Австралійські психологи знайшли рішення, яке може дати змученим батькам нову надію на покращення поведінки дітей, виправляючи їхні деструктивні стани. Нова поведінкова терапія дала стійкі результати у порівнянні з чинними методами лікування.
Клінічний психолог, який спеціалізується на проблемах поведінки у дітей, Джорджі Флемінг сказала, що вони побачили стійкі покращення у дітей віком від трьох до семи років, які отримували розроблене ними спеціалізоване лікування.
«Водночас ми спостерігали погіршення стану дітей, які отримували стандартне лікування», — додала Флемінг, провідний автор з Університету Нового Південного Уельсу.
Розроблене індивідуальне лікування є удосконаленою версією терапії взаємодії батьків та дітей (PCIT).
Нові методи відрізняються від стандартних стратегій трьома основними способами.
По-перше, батьки намагаються зміцнювати свої стосунки з дітьми, висловлюючи теплоту та прихильність.
Наприклад, «сидять ближче до дитини під час гри, додають “усмішку” у свій голос, коли хвалять дитину, і роблять речі, які спеціально призначені для того, щоб дитина сміялася», — пояснює Флемінг.
По-друге, дослідники застосовують дисциплінарну систему, що включає жетони, замість покарання.
«По суті ми визначаємо бажані нами моделі поведінки для дітей. Наприклад, щоб вони “слухалися батьків, коли ті просять щось зробити, ніжно поводилися зі своїми братами, сестрами та друзями”».
«І за всі випадки, коли діти демонструють те, що ми називаємо “просоціальною поведінкою”, вони отримують жетони — щось на кшталт невеликих нагород, які накопичуються і згодом можуть бути обмінені на цілу низку різних заохочень».
Остання відмінність від попередніх методів лікування полягає в тому, що психологи активно навчають дітей емоційних навичок.
«Існують переконливі докази того, що діти з черствістю та низькою емоційністю недостатньо розвинені у розпізнаванні певних виразів обличчя. Вони не так добре вловлюють, коли хтось відчуває страх чи смуток», — сказала Флемінг.
«Тому ми навчаємо їх за допомогою міміки, повсюдно демонструючи її дітям, а потім розвиваємо ці навички, щоб привести їх до стану, коли, побачивши когось, хто перебуває у тяжкому стані, вони зможуть реагувати просоціально».
Удосконалення попередніх методів лікування ґрунтувалося на дослідженнях, проведених під керівництвом професора Єви Кімоніс.
Вона сказала, що існує усталена думка, що поведінкові проблеми та психічні розлади у дітей важко піддаються коригуванню.
«Але я думаю, що такий метод лікування дає надію на те, що ці риси характеру потенційно можуть піддаватися втручанню, якщо це робити в ранньому віці», — вважає Кімоніс.
Професорка сказала, що ці спеціалізовані методи лікування вже почали пропонувати дітям.
«Джорджі [Флемінг] очолює проєкт, заснований на цьому дослідженні, у державній школі Інглберн, що гарантує доступ до цієї програми у спільнотах, де ймовірність отримання такої допомоги нижча».
«Новизна нашої шкільної програми полягає у тому, що ми залучаємо вчителів до роботи з батьками. Це означає, що не тільки в домашніх умовах, а й в умовах школи є надія досягнення цілей терапії».
