Hexachlorocyclohexane (HCH), також відомий як benzene hexachloride (BHC) (відомий у Китаї як порошок 666) є смертельним пестицидом. Якщо його з’їсти, то це може завдати шкоди людському організмові або навіть призвести до смерті. Але китаянка із сільської місцевості насолоджується поїданням HCH. Вона захоплюється пестицидами вже протягом чотирьох або п’яти років. HCH є не єдиним небезпечним елементом у раціоні її харчування. Неймовірно, але ця дивовижна жінка також вважає приємним пити бензин і дизельне паливо, які для людей є смертельними. Дивно, але всі ці отруйні ”продукти харчування” взагалі не завдають їй ніякої шкоди.
Згідно з ”Heilongjiang Daily”, ця 46-ти річна жінка, Чен Шумей, живе в селі Датун, району Хунган, міста Дацин, провінції Хейлунцзян. Кожен односелець знає Чен завдяки її дивовижним харчовим звичкам.
Чен Шумей сказала, що вона полюбляє гострі запахи з того часу, як була дитиною. Звичайно вона працювала для села, розприскуючи пестициди. Тут вона виявила, що любить запах пестицидів. Вона також полюбляла нюхати бензин і солярку. Кожного разу, коли була така нагода, вона відкривала каністри з бензином або соляркою і насолоджувалася запахами.
Міцний запах бензину викликав у Чен Шумей велику пристрасть до нього. Вона не могла утриматися від міцного запаху, і тому зберігала його у себе вдома. Пізніше, коли насолода бензином була для неї недостатньою, і це їй не допомагало, вона почала пити бензин. Чен сказала: „Запах бензину приносить мені насолоду так само, як іншим насолоду приносить алкоголь”.
Чен сказала кореспондентові, що спочатку вона пила бензин, використовуючи хитрість. У той час їй доводилося знаходити різний привід, щоб попросити у сусідів бензин, і потім ховала пляшку бензину в кутку свого будинку. Пізніше, коли бензин було важко отримати, вона перейшла на солярку, яку простіше було дістати, оскільки її сім’я купила трактор для сільського господарства.
Дивно, як Чен удосконалила свій смак до дизеля. Вона може визначити якої якості дизель за його смаком. „Я можу визначити на смак якість очищення солярки”.
Коли її запитали, як вона себе почуває, коли п’є паливо, Чен усміхнулася й сказала, що це зігріває горло і приносить їй задоволення. Єдине неприємне відчуття, якого вона зазнавала останнім часом, це свербіння горла, коли вона пила дуже багато. Вона випиває біля одного лян (50 гр) за день. Без палива Чен відчуває слабкість і дискомфорт у всьому тілі, що супроводжується незвичним задушливим гиканням.
Близько чотирьох або п’яти років тому Чен раптом змінила свої звички. Одного дня, шукаючи щось у своєму будинку, вона відчула запах HCH. Цей запах так її захопив, що вона спробувала його на смак. „Це було так чудово! Навіть краще, ніж бензин і солярка”. Відтоді, вона поступилася паливом і перейшла на порошок HCH.
Чен купила HCH на місцевій станції. Усі, хто працюють на цій станції, знають її пристрасть. Кожного разу вони попереджають її, що отруйний порошок може її вбити, але вона не в змозі протистояти спокусі.
За кілька років Чен здобула величезний досвід уживання порошку HCH. Спочатку, вона просто їла порошок маленькою ложкою. Пізніше виявила, що буде значно смачніше, якщо туди додати тісто. Вона також чекає сезону динь, і використовує їх із порошком HCH. „Виходить хрустко і смачно”, – каже вона.
Чен сказала, що їсть HCH 20-30 разів на день, заповнюючи кожного разу їм увесь рот. Нерідко вона бере із собою пакет порошку, щоб з’їсти, коли відчує в ньому потребу. Знаючи, що це смертельний пестицид, Чен намагалася позбавитися цієї звички. Але якщо вона не вживатиме його хоча б один день, її хронічне гикання повертається.
„За останні кілька років я отруювалася п’ять або шість разів, а останнє отруєння було тільки кілька днів тому”, – сказав Чен Шумей. У ту пам’ятну ніч її бажання з’їсти НСН було надзвичайно сильним. Вона тихенько увійшла у потаємну кімнату, щоб угамувати свою спрагу, і проковтнула його занадто багато. Незабаром вона відчула нудоту й лихоманку, голова стала важкою. Але її стан покращився після того, як вона поспала.
Чен сказала, що хоче позбутися своєї надприродної пристрасті. „Я зустрічалася з багатьма лікарями, але жоден не зміг вирішити мої проблеми. Моя єдина надія пов’язана з тим, що технології в лікарнях достатньо просунуті для того, щоб вилікувати мою хворобу і позбавити мене від таких схильностей”.
