Парова машина – це своєрідний двигун зовнішнього згорання, в якому відбувається перетворення потенційної теплової енергії нагрітої пари в механічний рух. Спалюючись, паливо нагріває котел, пар розширюючись тисне на поршень або лопатки турбіни. Потім рух передається іншим механічним частинам. Через те що котел відділений від парової машини, то можна використовувати практично будь-який вид палива. Що є суттєвою перевагою. З історичних записів Герона з Олександрії відомо, що вже в першому столітті існував пристрій, котрий приводиться в рух парою.
Спроби створити парові машини були в різних країнах Європи й Америки, в різні історичні часи: в античну епоху, в середньовіччя і в епоху Відродження, але тоді не було економічних умов для успішного ефективного використання цих установок. Першою паровою машиною, яка знайшла промислове застосування, була пожежна установка, розроблена англійським інженером Томасом Сейвері у 1698 році.
#img_left_nostream#У Росії також була побудована своя версія парової машини. У 1763 році винахідник І.І. Ползунов розробив конструкцію парової машини, здатну безпосередньо приводити в рух будь-які робочі механізми. Проект призначався для управління дмухалом і поданням повітря в плавильні печі. Ця парова машина була сконструйована в 1764 році й успішно використовувалася на гірничорудних заводах Алтаю.
Паровоз був одним з добре відомих механічних самохідних установок, де в якості двигуна використовувалася парова машина. Він широко використовувався з початку дев’ятнадцятого століття до середини двадцятого. Паровоз став основою для залізничного транспорту.
Винахід парових машин у свій час створив умови для суттєвого поступу в розвитку людства, а також став основою промислової революції XVIII століття.
