Ще місяць тому повідомлення про різке зростання споживчих витрат у першому кварталі викликали неабиякий ентузіазм з приводу повернення Китаю до економічної могутності. Новина про те, що ці витрати призвели до того, що реальний валовий внутрішній продукт (ВВП) Китаю значно перевищив прогноз, відновила розмови про те, що Китай перевершить Сполучені Штати як найбільшу економіку світу.
Але навіть тоді, якщо поглянути на цифри в заголовках, можна було засумніватися в завищеному ентузіазмі. Тепер новини про імпорт-експорт за квітень підтверджують цей скептицизм.
Загальний обсяг імпорту товарів і послуг з інших країн світу у квітні виявився на 7,9 відсотка нижчим за рівень минулого року, що особливо примітно, оскільки на той час Китай все ще перебував під значними обмеженнями “нульового COVID-19”. Імпорт із Південної Кореї, який вважають дзвіночком майбутньої активності, впав на 26,5 відсотка. Експорт зріс, що стало несподіванкою з огляду на слабкість американського та європейського ринків. Однак, бувши на 8,5 відсотка вищим за рівень річної давності, він все ще демонструє помітне уповільнення порівняно з березневим зростанням на 14,8 відсотка.
Слабкий імпорт малює картину найближчих економічних проблем Китаю, що складається з двох частин. Перша з них пропонує погляд на китайського споживача. Хоча Китай характеризують як “фабрику світу”, значна частина споживчих товарів надходить до країни з-за кордону. Нещодавні явні ознаки зниження цього потоку говорять про те, що так званий “реванш” споживчих витрат не є ані таким широким, ані таким тривалим, як стверджують ентузіасти. Ще місяць тому було очевидно, що цей сплеск витрат зосередився на предметах розкоші, особливо на споживчих послугах високого класу. Дані щодо імпорту, схоже, підтверджують, що ці витрати не поширилися на переважну більшість китайців із низькими та середніми доходами.
Друга частина присвячена діловій активності в Китаї. Велика частка китайського бізнесу, особливо експортна машина країни, яку так вихваляють, залежить від імпорту деталей і компонентів. Загальне падіння імпорту свідчить про те, що ці заводи менш активні, ніж могли б бути. У цьому відношенні примітне падіння імпорту напівпровідників на 15,3 відсотка. Збірка електроніки залишається значною частиною китайського бізнесу, і цей показник свідчить про те, що до буму ще далеко. Підсилює цю картину відкрита стурбованість Пекіна з приводу незначного зростання інвестицій у приватний бізнес. За останніми даними, він показав зростання всього на 0,6 відсотка порівняно з рівнем минулого року.
Новини щодо експорту менш драматичні, але навряд чи райдужні. Щодо цього навіть міністерство статистики виступило з попередженням. “Ситуація за кордоном, — йшлося в доповіді, — все ще складна й нестабільна, недостатній внутрішній попит залишається помітним, і основа для відновлення економіки ще не міцна”.
Мало того, що темпи зростання різко сповільнилися, квітень також приніс новини про зниження експортних замовлень, згідно з офіційним звітом менеджерів з виробничих закупівель Пекіна. З огляду на те, що центральні банки в Європі та США підвищують відсоткові ставки для боротьби з інфляцією, а в обох цих важливих економічних регіонах існує перспектива рецесії, немає особливих причин очікувати позитивних змін у цій картині найближчим часом.
На тлі таких новин економічні перспективи Китаю виглядають не настільки райдужними, як це було (принаймні, для декого) всього кілька тижнів тому. Особливо якщо Сполучені Штати та/або Європа впадуть у рецесію — що зовсім не є малоймовірним — Пекіну буде важко досягти цільового показника реального зростання в 5,0 відсотків у 2023 році.
Думка, висловлена в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображає точку зору The Epoch Times.
Мілтон Езраті працює редактором у The National Interest, що є філією Центру вивчення людського капіталу Університету Буффало (SUNY), а також головним економістом нью-йоркської комунікаційної компанії Vested. До приходу у Vested він працював головним ринковим стратегом та економістом у Lord, Abbett & Co. Він також часто пише для City Journal і регулярно веде блог для Forbes. Його остання книга називається “Тридцять завтрашніх днів: Наступні три десятиліття глобалізації, демографії та того, як ми будемо жити”.
За The Epoch Times USA
