Минулого місяця канцлер Німеччини Олаф Шольц зізнався в тому, що знав кожен німець, але боявся вимовити вголос: бізнес-модель країни зруйнована.
Стратегічна національна бізнес-модель Німеччини, заснована на глобалізації та взаємозалежності, дає зворотний ефект. Це ефект від стратегії «класти всі яйця в один кошик». У цьому випадку, у два кошики: російський і китайський. Німеччина залежить від Росії в задоволенні більшості своїх енергетичних потреб, а від Китаю залежить велика частина її економіки, орієнтованої на експорт.
Шольц заявив, що «одностороння залежність» Німеччини від Китаю та Росії має закінчитися.
Канцлер змінює давню політику Німеччини. Країна виділяє 2 відсотки свого ВВП на оборону й зміцнення східного флангу НАТО, прискорює відмову від російської енергетики, будує більше терміналів для скрапленого природного газу (СПГ) і зобов’язується стати ядерною державою.
Протягом багатьох років Шольц був міністром фінансів і віцеканцлером в уряді Ангели Меркель.
На початку грудня місцеві німецькі ЗМІ опублікували витяги зі стратегічного документа міністерства економіки, який просочився, в якому прогнозується зростання напруженості у відносинах між Німеччиною та Китаєм, і що Китай перейде до анексії Тайваню не пізніше 2027 року. Якщо це збудеться, то це безсумнівно прокладе шлях до нових економічних проблем для Німеччини.
Далі в документі йдеться про те, що, в той час як Китай упродовж багатьох років працював над зниженням своєї зовнішньої залежності, — розвиток, який широко висвітлювала The Epoch Times, — Німеччина та Європа зіграли прямо на руку Китаю і подвоїли свою залежність від нього.
Змінити курс — легше сказати, ніж зробити.
Німеччина — розвинена індустріальна країна. Її джерела енергії не надто диверсифіковані. Викопні види палива, такі як нафта і газ, становлять 60 відсотків енергоспоживання Німеччини, і Росія є найбільшим постачальником і того, і іншого.
«Німеччина щомісяця імпортує російський газ, нафту і вугілля на суму близько 1,8 млрд євро, допомагаючи тим самим фінансувати війну Володимира Путіна в Україні», — писав The Economist у квітні 2022 року.
Наразі країна відчайдушно будує нові термінали СПГ, щоб задовольнити свої енергетичні потреби. Наприкінці вересня уряд Шольца оголосив про програму «оборонного щита» вартістю 200 млрд євро, що дасть змогу обмежити ціни на газ для споживачів та підприємств, а також субсидувати імпортерів енергоносіїв.
Що стосується торгівлі, то минулого місяця німецькі політики об’їхали всю Азію, переоцінюючи наявні зв’язки й налагоджуючи нові.
У поїздці брали участь кілька капітанів німецької промисловості, включно з керівництвом промислових гігантів BASF і Siemens, а також фінансового гіганта Deutsche Bank.
Попередні уряди Німеччини прив’язували країну до Китаю, комуністичний режим якого стає дедалі ворожішим щодо Заходу та його союзників. Ця політика майже повністю визначалася інтересами німецького бізнесу, який залежить від китайського попиту і вкладає значні кошти в китайське виробництво.
Німеччина має підготуватися до світу, в якому Китай стає дедалі більш ізольованим і відрізаним від решти світу.
Жодна країна не зможе замінити апетит Китаю до німецького експорту, включно з промисловим обладнанням, технічним устаткуванням та автомобілями.
«Повністю відмовлятися від Китаю, звісно, не варіант», — сказав у листопаді в інтерв’ю Bloomberg Фолькер Трейєр, голова відділу зовнішньої торгівлі берлінського лобі DIHK.
«Німецький бізнес намагається диверсифікуватися і захистити себе від можливого сильного погіршення торговельних відносин з Китаєм».
Необхідно стимулювати німецький бізнес до диверсифікації за межами Китаю. Це коштуватиме грошей і завдасть шкоди компаніям, принаймні тимчасової. І це вимагає зобов’язань з боку ділових кіл, німецьких політиків та їхніх союзників по Європейському Союзу.
Досі кроки були невпевненими. Якщо минулого місяця Німеччина заблокувала придбання Китаєм вітчизняного заводу з виробництва чипів, то вже на початку грудня вона відмовилася наслідувати приклад Сполучених Штатів, щоб запровадити повну заборону на імпорт телекомунікаційного обладнання, яке виробляє китайський Huawei. У жовтні Берлін дозволив китайському державному судноплавному гіганту COSCO купити термінал у порту Гамбурга, хоча і погодився на менші інвестиції, ніж спочатку планувала китайська компанія.
Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображають точку зору The Epoch Times.
Фань Юй є експертом у галузі фінансів та економіки і з 2015 року надає аналітичні матеріали з економіки Китаю.
За матеріалами The Epoch Times USA
