Blog

Запорізька Січ завжди була оповита легендами та переказами. Багато таємниць береже земля Хортиці. Слава запорізьких козаків, непереможних воїнів гриміла далеко за межами України, і не один іноземний правитель мав за честь приєднати до своєї армії загін запорожців. Якою особливою силою володіли ці відважні вояки? Про це ми запитаємо у письменниці Марії Морозенко, у якої щойно вийшла друком нова книжка про кошового отамана Сірка.

Обкладинка книги Марії Морозенко про характерника Івана Сірка. Ілюстрація: Максим Паленко

— Хто такі характерники і яку роль вони відігравали у військових битвах?

— Якщо спинитися на семантиці слова характерник, очевидним є прихований підтекст його значення. Характерник — людина з характером, що, слідуючи за покликом серця та покладаючись на великий досвід попередників, сформувала свою стрижневу духовну основу і має власну (а не нав’язану будь-ким) систему понять і цінностей. У розрізі українського характерництва цілком співвідносну з потребами рідного народу.

Характерники — люди-воїни, вигартувані спеціальними військовими ритуалами, в ході яких зміцнюється фізична потуга людини та сила її духу (і це насамперед). Не дивно, що до чину характерництва доростали одиничні обранці з вибіркового молодецтва.

#img_left#Пройти основні випробування школи характерників вдавалося мізерній частці відчайдухів, здатних у подальшому володіти унікальними особливостями ведення бою. У дослідженнях теми натикалась на свідчення миттєвого руху характерників, що в очах ворогів видавався несусвітнім дивом. В одну мить воїн-характерник переміщався із лінії ворожої атаки. Відтак, направлені за призначенням кулі потрапляли у пустоту. З блискавичністю повертаючись на попереднє місце, характерники створювали ілюзію невразливості.

Понадвисокий рівень володіння мистецтвом ведення бою уберігав їх від смерті. Особливістю ж кожного характерника був звіриний стиль реакції на небезпеку. Приміром, про Івана Сірка говорили, що він мав вовчий нюх та розум, нерідко й сам обертався на вовка. Звідси ж його набуте ім’я Сірко. Втім, якщо заглибитись у реалії давньоруських часів, очевидним є культ вовка у війську русичів. Воїном-вовком, зокрема, був великий силач Добриня. Отож, на мою думку, люди наречені іменем воїн-вовк володіли унікальним військовим стилем, якого навчали люди особливої касти — волхви. Причому ж навчали суто обраних воїнів.

Характерники — люди-ясновидці, які пізнавши у ході ритуальних священнодійств знання волхвів, могли пророкувати події та бачити обриси майбутнього. Тому-то в бойових діях їм не було рівних, адже цим унікальним віщунам-стратегам було видно кінцевий результат бою, як і вдалі ходи, здатні принести перемогу.

Характерники — великі чарівники та ворожбити. У пошуках лексичного тлумачення слова найперше натикалася на таке визначення. Приміром, у словнику Бориса Грінченка характерник — чародій, колдун. Однак, як на мене, чарівництво характерників — це не що інше, як неприйняття більшістю людей надлюдських можливостей.

За сентенцією життя оріїв: Немає чудес, є тільки різні рівні знань. Характерники плекали у собі великі Знання, знайшовши тайнописи минулого у великій науці волхвів, яких християнська церква також називала ворожбитами. Не могли вразити характерників: вогонь, гостра шабля чи стріла, а тільки що срібна куля. Між іншим, такі дані збережено не тільки в народних легендах і переказах, а й у поважних польських хроніках козацької доби.

Характерники — цілителі, що мали свої окремішні рецепти лікування недужих та поранених. Загалом, це глибинна народна фітотерапія, посилена впливами на свідомість хворих. Нині ж відомо, що самосвідомість здатна керувати станом тіла, приводити людину як до зцілення, так і до недуги.

Характерники напрочуд харизматичні, вольові та здатні надихати інших. За сутністю своєю це вибіркові та надзвичайно авторитетні лідери. Відомо ж, Іван Сірко і не будучи отаманом в одну мить міг згуртувати козацьке військо для чергового походу. У загальному підсумку, характерники — люди, що вміли коригувати власний стан тіла відповідно до поклику душі.

#img_right#— Чому Ви вибрали для своєї оповіді саме образ Сірка?

— Іван Сірко найбільш масштабно та потужно успадкував традиції характерництва давніх часів. Гадаю, в цьому чоловікові нуртувала колосальна енергетика попередніх поколінь, що вилилася у надзвичайно здорову міць тіла і духу. Віднедавна усе частіше схиляюся до думки, що Іван Сірко свідомо зчитував інформацію військової доблесті давніх русичів. Паралелі із князем Святославом тут очевидні. Тому я подала у першій частині дилогії авторську легенду про Святослава поборника хозарського кагана. Певна річ, легенда із підтекстом, адже код її прочитання подій давнини через призму народнопоетичних образів.

Постать Івана Сірка є взірцевою для мене також із площини родового дерева та пракоріння. Показовим при цьому є неприйнятність ним відчуження від спадку минувшини. Все те, що успадкував характерник Сірка, — родова українська сила. Покарання Іваном Сірком у 1675 р., під час чергового походу на Крим, визволених бранців-українців, які відмовились повертатися додому, є прямим свідченням його посиленої реакції на відчуження рідного у собі.

Гадаю, що у відступництві звільнених бранців козацький отаман міг бачити три найстрашніші зради — вірі, роду та батьківщині. Пригадуючи, що у часи козаччини найлютішої шкоди Україні завдавали яничари, обусурманені християни, що вогнем і мечем плюндрували українські (а генетично ж рідні!) землі, він щонайперше слідував національним інтересам. Саморуч покарав зрадництво, щоби не множилися на погибель українському люду перевертні, яким не буде довіку рідною земля України. У символіці сьогодення це значення дещо ширшого плану: цураючись родових надбань, ми прирікаємо себе на знищення.

Отож, моя розповідь про Івана Сірка — навернення до власного голосу сумління. Ретельно обмірковуючи штрихи життєпису славетного кошового Івана Сірка, я намагалася відтворити (бодай для себе) оту глибинну основу, в якій гартувався найвизначніший поборник великого духу характерництва та силодій козацької вольниці. З огляду на праці більш чи менш талановитих вітчизняних істориків, для мене очевидним постало одне: коли іноземці, вихваляючись на весь світ своїми героями, вишукують в їхніх малих подвигах величність, натомість ми безоглядно у великих справах наших визначних співвітчизників шукаємо погрішність. Аналізуючи гріхи минувшини, ми мали б думати і про надбання слави для майбутнього. Задля цього варто вивчати та поглиблювати у собі, опріч іншого, і віковий досвід характерників.

#img_left#— Що треба для того, щоб стати характерником?

— Потрібно, насамперед, народитися з унікальним даром бачити і відчувати цей світ тонше, вразливіше і глибше. З плином літ, спостерігаючи на авторських студіях за дітьми різного творчого спрямування, все частіше приходжу до усвідомлення: у кожного є свої зачини та духовні запити, але не всі уміють пізнати, відчути і відкрити їх у собі.

Що ж до характерництва — тут не так усе просто. Гадаю, характерники сьогодення — це далеко не та уже каста воїнства, здатного побороти загрозу шаблею. В руках сучасного характерництва духовні мечі, оскільки впливи сучасні стосуються значного вищого рівня, аніж земне протиборство силою рук та рубанням шаблями. Мусимо розуміти: потужні характерники нашої сучасності — сіячі духовних знань. Впливи ці значніші, відчутніші та вразливіші. Але ж і в епіцентрі великого змагання стоїть не тіло людини, а її душа.

— Що надихнуло на написання цього твору?

— Як би не дивно це звучало, але писала цю книгу я задля себе, щоби стати сильнішою. Відтоді, коли прийшло усвідомлення, що мої плечі спираються на потужну міць моїх попередників, посилити себе в подальшому означало докопатися до істини. Ота манлива принада поклику предків — це те, що дає сили жити та рухатися далі.

Я цілком усвідомлюю нині: людина здатна побороти щонайважчі завади лишень тоді, коли стане вище мізеру суєтних потреб. Ми отримуємо на певному етапі рівні нам випробування, однак страх і відчуження, а іще й глупота і незнання уроків минувшини, позбавляє нас великої сили у слідуванні в майбутнє. Загалом, надихнуло мене на написання повісті про Івана Сірка просте і цілком природне бажання пізнати глибше себе, як щонайменшу частку української нації, що має свої усталені потужні енергетичні канони та силові практики. Це отой свідомий мій вибір, до якого я прийшла крізь сумніви, вагання та різні думки. Зрештою, це моє навернення до істини.

— Які творчі плани на майбутнє?

Написати книгу про інший зріз характерництва — давньоруські часи.

Київська міська рада розглянула і ухвалила проект зміни меж столиці України, розширивши їх до площі, що дорівнює 84974,4 га, повідомляє прес-центр КМДА.

#img_left#Більшість депутатів Київради підтримали проект землеустрою Києва. Згідно з текстом рішення, територію столиці передбачено збільшити за рахунок включення в межі міста 2075,7 га земель Київської області, а саме:

• 998,4 га Гнідинської сільради Бориспільського району;

• 904,7 га Вишгородської міськради;

• 87,0 га селища Коцюбинське Ірпінської міськради;

• 56,9 га Княжицької сільради Броварського району;

• 17,0 га Броварської міськради;

• 6,9 га Лісниківської, 1,60 га Білогородської та 0,5 га Чабановскої сільрад Києво-Святошинського району;

• 2,7 га Ірпінської міськради.

Разом з тим Київській області передадуть 659,3 гектара земель. Зокрема, у ведення Києво-Святошинського району: 20,6 га ― Білогородській сільраді, 1,2 га ― Гостомельській та 0,5 га ― Хотівській сільраді. До Козинської селищної ради Обухівського району перейдуть 390,3 га, Гнідинської сільради Бориспільського району ―153,0 га і Вишеньковської сільради того ж району ― 46,0 га, Вишгородської міськради ― 41,7 га, Пухівської сільради Броварського району ― 2,8 га, Горенської сільради ― 1,7 га і Ірпінської міськради ― 0,6 га.

В цілому території Київської області зменшаться наступним чином: Бориспільський район ― на 799,4 га, Вишгородський район ― на 863,0 га, Ірпінський район ― на 87,9 га і Броварський район ― на 70,2 га. В той же час територія Обухівського району збільшиться на 390,3 га, а Києво-Святошинський район ― на 13,8 га.

На думку представників Київради, такий проект змін необхідний для поліпшення екологічної ситуації в Києві. Це також допоможе забезпечити киян чистою водою, впорядкувати земельні питання і запобігти розпродажу столичних ділянок сільськими і селищними радами, зокрема, зберегти близько 4 гектарів Біличанського лісу, зазначив директор Департаменту земельних ресурсів Віктор Петрук.

Тепер затверджений проект направлять на узгодження в КМДА та Київську облдержадміністрацію, після чого ― у Верховну Раду.

Нагадаємо, останній раз межі Києва встановлювали в 60-х роках минулого століття, коли Києву передали Жуляни, Бортничі та інші території. Це призвело до певних територіальних непорозумінь під час продажу земельних ділянок.

Киевский городской совет рассмотрел и принял проект изменения границ столицы Украины, расширив их до площади, равной 84 974,4 га, сообщает пресс-центр КГГА.

#img_left#Большинство депутатов Киевсовета поддержали проект землеустройства Киева. Согласно тексту решения территорию столицы предусмотрено увеличить за счёт включения в границы города 2075,7 га земель Киевской области, а именно:

• 998,4 га Гнединского сельсовета Бориспольского района;

• 904,7 га Вышгородского горсовета;

• 87,0 га посёлка Коцюбинское Ирпенского горсовета;

• 56,9 га Княжицкого сельсовета Броварского района;

• 17,0 га Броварского горсовета;

• 6,9 га Лесниковского, 1,60 га Белогородского и 0,5 га Чабановского сельсоветов Киево-Святошинского района;

• 2,7 га Ирпенского горсовета.

Вместе с тем Киевской области передадут 659,3 гектара земель. В частности, в ведение Киево-Святошинского района: 20,6 га ― Белогородскому сельсовету, 1,2 га ― Гостомельскому поссовету и 0,5 га ― Хотивскому сельсовету. Козинскому поселковому совету Обуховского района перейдут 390,3 га, Гнединскому сельсовету Бориспольского района ―153,0 га и Вишеньковскому сельсовету того же района ― 46,0 га, Вышгородскому горсовету ― 41,7 га, Пуховскому сельсовету Броварского района ― 2,8 га, Горенскому сельсовету ― 1,7 га и Ирпенскому горсовету ― 0,6 га.

В целом, территории Киевской области уменьшатся следующим образом: Бориспольский район ― на 799,4 га, Вышгородский район ― на 863,0 га, Ирпенский район ― на 87,9 га и Броварский район ― на 70,2 га. В то же время территория Обуховского района увеличится на 390,3 га, а Киево-Святошинского района ― на 13,8 га.

По мнению представителей Киевсовета, такой проект изменений необходим для улучшения экологической ситуации в Киеве. Это также поможет снабдить киевлян чистой водой, упорядочить земельные вопросы и предотвратить распродажу столичных участков сельскими и поселковыми советами, в частности, сохранить около 4 гектаров Беличанского леса, отметил директор Департамента земельных ресурсов Виктор Петрук.

Теперь утверждённый проект направят на согласование в КГГА и Киевскую облгосадминистрацию, после чего ― в Верховную Раду.

Напомним, последний раз границы Киева устанавливали в 60-х годах прошлого века, когда Киеву передали Жуляны, Бортничи и другие территории. Это привело к определённым территориальным недоразумениям при продаже земельных участков.

После года в должности генерального директора музея «Пирогов» Дмитрий Заруба говорит, что дела в музее архитектуры и быта пошли лучше. А за последний год музейщики заработали около 5,5 миллионов гривен.

#img_left#«Мой год работы в музее — это был год выхода из кризиса: финансового кризиса, организационного кризиса», — рассказывает молодой директор Дмитрий Заруба, назначение которого Министерством культуры в начале 2012 года вызвало бурную реакцию общественности: люди не понимали, почему меняют руководство «Пирогова» и предполагали, что «здесь что-то не так».

Дмитрий Заруба рассказывает, что от продажи входных билетов музей народной архитектуры и быта заработал в прошлом году 5 млн гривен (вход для взрослых стоит 30 грн, для детей, студентов и пенсионеров действуют льготы). Ещё полмиллиона заработали на проведении мастер-классов, культурных мероприятий и выставок.

«Это не такая большая сумма для развития музея, однако это возможность развиваться», — сказал Дмитрий Заруба во время онлайн-конференции на РБК 28 февраля. А в планах — зарабатывать больше: директор музея «Пирогово» приводит в пример музеи Великобритании, которые 20 лет назад почувствовали нехватку средств и разработали механизм самостоятельного заработка. Кроме того, музей финансируется из государственного бюджета — на его содержание выделяется 8 миллионов гривен ежегодно.

Следующий год для «Пирогова» должен оказаться насыщенным: в летний период на каждые выходные в музее запланированы различные культурные мероприятия. Планируют проводить праздники не только в украинском национальном стиле, но и дни этнических групп, которые проживают на территории страны. Активизируют также проведение мастер-классов, обещает Дмитрий Заруба. Говорит, что «живой» музей будет привлекать людей больше, чем просто архитектурная часть.

Календарь событий на 2013 год, часы работы и стоимость билета можно узнать на странице музея.

Після року на посаді генерального директора музею «Пирогів» Дмитро Заруба говорить, що справи в музеї архітектури та побуту пішли краще. А за останній рік музейники заробили близько 5,5 мільйонів гривень.

#img_left#«Мій рік роботи в музеї — це був рік виходу із кризи: фінансової кризи, організаційної кризи», — розповідає молодий директор Дмитро Заруба, призначення якого Міністерством культури на початку 2012 року викликало бурхливу реакцію громадськості: люди не розуміли, чому змінюють керівництво «Пирогова» та думали, що «тут щось не так».

Він розказує, що з продажу вхідних квитків музей народної архітектури та побуту заробив минулого року 5 млн гривень (вхід для дорослих коштує 30 грн, для дітей, студентів та пенсіонерів діють пільги). Ще пів мільйона заробили з проведених майстер-класів, культурних заходів та виставок.

«Це не така велика сума для розвитку музею, проте це можливість розвиватися», — сказав Дмитро Заруба під час онлайн-конференції на РБК 28 лютого. А в планах — заробляти більше: директор музею «Пирогів» наводить як приклад музеї Великобританії, які 20 років тому відчули нестача коштів і розробили механізм самостійного заробітку. Крім того, музей фінансується з державного бюджету — на його утримання виділяється 8 млн гривень щорічно.

Наступний рік для «Пирогова» має виявитись насиченим: у літній період кожні вихідні у музеї планують проводити різні культурні заходи. Наприклад, свята, але не тільки в українському національному стилі, а й у традиціях інших етнічних груп, які проживають на території країни. Активізують також проведення майстер-класів, обіцяє Дмитро Заруба. Каже, що «живий» музей буде приваблювати більше людей, ніж просто архітектурна частина.

Календар подій на 2013 рік, розклад роботи та вартість квитка можна дізнатись на сторінці музею.

Настоятель Києво-Печерської Лаври, член Партії Регіонів Петро Лебідь став зразком кнопкодавства замість того, щоб показувати позитивний приклад іншим — про це заявила голова депутатської фракції «БЮТ-Батьківщина» Тетяна Меліхова на своїй сторінці в Фейсбук.



#img_right#«Він [Петро Лебідь] хронічно не ходить на сесії Київради, але його картка постійно голосує. Він є одним із більшості депутатів, карткою якого проголосували за скандальні і одіозні рішення Київради. Не виключенням стало і голосування за Програму приватизації комунального майна Києва», ― зазначила опозиціонер.

У свою чергу в партії «УДАР» підтвердили, що депутати Київради від Партії регіонів, зокрема Петро Лебідь, продовжують порушувати регламент і закони України і голосують картками відсутніх колег.

«У цьому сесійному залі сьогодні немає намісника Києво-Печерської Лаври, але один його голос вирішив питання програми приватизації», ― сказав «ударівець» Олексій Давиденко секретарю Київради Галині Герезі.

Нагадаємо, сьогодні на сесії Київради відбулося голосування за Програму приватизації комунального майна територіальної громади Києва. І саме голос настоятеля Лаври, на думку опозиції, вирішив долю програми приватизації в столиці. У зв’язку з «цинічним порушенням регламенту і закону» членами ПР, депутати партії «УДАР» заблокували трибуну Київради.

Настоятель Киево-Печерской Лавры, член Партии Регионов Пётр Лебедь стал образцом «кнопкодавства» — об этом заявила председатель депутатской фракции «БЮТ-Батькивщина» Татьяна Мелихова на своей странице в Фэйсбук.

#img_right#«Он [Пётр Лебедь] хронически не ходит на сессии Киевсовета, но его карточка постоянно голосует. Он является одним из большинства депутатов, карточкой которого проголосовали за скандальные и одиозные решения Киевсовета. Не исключением стало и голосование за Программу приватизации коммунального имущества Киева», ― отметила оппозиционер.

В свою очередь в партии «УДАР» подтвердили, что депутаты Киевсовета от Партии регионов, в частности Пётр Лебедь, продолжают нарушать регламент и законы Украины и голосуют карточками отсутствующих коллег.

«В этом сессионном зале сегодня нет наместника Киево-Печерской Лавры, но один его голос решил вопрос программы приватизации», ― сказал «ударовец» Алексей Давыденко секретарю Киевсовета Галине Гереге.

Напомним, сегодня на сессии Киевсовета состоялось голосование за Программу приватизации коммунального имущества территориальной общины Киева. И именно голос настоятеля Лавры, по мнению оппозиции, решил судьбу программы приватизации в столице. В связи с «циничным нарушением регламента и закона» членами ПР, депутаты партии «УДАР» заблокировали трибуну Киевсовета.

В центре Киева, на Софийской площади неизвестные отрубили голову скульптуре древнеславянского кумира Свитовиду, которая была установлена в честь 1500-летия столицы.

#img_left#Надругательство над парковым памятником обнаружили ещё 22 февраля 2013 года. Но неоднократные обращения представителей Религиозного центра Объединения родноверов Украины в правоохранительные органы (прокуратуру Шевченковского района) остались без ответа.

В связи с этим родноверы написали официальное письмо Президенту Украины Виктору Януковичу, спикеру Верховной Рады Украины Владимиру Рыбаку, Министру внутренних дел Украины Виталию Захарченко, главе СБУ Александру Якименко и министру культуры Украины Леониду Новохатько с просьбой установить виновных и привлечь их к уголовной ответственности.

Свою озабоченность состоянием сохранности памятников старины в Украине также выразили представители славянских родноверческих центров России, Беларуси, Болгарии, Польши, Сербии, Словении, Хорватии, Канады и США, отмечается в заявлении.

Скульптура Збручского Свитовида (оригинал памятника 1848 г. хранится в Археологическом польском музее в Кракове) известна во всём мире как памятник славянского культового искусства и стала местом паломничества родноверов из других стран.