнти зі всієї країни. Рецепти трималися в секреті – їх знали тільки палацові кухарі.
Коли на початку двадцятого століття монархія була повалена, королівські кулінари ненадовго залишилися без роботи, проте, скоро пристосували палацове меню для демократичних ресторанчиків. Саме тут ми бачимо ще одну рису корейської кухні – їжа на вулиці.
Солоні, солодкі, солодко-солоні страви цього виду кулінарії з’явилися під час японської окупації минулого століття. Сьогодні вони стали частиною звичайного раціону корейців, наприклад, тток – традиційні рисові солодощі, котрі їдять як денну закуску.
Справою життя Су Чін Кім стало розповсюдження корейської кухні за межами країни – через її спрощення і естетичне оновлення, при неухильному дотриманні традиційних принципів балансу і гармонії.
Пані Кім, яка знайшла джерело натхнення у французькій і японській кухні, відкрила кулінарну школу і стала консультантом кінематографа і телебачення.
Вона відкрита для нових ідей, але не втомлюється нагадувати про переваги традиційної корейської страви – кімчхі: “У цій страві багато ензимів, багато мінералів, вона дуже корисна для шкіри, від неї не повнішають. Наука довела, що вона містить безліч елементів, що дозволяють запобігти раку”.
Існує й інший різновид корейської кухні – так звана “храмова”. Ці страви подають в храмах послідовникам буддизму, релігії, що існує в Кореї вже шістнадцять століть.
Така їжа повинна бути простою, здоровою, не дуже гострою і не дуже солоною. Яскраві смаки можуть перешкодити чернечому способу життя, що будується на медитації, співпереживанні та дисципліні. Стіл буддійських ченців нічим не прикрашають. В основі страв – овочі, злаки, соя.
Завдання храмової кухні – живити не тільки тіло, але й душу.
Нарешті, ще одним варіантом корейської гастрономії став “фьюжн”. Це суміш Сходу і Заходу, спроба знайти гармонію між визнаними достоїнствами східної кухні та комфортом і простотою західного світу.
Тут можна влаштуватися за високим столом, і страви подадуть не всі відразу, а в звичній для європейців послідовності: спочатку закуску, потім одне або по черзі декілька основних блюд, за якими послідує десерт.
Проте палички – металеві або дерев’яні – залишаються незмінними.
“Країна ранкової свіжості” поєднує сьогодні всі свої грані – прогресивну сучасність з тисячолітньою історією, дух конкуренції і споживання з вічним пошуком абсолютної ефективності, точності і краси.
