Країни, які готові послати свої команди до Пекіна, повинні зараз вирішити, чи стосується Олімпійських ігор порушення Китаєм прав людини. Якщо ці порушення важливі, усі країни повинні вирішити, що вони у зв’язку з цим збираються робити.
На перше питання легко відповісти. Олімпійський рух є гуманітарною силою. Його Статут свідчить: "Мета Олімпійських ігор полягає в тому, щоб спорт став на службу гармонійного розвитку людини з метою поліпшити всесвітнє співтовариство, яке зацікавлене в збереженні людської гідності".
Для канадських атлетів буде потворним лицемірством мовчки з усмішкою на обличчі марширувати під плакатами в країні, яка кидає до в’язниць, катує і страчує політичних в’язнів, у країні, що обмежує право на віросповідання і свободу слова.
Чи означає це, що атлети не повинні туди їхати взагалі? Деякі активісти вважають саме так. Коаліція груп, які захищають права людини, включаючи групу Олімпійські спостерігачі та "Репортери без кордонів", звертається до канадського Олімпійського комітету з проханням організувати протест Іграм або навіть бойкотувати їх.
Рабин Оттави Рувен Булка, адвокат у справах пожертвування органів, повідомив, що він закликатиме до бойкоту, якщо Китай не покладе край практиці видаляння органів у живих послідовників Фалуньгун. Китай заперечує це, проте недавній канадський звіт представив очевидні опосередковані докази.
Повний бойкот – це лише один варіант, проте він маловірогідний. Не ясно, чи зможе бойкот сприяти подальшому розвиткові демократії у Китаї. Звичайно, існує думка, що Олімпійські ігри в Китаї допоможуть зламати бар’єри між Китаєм і рештою частиною світу. Китай не зможе, ми сподіваємося, керувати світовими ЗМІ так, як він це робить із своїми власними.
Китайці побачать способи, які використовують у роботі іноземні ЗМІ, вони розмовлятимуть з іноземними спортсменами, і вимагатимуть змін від свого уряду. Принаймні така теорія. Насправді ж, уряд Китаю, імовірно, зможе тримати китайців на великій відстані від прибулих делегацій і ЗМІ.
Режим навіть захоче примусити своїх власних людей страждати, щоб представити світові «красу» цього ладу: уже надходять повідомлення про виселення людей з Пекіна без компенсації. Якщо ідея Олімпійських ігор направлена не тільки на медалі і комерційну операцію, то країни, які беруть участь у них, мають знайти спосіб використовувати цей захід на користь китайців.
Це означає, що такі люди, як рабин Булка, використовуватимуть ігри, як спосіб тиску. Федеральний уряд повинен зробити те ж саме. Спортсмени повинні зробити заяви до й під час Ігор, щоб показати своє засудження діяльності Китаю. Диктатури процвітають на запереченні.
Китай хоче, щоб світ прикинувся, що все чудово, що Тайвань і Тибет – щасливі члени китайської сім’ї, що Фалуньгун дійсно злий культ, члени якого заслуговують на те, щоб вони сидіти у в’язниці, що обов’язок уряду накладати цензуру на веб-сайти і газети та карати незалежних журналістів.
