І навіть найшановніші аристократи будуть низько вклонятися
перед порогом фортеці, ім’я якій буде Прага".
(принцеса Лібюс, за легендою, засновниця Праги)
З кожним роком Земля стає все більше схожою на глобальне село. Відстань – більше не становить проблем. Телефон, Інтернет, факс знищують перешкоди для спілкування між людьми та компаніями. Все ж, іноді потрібне саме особисте спілкування, віч на віч, так би мовити. В цьому випадку у нагоді стане літак, який швидко, як ніколи, домчить вас до місця призначення.
#img_left#«Потрібно презентувати новий проект у Празі. Ні через Інтернет, ні по телефону – лише особисто», – почувся у телефонній трубці голос партнера по роботі. Робота у глобальному селі не терпить зволікань: вже за кілька годин мій літак приземлився у столиці Чехії – Празі. В цей же день закипіла робота: презентації, зустрічі, навіть трохи навчання. Так пролетів тиждень. Останній вільний вечір, час трохи поспати і збиратися додому. Все б нічого, якби не маленьке «але»: коли тиждень працював у одній з найгарніших столиць Європи, завтра відлітати додому, а сам не бачив навіть центральної площі міста – спати неможливо.
Якщо заснути не вдається – час вирушати на прогулянку нічною Прагою. Це шанс поглянути на, так би мовити, вільне місто. У тому значенні, що вам не доведеться протискатися між туристичними групами, щоб подивитися на той чи інший пам’ятник. Не буде спокуси затриматися на півгодини у кожному наступному магазині сувенірів, куди вдень вас обов’язково кликатимуть, часто навіть російською. Найголовніше – ви зможете сповна відчути атмосферу таємничості пустих празьких вулиць, яку підсилює світло нічних ліхтарів. Варто також зважити і на мінуси від такої прогулянки проти ночі.
Перше. Мапа дуже доречна, коли на вулицю виходите без супроводу місцевого жителя: і визначні місця всі видно де знаходяться, і свій готель потім легше відшукати. Друге. Корисно буде дізнатися нічний розлад руху транспорту. Він висить на кожній зупинці. Особисто я надовго запам’ятала: трамваї ходять щопівгодини, автобуси – щодвацять хвилин, метро після 24-ої не працює. Третє. У зв’язку з тим, що туристів, як і місцевих жителів, на вулицях опівночі швидко меншає, то на випадок, якщо ви забудете всі знайомі слова чеською, в нагоді стане чесько-український розмовник. І останнє, але найголовніше: документи і фотокамера – зовсім не зайві речі.
#img_right#Вирушаймо. На трамвайній зупинці Стадіонній (не важко здогадатися від чого походить назва) цікавлюся у місцевого жителя, що він порадить відвідати в першу чергу. „Собор Святого Віти. Місцеві жителі здавна його любили, вони приходили туди попросити сил для хорошої роботи і мужності для збереження власної свободи", – відповів Петер. А хіба українські жителі міст колись прагнули чогось іншого? Працювати і мати свободу, прагнення людей у всьому світі подібні.
Хвилина в хвилину, як зазначено у розкладі, під’їхав трамвай. Згідно з картою, поруч із собором св. Віти знаходиться „найбільший у світі комплекс з фортець – Празький Град" – так написано у Книзі Рекордів Гінеса. Це символ Чеської Республіки. Він складається з групи палаців і соборів, виконаних у найрізноманітніших архітектурних стилях. Раніше там жив король, а сьогодні працює президент. Незмінною залишилася одна традиція – зберігати коронаційні прикраси в стінах цієї фортеці. Тут також можна знайти цінні документи монархії, мистецькі скарби і Християнські реліквії. Як свідчить легенда про заснування Праги, у 7-му столітті цими землями правила мудра принцеса Лібусе. Якось у неї було видіння. „Я бачу місто, яке сягне зірок!" Сказавши це, вона вказала на місце, де чоловік мастив поріг будинку. Невдовзі саме там за наказом принцеси спорудили фортецю, яку назвали Праха (від слова поріг, який чеською práh). Так розпочалася історія Празького Граду.
По дорозі до Карлового моста, який з’єднує два береги річки Влатва, як слайди в голові, змінюються стереотипні картинки Праги: Празька весна і вторгнення радянської армії, центр Оксамитової революції (падіння комуністичного режиму), анти-глобалізаційні протести у Празі, … богемне скло, традиції пивоваріння, Празькі пряники.
#img_left#Перше, що помітила, а точніше почула біля Карлового мосту – українська мова. „Ось, приїхали на зимові канікули на конференцію. В путівнику прочитала про Карловий міст, і як навмисно, завтра вже повертаємося до Києва, тому оось тільки, власне, вночі змогла вийти на екскурсію. Зовсім не жалкую, бо міст у світлі ліхтарів виглядає дуже гарно", – розповіла Ірина, студентка київського міжнародного університету. Ось монумент біля якого потрібно загадати бажання, поки тримаєшся за кам’яну руку скульптури. Ось чоловік почав грати на шарманці підспівуючи щось англійською. Ось остання вежа мосту, яка сповіщає, що ви на території старого міста. Ось одразу і кав’ярня, яка відчинена, незважаючи на пізню годину. Там змерзлим туристам пропонують скуштувати гаряче вино, чеські тістечка і каву „за старовинним рецептом", як нам пояснила офіціантка. Дійсно смачним був напій, такого не знайти ні в Німеччині, ні в Британії, ні в Іспанії, що приємно, лише у Львові доводилося куштувати так приготовлену каву.
Далі я вже йшла, на звук ударів годинника. Річ у тому, що на площі старого міста на вежі є дивовижний годинник, про який складено безліч легенд. Найпопулярніша – про годинникаря, якому якось король замовив зробити „незвичайного годинника". Майстер довгий час працював і нарешті представив роботу. Годинник, під час бою якого встигають пройти 11 фігурок апостолів і сховатися за дверцятами, щоб через годину знову з’явитися. Коли майстер вдруге взявся до роботи король захвилювався. Він боявся, що наступний витвір годинникаря буде ще гарнішим і цього разу роботу отримає хтось інший. Тому вирішили осліпити майстра, але той, дізнавшись про задум, пробрався на вежу і зламав механізм. Багато знадобилося часу, щоб розгадати таємницю годинника і відремонтувати його. Сьогодні, як у ті далекі часи, щогодини сходяться десятки людей, щоб побачити „11 апостолів з годинника".
Пражці вміло поєднують історію і сьогодення. На старій площі багато кав’ярень та наметів, де розливають пиво й Глін-твейн, печуть тістечка та смажать „Празькі сосиски". Гості міста можуть і за ходом історичного годинника поспостерігати і „сучасно" перекусити.
Чекаючи на зупинці нічного трамвая побачила на стовпі оголошення, розібрати з нього вдалося лише одне речення: Прага – золоте місто гостроверхих куполів. Безперечно, правду кажуть, подумала я, і зайшла у нічний трамвай…
