Поки китайський лідер Комуністичної партії Китаю Ху Цзінтао готувався до чотириденного державного візиту до Індії, деякі аналітики висловили сумнів, що ця поїздка приведе до поліпшення відносин між двома найбільш густонаселеними країнами світу.
#img_right#20 листопада Ху відвідав Нью-Делі, Агру, і Мумбай, відзначаючи закінчення 2006 року, оголошеного Роком дружби Індії та Китаю. У програму візиту Ху були включені переговори з прем’єр-міністром Манмоханом Сінгом і банкет, організований президентом Індії.
Під час візиту очікувалося підписання 12 торгових угод між двома країнами. Але деякі аналітики скептично ставляться до перспектив ширшого поліпшення відносин.
"Зростання економічних і торгових відносин не є справжнім індикатором розвитку індійсько-китайських відносин, – написав доктор Сабхаш Капіла, консультант південноазіатської аналітичної групи, в недавній статті. – На сьогодні немає ніякої істотної домовленості щодо стратегічних інтересів на глобальному рівні. В Індії існує серйозна розбіжність щодо регіональної політики Китаю в Південній Азії".
Основним джерелом цієї розбіжності є китайська військова співпраця і тісні економічні зв’язки з Пакистаном, який Ху відвідає відразу після Індії.
"Відвідини [Ху] Пакистану й заява про ядерну й оборонну співпрацю додадуть ще більше побоювань Індії щодо намірів Китаю в Південній Азії", – написав Капіла.
Китай доставляв Пакистану устаткування для ядерних розробок і для ракет, починаючи з 1970-х років, а також підтримував Пакистан у двох війнах проти Індії в 1965 і 1971 роках. Найостанніший епізод у цих відносинах – операція, яка дасть змогу Пакистану придбати шість ядерних реакторів по 300 мегават кожен, – викликає занепокоєння в індійських керівників.
Інше джерело напруженості між Китаєм та Індією – це прикордонна суперечка, що почалася ще в 1950-х роках. Не зважаючи на угоду про співіснування 1954 року, прикордонна область Аксай Чин постраждала під час китайсько-індійської війни 1962 року, коли китайські війська перенесли гімалайський кордон на індійську територію.
Історики кажуть, що Джавахарлал Неру, колишній прем’єр-міністр Індії, повністю довіряв Китаю і не чекав, що Індія буде атакована такою ж країною, що розвивається. Неру був глибоко засмучений вторгненням і необхідністю перекидати ресурси для боротьби з бідністю на створення збройних сил.
Згідно з деякими аналітиками, реальною причиною китайського вторгнення було надання Індією політичного притулку чотирнадцятому Далай-ламі, який утік із Тибету після захоплення китайцями цієї території.
Питання про права Тибету було знов підняте напередодні відвідин Ху. Згідно з організацією «Друзі Тибету», індійський уряд заборонив авторові Тензіну Тсунду покидати Дхармашала в період візиту, щоб його не вислали назад у Тибет.
"Це, безумовно, зроблено під тиском китайського уряду, – сказав у прес-релізі Тсунду, який є також генеральним секретарем «Друзів Тибету». – Я народився в Індії, і я добровільно займаюся правами людини й свободою мого народу". Китайська охорона стріляла й убивала тибетців, що тікали з окупації через Непал до Індії минулого місяця. Проте останніми роками спостерігався прогрес у питаннях врегулювання прикордонних переходів. Так у липні вперше за 44 роки, відбулося повторне відкриття історичного проходу Нату Ла для торгівлі.
Проте, після більш ніж 12 раундів переговорів, інші аспекти залишилися невирішеними.
Однією з причин цієї безвиході є те, що багато індійців не вірять доброзичливості китайського керівництва. "Що стосується Китаю, йому не можна вірити. Китайська комуністична партія намагається управляти індійським урядом через Комуністичну партію марксистів Індії, – каже Арвінд Камар, індійський аналітик. – Я не думаю, що відносини між Індією та Китаєм перебувають на підйомі".
