Blog

Детей из интернатов нужно устраивать в семьи или детские дома семейного типа, поскольку после их окончания подросткам трудно начинать самостоятельную жизнь, говорят эксперты. Полностью реформировать интернатные учреждения государство собирается за 8 лет, но пока такие учреждения продолжают работать, и социальные работники прилагают немало усилий, чтобы подготовить их воспитанников к вхождению во взрослую жизнь.

#img_left#К каждому ребёнку нужен особый подход, так как у каждого своя жизненная история, рассказала Великой Эпохе Зинаида Кияница, кандидат педагогических наук и заместитель директора партнёрства «Каждому ребёнку». Часто такие дети не умеют тратить деньги и не представляют себе, как вести семейную жизнью.

«После окончания интерната им выдаются подъёмные деньги. У нас был такой мальчик, который потратил их на такси — за 100 километров поехал в своё село, расплатился за такси и всё. А дальше как жить?» — говорит опытный педагог и объясняет: дети не знают, что сколько стоит и откуда берутся деньги, поэтому подобных случаев очень много.

При необходимости за воспитанниками этих учреждений закрепляется наставник, которого принимает воспитанник интерната, говорит эксперт. Иногда молодые люди даже живут у этих наставников: вначале бесплатно, со временем начинают платить от части до полной суммы за проживание. Зинаида Кияница говорит, так делают потому, что молодые люди должны понимать: ничто не даётся бесплатно. Кроме того, их наставники проходят специальную подготовку.

Всем помочь нельзя. Люди разные, и у всех разные истории, у многих очень и очень глубокие проблемы

Зинаида Кияница, кандидат педагогических наук и заместитель директора партнёрства «Каждому ребёнку»

«Мы учим, как заниматься ребёнком — это очень важно, поскольку можно прийти, пообнимать этого ребёнка и рассказать, какой он хороший, а назавтра развернуться и уйти, и это будет ещё большая трагедия для этого ребёнка», — говорит Зинаида Кияница. Эксперт объясняет, что наставников учат не жалеть детей, ничего за них не делать — поддерживать в воспитаннике самостоятельность.

В случае, если дети не живут у наставников, работники организации «Каждому ребёнку» и социальные работники помогают выпускникам интернатов решить проблему с жильём и льготами — они предоставляются в том городе или селе, где их оставили. Кроме того, молодым людям помогают определиться с профессией, понять свои возможности, а также предупредить возможные риски. Однако, несмотря на разностороннюю помощь, не все истории выпускников интернатов счастливые, говорит Зинаида Кияница.

«Всем помочь нельзя, — говорит эксперт, — люди разные, и у всех разные истории, у многих очень и очень глубокие проблемы».

Зинаида Кияница рассказывает, что был случай, когда двое воспитанников интерната решили создать семью: у них был свой ребёнок, им помогали и наставник, и социальный работник, и сельсовет. Молодой семье выделили землю, предоставили жильё, работу и поддерживали финансово. Но всё же эта семья распалась: женщина осталась с ребёнком, а муж пошёл «не по тому пути».

Не всегда эти истории бывают успешными, несмотря на то, сколько любви, добра, тепла, денег и внимания было уделено этому ребенку, потому что если 18 лет до того его недолюбили, то надо намного больше дать

Зинаида Кияница

«Не всегда эти истории бывают успешными, несмотря на то, сколько любви, добра, тепла, денег и внимания было уделено этому ребенку, потому что если 18 лет до того его недолюбили, то надо намного больше дать», — говорит Зинаида Кияница.

Эксперт объясняет: очень важно для таких детей получить опыт жизни в семье, пусть он будет и отрицательным.

«Пусть он [опыт] тяжёлый, но он все же лучше, чем золотая клетка интерната, где всё тебе даётся, где всё вроде бы для тебя, но это всё заканчивается ровно, скажем, 20 июня после последнего звоночка в школе», — говорит она.

Однако, что бы ни делалось для подготовки воспитанников интернатов к взрослой жизни, Зинаида Кияница убеждена: ранний возраст — очень важный для их формирования, и в первую очередь нужно сделать всё возможное, чтобы эти дети не провели его в интернате.

Читайте также:

Украинских детей часто отправляют в интернаты из-за бедности

Дети должны расти в семье, а не в интернате — эксперты

Не отдавайте больных детей в интернаты – волонтёр

Дети из интернатов часто оказываются на улице — юрист

℗Второй подбородок — это избыточная мягкая ткань, образовавшаяся в области подбородка. Выглядит он совсем не эстетично. А в результате у обладателей этого дефекта могут возникнуть комплексы относительно собственной внешности. Как же быть?

Cher. Фото: Frederick M. Brown/Getty Images

Вопрос, как убрать второй подбородок, возникает не только у женщин в возрасте. У этой проблемы нет возрастных границ. И появляется она не только у женщин, но и у мужчин. Последние напрасно не уделяют ей должного внимания. Современные технологии позволяют не только вернуть прежний вид лицу, но и подтянуть его овал.

Почему появляется второй подбородок? Среди основных причин лишний вес (необязательно очень значительный), природное старение, слишком быстрое похудание, регулярный сон на мягких и высоких подушках, наследственность, проблемы гормонального фона, неправильное положение головы в течение дня (например, человек низко опускает голову или сутулится).

Причины появления второго подбородка мы выяснили. Перейдём к методам борьбы с этой неприятностью. Для избавления от этого недостатка существуют домашние методы, салонная косметология и хирургическое вмешательство.

Среди домашних методов:

1. Диеты (употребление жидкости, клетчатки (овощей и фруктов), отказ от алкоголя)
2. Самомассаж похлопывающими движениями в области подбородка
3. Ежедневная гимнастика — специальные упражнения для мышц лица
4. Контрастное умывание
5. Тонизирующие компрессы и маски

Специалист-косметолог в салоне предложит обладателю второго подбородка свои, профессиональные, методы борьбы с недостатком:

1. Пластический массаж для снятия отёчности и улучшения кровообращения. Делается 2 раза за год, курс лечения — 10 — 12 процедур.
2. Маски, моделирующие лицо. Они формируют овал лица, укрепляя мышцы.
3. Электролиполиз, метод, основанный на воздействии на жировые клетки электрических импульсов. С этой целью в подбородок вводят токопроводящие иглы. Пациент ощущает только лёгкое покалывание. Процедура при кожных заболеваниях, опухолях, эпилепсии, тромбофлебите, заболеваниях щитовидной железы, беременности, наличии кардиостимулятора.
4. Электромиостимуляция, гимнастика мышц лица при помощи электричества. Противопоказания те же, что и у предыдущего метода.
5. Озонотерапия.
6. Мезотерапия.

Современная хирургия может предложить такие методы, как ментопластика, липосакция, вживление имплантатов.

Не забывайте, прежде чем использовать любой из этих методов, надо проконсультироваться со специалистом.

***

Комментарий: редакция не несёт ответственности за содержание и мнения, изложенные в статьях со знаком Ⓟ.

Дітей з інтернатів потрібно влаштовувати в родини або до дитячих будинків сімейного типу, оскільки їм важко починати самостійне життя за стінами закладу, кажуть експерти. Повністю реформувати інтернатні заклади держава збирається за 8 років, але поки що такі установи продовжують працювати, і соціальні робітники докладають чимало зусиль, щоб підготувати їхніх вихованців до дорослого існування.

#img_left#Для кожної дитини потрібен особливий підхід, тому що в кожної своя життєва історія, розказала Великій Епосі Зінаїда Кияниця, кандидат педагогічних наук та заступник директора Міжнародної благодійної організації «Партнерство "Кожній дитині"». Часто такі діти не вміють витрачати гроші та не уявляють собі, як жити сімейним життям.

«Після закінчення інтернату їм видаються підйомні гроші. У нас був такий хлопчик, який витратив їх на таксі — за 100 кілометрів поїхав у своє село, розплатився за таксі і все. А далі як жити?», — каже досвідчений педагог і пояснює: діти не знають, що скільки коштує і звідки беруться гроші, тому подібних випадків дуже багато.

За необхідності за вихованцями цих закладів закріплюється наставник, якого приймає вихованець інтернату і якого він захоче мати, каже експерт. Інколи молоді люди навіть живуть у цих наставників: спочатку безкоштовно, і з часом починають сплачувати від частини до повної суми за проживання. Зінаїда Кияниця каже, так роблять тому, що молоді люди мають розуміти: нічого не дається безкоштовно. Крім того, їхні наставники проходять спеціальну підготовку.

«Ми навчаємо, як займатись дитиною — це дуже важливо, оскільки можна прийти, пообнімати цю дитину і розказати, яка вона добра, а назавтра розвернутись, і це буде ще більша трагедія для цієї дитини», — каже Зінаїда Кияниця. Експерт пояснює, що наставників вчать не жаліти дитину, не робити за неї нічого, натомість підтримувати в дитині самостійність.

Всім допомогти не можна. Люди різні і у кожного різна історія, і в багатьох є дуже і дуже глибокі проблеми

Зінаїда Кияниця, кандидат педагогічних наук та заступник директора Міжнародної благодійної організації «Партнерство "Кожній дитині"»

У випадку, якщо діти не живуть у наставників, працівники МБО «Партнерство "Кожній дитині"» та соціальні робітники допомагають випускникам інтернатів вирішити проблему з житлом та пільгами — вони надаються у тому місті чи селі, де дитина була покинута. Крім того, молодим людям допомагають визначитись із професією, зрозуміти їхні можливості, а також попередити можливі ризики. Але попри різносторонню допомогу, не всі історії випускників інтернатів щасливі, каже Зінаїда Кияниця.

«Всім допомогти не можна, — каже експерт, — люди різні і у кожного різна історія, і в багатьох є дуже і дуже глибокі проблеми».

Зінаїда Кияниця розповідає, що був випадок, коли двоє вихованців інтернату вирішили утворити родину: у них була своя дитина. Парі допомагали і наставник, і соціальний працівник, і сільрада. Молодій сім’ї виділили землю, надали житло, роботу та підтримували фінансово. Проте ця сім’я розпалась: жінка лишилась із дитиною, а чоловік пішов «не по тому шляху».

«Не завжди ці історії бувають успішними, не зважаючи на те, скільки любові, добра, тепла, грошей і уваги було приділено цій дитині, тому що якщо 18 років до того її не долюбили, то треба набагато більше дати», — говорить Зінаїда Кияниця.

Не завжди ці історії бувають успішними, не зважаючи на те, скільки любові, добра, тепла, грошей і уваги було приділено цій дитині, тому що якщо 18 років до того її не долюбили, то треба набагато більше дати

Зінаїда Кияниця

Експерт пояснює: дуже важливо для таких дітей отримати досвід життя у сім’ї, нехай він буде і негативним.

«Нехай він [досвід] важкий, але він все ж таки кращий, ніж золота клітка інтернату, де все тобі видається, де всі начебто для тебе, але все це для тебе закінчується рівно, скажімо, 20 червня після останнього дзвіночка в школі», — каже вона.

Проте, що б не робилось для підготовки вихованців інтернатів до дорослого життя, Зінаїда Кияниця переконана: ранній вік — дуже важливий для їхнього формування, і в першу чергу потрібно зробити все можливе, щоб ці діти не провели його в інтернаті.

Читайте також:

Діти мають виховуватись в сім’ї, а не в інтернаті — експерти

Через бідність українці здають дітей до інтернатів

Діти після закінчення інтернатів часто опиняються на вулиці — юрист

Не віддавайте хворих дітей до інтернатів — волонтер

У Криму триває цвітіння хризантем. Майже шістдесят років поспіль на території саду проводиться виставка під відкритим небом «Бал хризантем». Радує кримчан ця подія і в цьому році.

Голосуванням шанувальників квітки щороку вибирається Королева Бала. Важко віддати перевагу одному із представлених на суд глядача 350 сортів дрібноквіткових і крупноквіткових, стрілчастих і кучерявих, білих і зелених, золотих і бронзових красунь. Тим більше, що селекціонери Нікітського саду щорічно поповнюють колекцію.

«Цього разу світло побачили п’ять нових сортів квітів, що відрізняються високими декоративними якостями і тривалістю цвітіння, а також стійкістю до шкідників і хвороб. Одному з нових сортів дрібноквіткових хризантем присвоєно ім’я Сашенька. Золотистий колір його пелюсток, як промінчик сонця пізньої осені, народжує в душі оптимізм і впевненість», — розповів про роботу співробітників Нікітського ботанічного саду Геннадій Захаренко, заступник директора з наукової роботи.#img_gallery#

Для багатьох повсякденне життя так міцно пов’язане зі стресовими станами, що ми починаємо приймати це як належне. І навіть запевнення медиків про те, що близько 80% хвороб виникають від негативних переживань, ми пропускаємо повз вуха.

#img_left#Негативне мислення (думки, загальний психічний стан) і є джерелом негативних емоцій. Наприклад, постійний тривожний стан може підштовхнути людину до шкідливих звичок. Багато хто вважає, що куріння здатне знизити напруженість, однак це не так. Потрапляючи в залежність від свого стану, ми формуємо звички.

Відсутність самоконтролю, неорганізованість та імпульсивність також шкодять нашому здоров’ю. Схильні до цього люди вкорочують своє життя на 2 – 4 роки.

Інша крайність – байдужість до життя, відсутність цілей і сенсу в житті – одна з найбільш негативних. Люди з такими розладами часто мають поганий імунітет і схильність до захворювання Альцгеймера.

До цієї ж категорії негативних емоцій можна віднести зневіру та приреченість. У людей, які часто віддаються таким емоціям, в майбутньому можуть розвинутись судинні захворювання.

Підозріла людина, або той, хто вороже ставиться до оточуючих, має ризик захворіти на серцево-судинні захворювання. В організмі таких людей відбувається різке збільшення певного виду білка, це впливає на імунну систему і може призвести до розвитку цукрового діабету.

Трудоголізм – ще одна крайність в емоційних переживаннях, яка може стати причиною виникнення ряду захворювань – від психічних розладів до порушення обміну речовин і серцево-судинних захворювань.

Вміти контролювати свої негативні емоції – завдання не з легких. Раніше вважалося, що прояв своїх емоцій допомагає людині «розрядитися» і знову прийти до норми. Нещодавно проведені дослідження показали зворотне: позбавлення від негативних емоцій, зокрема, гніву, небезпечне для здоров’я. Виплеск гніву підтримує поганий настрій, збільшуючи при цьому інтенсивність руйнівних почуттів. При вираженні негативних емоцій у мозку виробляються певні хімічні речовини, які з часом викликають залежність. І людина на підсвідомому рівні буде просто шукати причину для гніву.

Психологи радять навчитися боротися зі своїми негативними почуттями, замінюючи їх більш позитивними.

Для приготування свинячих биточків по-українськи, нам знадобляться такі продукти:

• 600 г свинини
• 100 г сала
• 2 шт ріпчастої цибулі
• 1,5 склянки бульйону
• 2 зубчики часнику
• житній хліб
• чорний мелений перець
• зелень петрушки
• олія
• сіль

Свинячі битки по-українськи. Приготування:

Нарізану у вигляді битків свинину злегка відіб’ємо, посиплемо сіллю, перцем і трошки обсмажимо на олії. Цибулю дрібно наріжемо і обсмажимо.

На дно сотейника покладемо нарізане шматочками сало, зверху на нього — обсмажені битки і обсмажену цибулю, заллємо бульйоном і потушкуємо до готовності. Готові битки покладемо на шматочки обсмаженого на олії житнього хліба, поллємо соком, в якому тушкувалося м’ясо, посиплемо дрібно нарізаним часником і зеленню петрушки. На гарнір краще подати смажену картоплю або кушу.

Корисні поради:

Сире і варене м’ясо необхідно обробляти на різних дошках. Нарізають м’ясо (сире, варене, смажене) завжди поперек волокон.

Для приготовления свиных биточков по-украински, нам понадобятся такие продукты:

• 600 г свинины
• 100 г сала
• 2 шт репчатого лука
• 1,5 стакана бульона
• 2 зубчика чеснока
• ржаной хлеб
• чёрный молотый перец
• зелень петрушки
• растительное масло
• соль
  

Свиные битки по-украински. Приготовление:

Нарезанную в виде битков свинину слегка отобьём, посыплем солью, перцем и немножко обжарим на растительном масле. Лук мелко нарежем и обжарим.

На дно сотейника положим нарезанные кусочками сало, сверху на него — обжаренные битки и обжаренный лук, зальём бульоном и протушим до готовности. Готовые битки положим на кусочки обжаренного на растительном масле ржаного хлеба, польём соком, в котором тушилось мясо, посыплем мелко нарезанным чесноком и зеленью петрушки. На гарнир лучше подать жареную картошку или кушу.

Полезные советы:

Сырое и варёное мясо необходимо обрабатывать на разных разделочных досках. Нарезают мясо (сырое, варёное, жареное) всегда поперёк волокон.

В Крыму продолжается цветение хризантем. История коллекции этой древнейшей декоративной культуры в Никитском ботаническом саду началась с 14 сортов в начале девятнадцатого века. Почти шестьдесят лет на территории сада проводится выставка хризантем под открытым небом — Бал хризантем. Это событие радует крымчан и в этом году

Голосованием поклонников цветка каждый год выбирается Королева Бала. Трудно отдать предпочтение одной из представленных на суд зрителя 350 сортов мелкоцветковых и крупноцветковых, стрельчатых и кудрявых, белых и зелёных, золотых и бронзовых красавиц. Тем более, что увлечённые селекционеры Никитского сада ежегодно пополняют коллекцию.

«В этот раз свет увидели пять новых сортов цветов, отличающиеся высокими декоративными качествами и длительностью цветения, а также устойчивостью к вредителям и болезням. Одному из новых сортов мелкоцветковых хризантем присвоено имя Сашенька. Золотистый цвет его лепестков, как лучик солнца поздней осенью, рождает в душе оптимизм и уверенность», — рассказал о работе сотрудников Никитского ботанического сада Геннадий Сергеевич Захаренко, заместитель директора по научной работе.

Выставки хризантем проводятся в разных странах мира.

Самым фантазийным и разнообразным считается Праздник хризантемы в Японии, на котором кукол в человеческий рост одевают в национальные костюмы из цветов. Хризантема для японцев неразделима с образом солнца — даже иероглиф этих двух разных слов пишется одинаково. С древних времён она почитается как символ счастья, неувядающей красоты и долголетия. Много веков хризантему в Японии считают священным растением.

На Празднике хризантем осенью японцы украшают гирляндами и букетами свои дома, а девушек сравнивают с прелестью солнечного цветка. Древнее искусство созерцания прекрасного проявилось у японцев и в особых способах выращивания хризантем. Каскады цветов, плоские купола, перевёрнутый куст — неистощимая фантазия восточных мастеров создаёт шедевры дзен-кику.

Традиционное многовековое поклонение золотому цветку не мешает использовать цветы и стебли хризантем в национальной японской кухне. Сладости, вино, салаты, гарниры — разнообразие рецептов определяется богатством вкусовых оттенков и содержанием питательных веществ растения. Японцы верят, что совсем небольшое количество растения в рационе помогает пережить суровое время, сохранить жизненные силы и душевное равновесие.

Первые упоминания о хризантемах известны в трудах древних философов Китая, возраст которых порядка трёх тысяч лет. В природе насчитывается около 300 сортов дикорастущих хризантем. До семнадцатого века хризантема была известна преимущественно в Юго-Восточной Азии. Сейчас известно порядка 10 000 сортов всех оттенков и форм. По традиции китайские и японские селекционеры выращивают причудливые растения и дают им соответствующие названия: «Огонь под покрывалом из золотых нитей», «Пляска золотого ветра»…

В Европе хризантемы начали культивировать в восемнадцатом веке. Благодаря мореплавателям первые цветы были привезены в Голландию в семнадцатом веке, но не прижились там. Потребовалось ещё столетие, чтобы золотые цветы поселились на берегах Англии и начали своё путешествие по Европе.

Цветы поздних сортов под открытым небом могут радовать любителей хризантем в южных широтах до первых морозов. Стебель и бутон растения обладают иммунитетом к похолоданию, но раскрывшиеся лепестки погибают от заморозков.

Уникальные климатические условия, обусловленные мягкой зимой, близостью моря и защищённостью горами, дарит возможность ценителям наслаждаться цветением великолепной клумбы в Никитском саду с середины октября до начала декабря. Особенно трогательно выглядят последние хризантемы в саду в начале зимы — как в сказке ещё кружатся отдельные пары, бал закончился, но не хочется уходить.