Зустріч китайського лідера Сі Цзіньпіна та президента Росії Володимира Путіна 4 лютого пройшла з очікуваними заявами про «взаємну довіру» та «дух дружби».
За даними Кремля, в ході зустрічі було досягнуто 16 угод у різних сферах співпраці. Серед них економічна торгівля, технології та енергетичні відносини.
Присвячений до дня відкриття зимових Олімпійських ігор у Пекіні, зустріч на найвищому рівні, безперечно, мала й зовнішні цілі. Крім того, Путін написав статтю для видання китайської комуністичної партії (КПК) «Сіньхуа», в якій він відзначив зростання відносин між Москвою і Пекіном.
«Наші країни відіграють важливу стабілізуючу роль у сьогоднішніх складних міжнародних обставинах, сприяючи розвитку демократії в системі міжнародних відносин, щоб зробити її більш справедливою та інклюзивною», — заявив Путін. Далі російський президент пояснив, що одним з основних засобів досягнення цієї мети є підтримка Статуту Організації Об’єднаних Націй.
Спільна заява, опублікована двома країнами після саміту Путіна та Сі у Пекіні, йде далі. У ньому йдеться, що Москва та Пекін прагнуть «захистити міжнародну архітектуру, керовану ООН, і заснований на міжнародному праві світовий порядок, прагнуть справжньої багатополярності при центральній та координуючій ролі ООН та її Ради Безпеки».
Ці заяви в сукупності наголошують на тому, що Путін продовжує розглядати ООН як основний орган, за допомогою якого Росія може підтримувати свій міжнародний вплив. Посилаючись на важливість Ради Безпеки ООН (РБ ООН), в якій постійно засідають Росія та Китай, Путін наголошує на пріоритеті «демократизації міжнародних відносин».
Під прикриттям міжнародної стабільності та миру в усьому світі цей останній пункт є тим, що справді має вирішальне значення для таких гравців, як Путін та Сі. ООН гарантує, що Росія має не меншу владу, ніж США або їхні західні союзники, особливо з огляду на її вирішальне право вето в Раді Безпеки. У союзі з іншим членом РБ ООН — Китаєм, вони обидва мають значний вплив на прийняття рішень на міжнародному рівні.
З огляду на нинішню напруженість у відносинах Москви з НАТО щодо України, цілком логічно, що Путін підкреслюватиме важливість ООН. Кремль постійно повторює щодо розширення НАТО, що безпека жодної країни не повинна зміцнюватися таким чином, щоб знижувати відносну безпеку третьої країни. Посилаючись на ООН, Путін стверджує, що покладається на багатосторонню нейтральну організацію, в якій кожна країна має рівні позиції, а не на інститути під керівництвом Заходу, такі як НАТО.
Сі та КПК також отримують вигоду від просування цієї лінії мислення. Окрім прагнення багатополярності, про яку йдеться у спільних заявах Росії та Китаю, міжнародна увага до Олімпіади дає КПК сприятливу можливість вказати на те, що не США чи НАТО в односторонньому порядку визначають міжнародну політику.
США та більшість їхніх західних розвинених союзників вирішили дипломатично бойкотувати Ігри через проблеми з правами людини, пов’язані з внутрішнім управлінням Китаєм з боку КПК. Постійне посилання на ООН і Раду Безпеки додатково нагадує Заходу, що дві ядерні держави мають не меншу інституційну легітимність, ніж США та їхні союзники.
Сі закликав обидві країни «підтримувати тісні обміни на високому рівні, надавати один одному сильну підтримку захисту суверенітету, безпеки та інтересів розвитку». Це включає «поглиблення взаємної стратегічної координації та відстоювання міжнародної рівності та справедливості».
Читаючи між рядками часті заклики до міжнародної демократії та рівності від двох найбільш авторитарних режимів у світі, можна побачити справжнє послання: Ми підтримуємо одне одного в праві проводити свою внутрішню політику так, як ми вважаємо за потрібне, незалежно від судження США чи інших демократичних країн.
Це не означає, що Пекін беззастережно приєднався до Москви. Аж до зустрічі 4 лютого Сі утримувався від будь-яких певних коментарів щодо ескалації ситуації в Україні. Все змінилося у день відкриття саміту. Після зустрічі Сі та Путіна дві країни опублікували спільну заяву про «міжнародні відносини, що вступають у нову еру, та глобальний сталий розвиток».
Примітно, що він містив спільний заклик зупинити подальше розширення НАТО і «відмовитися від ідеологізованих підходів часів холодної війни». Москва також підтвердила свою підтримку позиції Пекіна щодо Тайваню, і обидві країни виступили проти альянсу безпеки AUKUS між США, Великою Британією та Австралією.
Це важлива подія, оскільки знову ж таки Пекін останнім часом утримувався від ухвалення зобов’язань з питання України. Відкриття Ігор та відсутність західних делегацій, можливо, підкреслило підвищену напруженість у відносинах між Вашингтоном та Пекіном. Путін — найпомітніший гість Ігор.
Як заявив Сі: «Ми разом працюємо над просуванням справді багатостороннього світу. Зусилля щодо підтримання справжнього демократичного духу є надійною основою для згуртування миру у подоланні криз та захисті рівності».
«Багатосторонній світ» необхідний Росії та Китаю для підтримки легітимності їхніх власних внутрішніх систем. Оскільки очолюваний США порядок продовжує спроби ізолювати ці два режими і піддати їх міжнародному засудженню за їхню зовнішню та внутрішню політику, міцність китайсько-російських двосторонніх відносин стає все більш важливою для протистояння тиску Заходу.
Сі, очевидно, вважав, що вигода від громадського зближення з Москвою в цей період підвищеної міжнародної напруженості переважає будь-які потенційні негативні витрати.
Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора і не обов’язково збігаються з думкою The Epoch Times.
Автор Домінік Сансоне, пише про міжнародні відносини, приділяючи особливу увагу порівняльній політиці, зовнішній політиці США та російсько-китайським відносинам. Стипендіат програм Фулбрайта у Болгарії, жив у Північній Македонії та Болоньї, Італія. Його статті публікувалися в National Interest, RealClear Defense та American Conservative.
За матеріалами
