Холодний довгий березень посміхнувся сонячними днями, і відразу ж галявинки з первоцвітів покрили схили кримських гір. Довгоочікувана благодать підняла в дорогу любителів гірських стежок і весняного цвітіння. На цей раз ми обрали свій маршрут до маловідомого водоспаду у верхів’ях річки Узунджа.
Дістатися до початку стежки можна з Севастополя на автобусі до села Джерельне, далі пішки. На автомобілі ви ще близько чотирьох кілометрів зможете проторувати свій шлях мальовничою гірською дорогою, оточеною скелями, на яких дивним чином зачепилися могутніми коренями реліктові ялівцеві дерева.
Стежка маршруту починається від поселення з кількох будинків, серед яких осібно розташувався невеликий приватний готель. Тут же біля огорожі можна залишити машину.
Йти легко і радісно: ґрунт підсохнув і не розповзається під ногами; груди наповнюються запашним чистим повітрям, а поруч шумить гірська річка.
Біля витоків водоспаду Узунджа.
Фото: Алла Лавриненко/The Epoch Times Україна
Наша стежка дереться вгору по схилу, огинаючи стародавні тисячолітні ялівці, кам’яні осипи і скельні утворення. Схили усипані блакитними пролісками, сонячними крокусами і білосніжними підсніжниками. Насичуючись сонячними променями, кожна травинка прагне розкритися у всій своїй красі. Навіть купини і камені, покриті, як пледом, ніжно-зеленим мохом, здаються особливо весняними.
Крутий підйом і щедре сонечко змушують поступово скидати одяг — відчувається, що кримська весна набирає силу. Але ось гірська річка, що супроводжує нас, перегороджує дорогу — саме час охолонути. Стрімкий потік льодової води змушує деяких учасників походу втратити рівновагу. Але сушити одяг ніколи — віджавши за допомогою рушника намоклі речі, рухаємося для розігріву інтенсивно вперед.
Через деякий час потрапляємо в листяний ліс, який широко розкинувся на пагорбах. Товстий килим з торішнього листя змінюється сніговим покривом. Ми знову потрапляємо в гості до Зими. Чітко простежується зміна рослинності з перепадом висот. Добре тим, хто захопив чоботи, не обманувшись теплим сонечком. До витоку водоспаду довелося йти вздовж річки Узунджа по коліно в снігу. Звуки лісу супроводжували нас на всьому шляху маршруту — то птах невідомий заспіває, то зашурчить під каменем мишка-полівка, то схожий на гавкіт собаки клич оленів застане зненацька.
Химерний малюнок — дерево себе лікує.
Фото: Алла Лавриненко/The Epoch Times Україна
І ось, нарешті, починаються каскади. Вийшовши з лісу, завмираємо від панорами, що захоплює дух. Перед нами вузька тіснина, прорізана потоками невтомної Узунджи, обривається вниз багатоступінчастим водоспадом. З одного боку каньйону тягнуться кольорові скельні обриви, біля основи яких виявляємо стоянку древніх і не дуже древніх людей. Кольорові вертикальні смуги на скелях пояснюються різноманіттям складу гірських порід, серед яких є туфові і марганцеві відкладення. Туфи, розмиваючись талими водами, утворюють рівне шорстке покриття на каменях і предметах, що потрапили у водойму.
Вдалині синіють вершини кримських гір, обриси яких стають все примарнішими і, нарешті, тануть вдалині, зливаючись із хмарами. Нам пощастило побачити могутній потік водоспаду, ревучий і співаючий одночасно. Легко переливаючись через перший уступ, він потім грайливо, піднімаючи фонтан кришталевих бризок і перламутрових бульбашок, кидався по середній частині русла, огинаючи перешкоди. На останньому відрізку падіння, отримавши повну свободу, білий від напруги водоспад люто зривався з останнього ступеня русла в шаленому танці, постійно змінюючи обриси і малюнок струменів. Витративши зайву енергію, потоки річки плавно несли свої води, каскадами переливалися з одного басейну в інший, гублячись далеко серед схилів ущелини, надаючи чарівності і гармонії каньйону з назвою Узунджа.
Кольорові скелі.
Фото: Алла Лавриненко/The Epoch Times Україна
Зворотний шлях під гору видався легким. На березі річки біля стежки вже стояли намети — хлопці з сніжної Росії приїхали зустрічати весну. На вогнищі грівся казанок, готувалася похідна вечеря. Як водиться, ми обмінялися яскравими враженнями та туристичними радами, не забувши набрати смачної води з гірської річки.
Зарядившись кожною клітинкою свого організму первозданною красою, ми продовжували свій шлях у променях західного сонця. М’яке помаранчеве світло огортало лісових мешканців, казково підкреслюючи тонкий малюнок на стовбурах дерев, пелюстках квітів і на зрізі кольорових каменів. Напоєне ароматом первоцвітів і ялівцю гірське чисте повітря, як ефір, наповнювало не тільки легені, але і свідомість. Серце ставало добрішим і чистішим, вдячність і співучасть до навколишньої живої, ранимої і безкорисливої щедрої краси наповнювала душу.
#img_gallery#
